NB! - Україна Incognita

NB!

Ми шукали очима одне одного. Ми вгадували і любили кожен новий талант. Не лише в літературі, тоді ж з’явилися і художники, й композитори, і кінематографісти, історики, актори (...). І виникло те продуктивне поле, як його точно і ностальгійно назвав Сергій Тримбач. Ми не знали, що ми — шістдесятники. Це вже потім, з дистанції часу, виникло таке означення. А тоді, повторюю, це була когорта молодих талановитих людей, які входили в життя, не знаючи, що вони входять в Історію. І взагалі, не треба саморубрикуватися. У майбутнього, справді, слух абсолютний, воно розбереться, хто є хто
У «Дні» № 192 за 25 жовтня 2011 року було надруковано матеріал «Заповідник «позавчорашніх» пам’ятників», в якому йшлося про намір певних політичних сил у Луганську встановити в місті пам’ятник імператриці Катерині ІІ. Нашу ж увагу привернув вислів А. Клінчаєва з його пізнішої прес-конференції про те, що нібито мінімум 20 багатих людей у Луганську готові виділити кошти на встановлення в місті пам’ятника «матушке-царице». В чому причина такої великої шани луганських товстосумів до російської монархії?
Перше, що вражає, коли переступаєш поріг музею «Тюрма на Лонцького» - атмосфера цього зловісного місця: високі пороги, засувки на дверях, відсутність кисню у коридорах. Зразу ж спадають на гадку фрагменти із «Саду Гетсиманського» Івана Багряного. Під час читання твору лише могла собі уявити тюремний побут, тепер є можливість побачити. Пам'ятаю, як мене обурювало те, що разом із Андрієм Чумаком (головним героєм твору Багряного) у тісненький простір «чотири на чотири» просто «впихали» ще триста осіб, людей великого інтелектуального гарту, «впихали» як бидло і непотріб
Був такий час, коли ми почали збирати матеріали для фільму… Люди, які приймали участь у Норильському повстанні відходять. Їх стає все менше і менше. Ми моталися з камерою по всіх світах – були в Норильську, Прибалтиці, Грузії, Канаді... На зустрічі в Москві обговорювали: «Чи було повстання інспіроване кгбістами чи виникло завдяки підпільним комітетам в’язнів». Але мене здивувало інше: ніхто з присутніх не говорив про те, що повстання підняли і провели українці.
Оскільки історична пам’ять українців як нації розпадається на окремі, часто непримиренні, регіональні «сегменти», є роздробленою, фрагментованою, конфліктною, а відверто кажучи — просто хворою, то рішення, що стосуються настільки делікатної сфери, дуже часто виглядають, м’яко кажучи, вельми спірно. Виникають цілі заповідники (у масштабах великих областей України) «позавчорашніх» пам’ятників, що ніби провалилися в «чорну діру» часу й викликають щонайменше певні запитання: «у якому, власне, столітті й в якій державі живемо?»
«Важливою частиною маєї аргументації є те, що Радянський союз, готуючись до ухвалення конвенції про геноцид, успішно пролобіював виключення із визначення геноциду соціальних і політичних груп. В результаті цього до визначення увійшли лише етнічні, національні, расові та релігійні групи», - пояснює Наймарк, і тут таки додає: «Я запитав себе, а чому соціальні чи політичні групи не можуть бути об’єктами конвенції проти геноциду?»
Американський історик Тімоті Снайдер, дослідивши у своїй останній праці «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним» таємниці пекельної машини масових вбивств, запущеної нацистським та радянським диктаторами, знає: відчуття трагедії лежать уже поза зоною «нормальної» людської свідомості. І все ж таки Тімоті Снайдер вважає: нікого з мільйонів безневинних жертв ми не маємо жодного права забувати, є моральний імператив – відновити й назвати їхні імена там, де це взагалі можливо зробити
«День» пропонує читачам точку зору доктора історичних наук, професора, засновника Російського державного гуманітарного університету Юрія АФАНАСЬЄВА, активного учасника ліберально-демократичної опозиції в СРСР і Росії. Наскільки досяжним у принципі є примирення Росії та Європи? У такій постановці проблеми на перше місце сама по собі висувається необхідність уточнення, а, швидше, навіть прояснення і розуміння найголовнішого: про примирення кого, з ким і на яких підставах ітиметься?
«Від Богдана до Івана не було гетьмана!» - це українське прислів’я, яке пропонує просто «пропустити» всіх керманичів Гетьманщини часів Руїни (1657 – 1676 рр.) і після Богдана Хмельницького перейти до вивчення й шанування постаті Івана Мазепи – не зовсім має рацію. У такій «схемі» не залишається місця для гетьмана Петра Дорофійовича Дорошенка. Але без розуміння його внеску в історію України годі й думати про усвідомлення суті фатальної для нашої країни доби
У «РесПублiці» — все спокійно й передбачувано, а от «Шустер Live» вирізнився справжньою сенсацією. Але про це — нижче.
НАВІЩО ВЛАДІ ЗНАДОБИВСЯ «ГУМАНІЗМ»?
У студії у Ганни Безулик обговорювали декриміналізацію відповідальності за економічні злочини. Тобто замість камери тепер будуть штрафи. Якщо громадянин досить заможний, він може внести заставу й не перебувати під вартою. А якщо грошей немає? Тоді сиди. Словом, подальший розвиток принципу рівності всіх громадян перед законом...
Якщо представник президента у ВР Юрій Мірошніченко закон або юридичну новацію всіляко хвалив, то депутат від БЮТ Андрій Сенченко не приховував свого переконання в тому, що декриміналізацію вигадали для того, щоб відвести від кримінальної відповідальності тих, хто сьогодні купує бурові платформи за якимись дивними, підозрілими цінами. Дуже сумнівно, що ці люди повернуть країні суми завданого їй збитку. Чому ж раптом владі знадобився цей «гуманізм»? Точнісінько так, як і за гарячкової зміни норм Конституції в період помаранчевої революції, нині верхівка про всяк випадок готується до зміни караулів на чолі держави й резервує шляхи відступу. Мабуть, дивлячись на Ю.Тимошенко в Печерському суді, вони хочуть убезпечити себе від подібної перспективи.

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар