NB! - Україна Incognita

NB!

13 березня 1961 р. в Києві стався так званий Куренівський апокаліпсис. Накопичена в Бабиному Яру, змішана з талими водами пульпа — грязьова піщано-глиниста маса, побічний продукт роботи цегельних заводів — прорвала земляну греблю близько 9-ї години 30 хвилин ранку, вал заввишки 4-6 м накрив низину біля Кирилівської церкви. За радянськими офіційними даними початку 1960-х рр., загинуло 145 осіб. Ходили чутки про 2 000 і навіть 5 000 загиблих. Київський журналіст, автор кількох публікацій на цю тему, Олександр Анісімов писав на початку XXI ст., що кількість загиблих становила близько 1 500 осіб.
Насправді Захід України, західняки, — це те, що тримає Україну. Вся надія у їх сильній антисовєтській заквасці, сильному національному протесті. Мені дуже подобається ваша вікова невтихаюча ненависть до пригноблення і прагнення до свободи. Це дуже сильний момент і надія, що Україну ніколи не вдасться привести назад у совєтське стійло. Збройний опір УПА — це чудовий початок, і на цьому фундаменті багато що стоїть. Жовто-синій прапор не терпить сусідства з червоним. Вибір України — це Захід, це Європа.
Валерія Новодворська — відомий російський правозахисник, засновник партій Демократичний союз та Західний вибір, політв’язень радянських тюрем. Вона — легенда свого народу, який досі не досягнув того рівня, щоб належно оцінити її діяльність.
Минає вже восьмий місяць, як Національний культурний центр України в Москві без керівника. Не так-то просто знайти гідну заміну Володимирові Мельниченку, який за кілька десятиліть праці й проживання в Москві настільки досконало вивчив дію владних механізмів російської столиці, зокрема й державного функціонування самої Росії взагалі, що новій людині, новому керівникові, який прибуде з України на цю посаду, особливо в період тривання агресії Росії проти України, доведеться дуже довго і навряд чи успішно долати складну науку співпраці з російською владою.
Народ живий лише там і тоді, де й коли є живою його мова. Або ж, говорячи словами Стефана І Немані, засновника династії володарів Сербії (ХІІ ст.): «Народ, який губить свої слова, перестане бути народом». Ми, українці, заплатили неймовірно високу ціну за право і сьогодні, у році 2016-му, після всіх варварських спроб царів, «государів і імператорів», генеральних і перших секретарів ЦК (а хіба нинішній «національний лідер» РФ в чомусь поступається їм?) знищити, заборонити, задушити мову нашого народу — за право з гідністю повторити святі слова Тараса Шевченка з його передмови до так і нездійсненного видання «Кобзаря» 1847 року: «У нас народ і слово — і в них (росіян. — І. С.) народ і слово. А чиє краще — нехай вирішують люди». Україна житиме повік, якщо житиме її мова.
Коли наприкінці 1970-х років долею судилося мені стати студентом історичного факультету Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, я з подивом переконався, що певна частина професійних істориків не володіла інформацією про місто Глухів і його місце в історії України. Глухів не було зображено на навчальних історичних мапах, про нього практично не згадували підручники, останні гетьмани керували Україною не зрозуміло з якого центру. Та й зараз, в незалежній Україні, якщо поїхати з Києва на північний схід і у Кіптях повернути в бік кордону з РосаФедією, то потішить вас інформація про багато значних історичних центрів — музеї П. Куліша та М. Заньковецької, меморіал «Героїв Крут» і запрошення до «Гетьманської столиці Батурина».
Нещодавно Інститут історії України НАН України опублікував друге перероблене видання монографії «Проект «Новоросія» і новітня російсько-українська війна» (Київ, 2015. 182 с.). Одним з її авторів є доктор історичних наук, професор Запорізького національного університету Галина Федорівна ТУРЧЕНКО. Запрошуємо її до розмови про історичну долю Новоросії.
Влітку 2015 року мені випала нагода побувати на обласному семінарі з розвитку туризму в Україні. Захід проходив у Львівській галереї мистецтв у палаці Потоцьких. Оглядаючи експозицію галереї, побачив ікону св. Параскеви П’ятниці початку XV ст., яка походить із Кульчиць. Дуже цікава історія появи цієї ікони в галереї Львова. На початку 60 років XX ст. директором Львівської картинної галереї був Борис Григорович Возницький. У безбожній країні СРСР розпочалася нова хвиля руйнації церков і соборів, пам’яток культури нашого народу.
Слово «Новоросія» стало як кістка в горлі, застрягло в зубах. Як і все, що реанімовано Росією, воно набуло інших конотацій, стало облудою для тих, хто не бажає знати правди. Як відомо, Новоросія утворилася внаслідок російсько-турецьких воєн у другій половині XVIII ст. До початку XVIII ст. ці землі запорозькі козаки вважали своїми. Заселяти їх розпочали близько 1745 р. З року в рік територія північного Причорномор’я примножувалася приєднанням Запоріжжя, Херсона, Катеринослава, Таврії, Очакова.
Восени нинішнього року в італійській столиці сталося одразу кілька знакових для України подій. Однією з них стала робота міжнародного наукового форуму «Україна між Західною і Східною Європою», організованого Національною академією деї Лінчеї (Accademia Nazionale dei Lincei) та Інститутом соціальної і релігійної історії (м. Віченца). У його роботі взяли участь відомі італійські (Санте Грачотті, Маріо Капалдо, Джованна Броджі, Чезаре Альцаті, Джорджіо Кракко) та українські (Мирослав Маринович, Віктор Єленський, Костянтин Сігов, Наталя Яковенко, Оксана Пахльовська й автор цих рядків) фахівці з історії культури та релігійної думки Східної Європи.

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар