NB! - Україна Incognita

NB!

Наскільки важливо мати армію, на яку в разі необхідності можна опертися, українцям чи не найбільш наочно продемонструвало ХХ століття. Українська Центральна Рада надто довго не підтримувала формування власних збройних сил і почала задумуватися над цим лише на початку зими 1917 року, коли вже було пізно. І це при тому, що в Україні на той час були українізовані частини армії Російської імперії, готові виконувати накази ЦР та захищати українську державність. Тишком-нишком військові угруповання формував і Петлюра
Тим, хто жив у колишньому Радянському Союзі, ймовірно, не варто пояснювати, хто така Світлана Аллілуєва й у чому драматизм її долі та особистого життя. Це — єдина дочка Сталіна, наймолодша з його дітей (нагадаймо про двох її старших братів — Якова, який, за різними даними, загинув у нацистському полоні або поліг у боях на півночі Росії, намагаючись вийти з оточення, й Василя, деякий час — улюбленця та фаворита батька, генерала ВПС, а після смерті вождя — мало не злочинця, позбавленого всіх посад; його життя було коротким — лише 41 рік).
Ми шукали очима одне одного. Ми вгадували і любили кожен новий талант. Не лише в літературі, тоді ж з’явилися і художники, й композитори, і кінематографісти, історики, актори (...). І виникло те продуктивне поле, як його точно і ностальгійно назвав Сергій Тримбач. Ми не знали, що ми — шістдесятники. Це вже потім, з дистанції часу, виникло таке означення. А тоді, повторюю, це була когорта молодих талановитих людей, які входили в життя, не знаючи, що вони входять в Історію. І взагалі, не треба саморубрикуватися. У майбутнього, справді, слух абсолютний, воно розбереться, хто є хто
У «Дні» № 192 за 25 жовтня 2011 року було надруковано матеріал «Заповідник «позавчорашніх» пам’ятників», в якому йшлося про намір певних політичних сил у Луганську встановити в місті пам’ятник імператриці Катерині ІІ. Нашу ж увагу привернув вислів А. Клінчаєва з його пізнішої прес-конференції про те, що нібито мінімум 20 багатих людей у Луганську готові виділити кошти на встановлення в місті пам’ятника «матушке-царице». В чому причина такої великої шани луганських товстосумів до російської монархії?
Перше, що вражає, коли переступаєш поріг музею «Тюрма на Лонцького» - атмосфера цього зловісного місця: високі пороги, засувки на дверях, відсутність кисню у коридорах. Зразу ж спадають на гадку фрагменти із «Саду Гетсиманського» Івана Багряного. Під час читання твору лише могла собі уявити тюремний побут, тепер є можливість побачити. Пам'ятаю, як мене обурювало те, що разом із Андрієм Чумаком (головним героєм твору Багряного) у тісненький простір «чотири на чотири» просто «впихали» ще триста осіб, людей великого інтелектуального гарту, «впихали» як бидло і непотріб
Був такий час, коли ми почали збирати матеріали для фільму… Люди, які приймали участь у Норильському повстанні відходять. Їх стає все менше і менше. Ми моталися з камерою по всіх світах – були в Норильську, Прибалтиці, Грузії, Канаді... На зустрічі в Москві обговорювали: «Чи було повстання інспіроване кгбістами чи виникло завдяки підпільним комітетам в’язнів». Але мене здивувало інше: ніхто з присутніх не говорив про те, що повстання підняли і провели українці.
Оскільки історична пам’ять українців як нації розпадається на окремі, часто непримиренні, регіональні «сегменти», є роздробленою, фрагментованою, конфліктною, а відверто кажучи — просто хворою, то рішення, що стосуються настільки делікатної сфери, дуже часто виглядають, м’яко кажучи, вельми спірно. Виникають цілі заповідники (у масштабах великих областей України) «позавчорашніх» пам’ятників, що ніби провалилися в «чорну діру» часу й викликають щонайменше певні запитання: «у якому, власне, столітті й в якій державі живемо?»
«Важливою частиною маєї аргументації є те, що Радянський союз, готуючись до ухвалення конвенції про геноцид, успішно пролобіював виключення із визначення геноциду соціальних і політичних груп. В результаті цього до визначення увійшли лише етнічні, національні, расові та релігійні групи», - пояснює Наймарк, і тут таки додає: «Я запитав себе, а чому соціальні чи політичні групи не можуть бути об’єктами конвенції проти геноциду?»
Американський історик Тімоті Снайдер, дослідивши у своїй останній праці «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним» таємниці пекельної машини масових вбивств, запущеної нацистським та радянським диктаторами, знає: відчуття трагедії лежать уже поза зоною «нормальної» людської свідомості. І все ж таки Тімоті Снайдер вважає: нікого з мільйонів безневинних жертв ми не маємо жодного права забувати, є моральний імператив – відновити й назвати їхні імена там, де це взагалі можливо зробити
«День» пропонує читачам точку зору доктора історичних наук, професора, засновника Російського державного гуманітарного університету Юрія АФАНАСЬЄВА, активного учасника ліберально-демократичної опозиції в СРСР і Росії. Наскільки досяжним у принципі є примирення Росії та Європи? У такій постановці проблеми на перше місце сама по собі висувається необхідність уточнення, а, швидше, навіть прояснення і розуміння найголовнішого: про примирення кого, з ким і на яких підставах ітиметься?

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар