NB! - Україна Incognita

NB!

Ще в добу Марата й Дантона було зауважено: революція — це стихія, вогняна, бурхлива лава величезного вулкана, і вона знімає будь-яке маскування, демонструючи справжню сутність людей, якими вони є (не забуваймо також прадавню глибоку істину: кожна революція пожирає своїх дітей). Марно, думається, оповідаючи про революційний вулкан, вдаватись до моралізаторства, суворо засуджуючи злобних люмпенів або сліпих та жадібних представників старої влади, саме на яких завжди лежить основна відповідальність за революційні ексцеси — бо вони зобов’язані були своєчасними справедливими реформами не допустити їх.
Громадськість України нині розглядає кандидатури авторів на здобуття Шевченківської премії 2018 року. Серед праць, відібраних на другий тур конкурсу, — книга Сергія Плохія «Брама Європи: історія України», опублікована 2015 року спочатку англійською, а потім українською мовами. Одразу після появи цієї книжки англійською мовою я опублікував в «Українському історичному журналі» ґрунтовну рецензію. Не переповідаючи сказаного в журналі, призначеному для досить вузького кола дослідників та викладачів, хотів би у газетному варіанті зупинитися на двох важливих проблемах: значенні вітчизняної історії в націє— і державотворенні саме на сучасному етапі й значенні цієї книги в її переосмисленні.
6 грудня фінський народ відзначає 100-ту річницю здобуття державної незалежності. «Батьком», архітектором і захисником національної державності Фінляндії був видатний політик, барон Карл-Густав-Еміль Маннергейм (04. 06. 1867 — 27. 01. 1951), одноголосно визнаний найбільшим державним та військовим діячем країни у ХХ столітті.
Кримськотатарська революція, яка розпочалася в березні 1917-го, а влітку й на початку осені вилилася у формування самоврядних національних органів і перших військових підрозділів, швидко сягнула політичної зрілості. 15 жовтня З’їзд представників кримськотатарських організацій ухвалив скликати Курултай. Він мав стати найвищим національним органом влади і явочним шляхом — надія на всеросійський «центр» уже згасала — вирішити питання про автономію Криму. Михайло Грушевський від імені Центральної Ради висловив повну підтримку прагненням кримців до державної автономії та обіцяв сприяння з боку українських сил.
Більшість диктаторів минулого, а в ХХ столітті тим паче чудово розуміли: мало катувати тіло народу, грабувати його, відбирати засадничі його права, уярмлювати й убивати найкращих людей. Потрібне ще поневолення розуму нації, затемнення свідомості підданих, аби вони ніколи не стали вільними громадянами. Тому що насильство завжди йде в купі з брехнею, а саме через «інтоксикацію» цією брехнею стають ефективними будь-які політичні репресії.
У День пам’яті жертв Голодомору хочеться мовчати... Здається, що всі промови вже виголошені, книжки та статті написані, жертви відспівані, а страхи залишилися у минулому. Проте це відчуття оманливе, адже поряд із тихим болем з’являється абсолютно новий страх. Від неповного незнання, від розбіжності думок і від неможливості осмислити масштаби цієї трагедії. Тому доводиться говорити й показувати, підшукуючи правильні слова й місця, аби повірили, зрозуміли й переконалися, що Голодомор 1932 — 1933 років — це спланований геноцид українського народу.
24 грудня 1934 року починається життєвий шлях Українця з великої літери Миколи Семеновича Міщенка у селі, яке колись називалось Монастирські Будища, оскільки там був розташований знаменитий Гадяцький Красногірський монастир, що був одним із трьох, які існували в свій час у цій місцевості Полтавщини. Як відомо, він знаходився в 5 верстах від Гадяча, на правому боці річки Псьол. Наразі на цьому місці тепер знаходиться вже невелике село Малі (а колись же таки Монастирські!) Будища.
Щороку у серпні Польща урочисто вшановує героїв «дива на Віслі», тих польських вояків, хто зупинив похід «червоних коней» на Варшаву, Берлін та Париж. І щороку поза належною увагою залишається роль військово-політичного союзника відновленої Речі Посполитої в боротьбі не на життя, а на смерть. Союзником цим була Українська Народна Республіка (УНР).
Експансія слов’ян у Східній Європі мала свої довготермінові наслідки. Одним з них була поява Північно-Східної Русі. Заселення слов’янами земель Волго-Окського межиріччя почалося ще в IX столітті. До їхнього приходу в західній частині цієї території жили балтські племена, а на сході — угро-фінські, що видно по топонімах і даних археології. Наслідком слов’янської колонізації, яка посилилася в епоху Київської Русі та її розпаду, стала освіта і піднесення князівства Володимиро-Суздальського, а потім і Московської держави.
Для зручності сприйняття, шановні читачі, наведемо не дослівні цитати (в перекладі з латинського оригіналу, бо стиль викладу думок в інтелектуальних маніфестах ХVI століття не є аж таким легким для сприйняття в наші дні), а спробуємо стисло передати суть. Отже: 1. У тезах 1 — 4 Лютер наголошує, що справжнє покаяння не є одноактною дією, що виконується на вимогу заїждженого священика, а внутрішнім процесом, який триває впродовж цілого життя християнина. І якщо людина воістину розкаюється, тоді вона готова прийняти небесну покару і відмовитися (добровільно) від будь-якої надії на безкарність.

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар