Оаза над Пслом - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Оаза над Пслом

Оаза над Пслом

Юрій Віленський

Мабуть, якби мрія великого письменника-лікаря оселитися в українських краях здійснилася, він прожив би довше. Антон Павлович запалився нею після того, як ненадовго з’їздив звідси до Тавриди. Утім, його тяжіння до благодатного «серця України» актуальне і сьогодні та сприймається, як важливий медико-кліматичний універсал.

«При виході з ніші письмовий стіл. На ньому в скупому порядку олівець і пера, лікарський молоток і поштові пакети, які Чехов не встиг уже розкрити. Вони надійшли в травні 1904 р., і в травні він поїхав за кордон помирати. Це рядки з нарису Михайла Булгакова «У Антона Павловича Чехова», опублікованого 1925 р., незабаром після відвідин чеховського дому в Ялті. На жаль, «біла дача» не принесла щастя творцеві «Степу» і «Трьох сестер». Не відчув він поправки в здоров’ї, і оселившись, після героїчної поїздки на Сахалін, в Підмосков’ї, перед вимушеним кидком до Криму. «Волею доль купую собі куток не в Малоросії, а в холодному Серпуховському повіті...», — писав Антон Павлович 1892 року в одному з листів. Тим часом, сухоти його вже невідворотно розгорялися, і Меліхово, відчайдушне надбання письменника — перша власна маєтність, не принесла в цьому плані утішливих змін. Потім була Аутка в гористій частині Ялти. А вікно ж тихого будинку поблизу Сорочинців, із чарівливим співом солов’їв за ним, як писав якось Чехов, було свого часу таким бажаним.

Отже, спробуємо уявити собі таке новосілля, після мандрівки Антона Павловича, в липні 1888 року, за маршрутом Суми — Лебедин-Веприк-Гадяч-Бакумівка. Я відтворюю цю українську ідилію тоді ще повного сил двадцятивосьмирічного генія за сторінками книги «Приют русской литературы. Сборник статей и документов в честь 90-летия дома-музея А. П. Чехова в Ялте. — 2014», надісланий мені укладачем цього видання Олександрою Георгіївною Головачовою, однією із найстарших працівниць знаменитого музею. Серед цих пелюсток пам’яті якось особливо хвилюють дві публікації Л. Євдокимчик, з не менш зворушливого будинку-музею А. П. Чехова в Сумах, на Луці.

Чехов вперше побував тут знайшовши воістину притулок відпочинку, 1888 року. Потім були й інші епізоди цього милого притягання чеховської родини. Так, Марія Павлівна Чехова приїжджала сюди, до обителі Лінтварьових, які їй дуже сподобалися, в 1891, 1892, 1893, 1912 роках. Наталя Михайлівна Лінтварьова була колегою-лікарем доктора Чехова, але, звичайно ж, не лише цим вабила Антона Павловича лучанська гостинність. А сам А. Чехов побував тут ще раз 1889 р., і якраз у цей приїзд він брав участь у збиранні коштів на спорудження пам’ятника М. В. Гоголеві. Гоголівські місця надзвичайно вабили Антона Павловича, й увійти до близького знайомства з ними йому допомогли українські його друзі, уродженці Полтави, брати Олександр Іванович і Сергій Іванович Смагіни, які обидва присвятили себе земській діяльності в рідних краях. Олександр Смагін був ровесником Антона Павловича, а Сергій, молодшим за нього на сім років. У Лінтварьових Смагіни, влітку 1888 року, і познайомилися з Чеховими. Так розпочалася, після Сум, чеховська Полтава. Особливо сподобався йому поетичний і дуже красивий, за його словами, Бакумівський маєток Смагіних. Приятельство зміцнювалося, і чергова поїздка А. Чехова до Смагіних із Луки відбулася наступного року в червні. Вона була перервана звісткою, що на Луці помер від туберкульозу Микола Павлович Чехов.

Можливо, і ця трагедія спонукала Антона Павловича думати про Україну — з бацилами, що засіли в ньому, жарти були погані... Після повернення з каторжного пекла Сахаліну, поновлюються його полтавські мрії. О. Смагін пише в листопаді 1891 р. А. Чехову: «Не зраджуйте Вашим намірам і купуйте садибу, а ми Вас тут берегтимемо, любитимемо, доглядатимемо і подібне». Одна з покупок передбачалася в Малих Сорочинцях, на березі Псла. «Головна зручність полягає в тому, що зараз можна переїхати і жити. Ах, як це було б добре! Просто і сказати не можна...» Пропонуються і інші вельми зручні варіанти. Ба більше, Олександр Іванович прохає Антона Павловича прийняти як дар свою частку землі, отриману при поділі маєтку в Бакумівці, — «Велике це було б задоволення, щоб ця земля була Вашою...» — пише він.

На жаль, все обернулося чомусь зовсім інакше. «Весна у нас огидна, досі не було жодного дощу... І всі ці єгипетські страти відвідали нашу управу через те, що Ви її зрадили. Коли заїдете до Бакумівки?» — пише Олександр Смагін Чехову вже в Меліхово.

Зі щемних цих подробиць випливає й інше — Олександр Іванович був пристрасно закоханий у Марію Павлівну Чехову. Він навіть приїжджав у березні 1892 р. до Меліхового, але нічого не вийшло. Багато років опісля, вже 1929 р. він писав М. Чеховій: «Попри те, що з 21 березня 1892 р. пройшло ціле життя, Ваш уклін привів мене у великий захват: для мене Ви залишитеся найчарівнішою і незрівняною жінкою».

Що ж, кохання, на відміну від хвороб, незціленне. Але якби «машина часу» раптом змогла перенести нас до благословенної Полтави часів молодих Смагіних, і Антон Чехов взамін Меліхово і вогких зим Ялти, вибрав би Бакумівку, можливо, недуга його все ж таки трохи відступила б. Останній привіт звідти — «Приїжджайте влітку покуштувати бакумівський мед» — помічений рукою Чехова в січні 1899 р. Але вдумаймося в його не випадкові рядки про оазу над Пслом. Вона чарівна та благотворна й сьогодні. Антон Павлович начебто кличе нас сюди!

Теги:
2015-09-23 01:45:00

   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар