NB! - Україна Incognita

NB!

Сьогодні Україна перебуває лише на початковому етапі відкриття архівів спецслужб радянського періоду. А подолання наслідків тоталітаризму немислиме без відкриття архівів, які містять інформацію про злочини режиму.
Про це 28 березня на семінарі «Доступ до архівів: законодавство, практика та громадські ініціативи» у Львівському національному університеті ім. І. Франка повідомив голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович.
Один із найвідоміших західних істориків ХХ століття, Р. Колінгвуд, свого часу написав: «Будь-яка історія - це історія мислі». Якщо в цих словах і є певне перебільшення (адже є, як відомо, історія подій, економічна історія, військова, історія повсякденності тощо), то все ж таки й зерно істини - й чимале - в них теж наявне. Адже історія ідей (інтелектуальна історія) цілком закономірно висувається зараз у центр уваги гуманітраних досліджень, тому що саме через відображення яких завгодно бурхливих зовнішніх подій у свідомості конкретної особи, соціальної групи, нації в цілому можна збагнути суть доби, прихований зміст того таємничого «плину часу», которий так важко піддається розшифруванню.



Яким є право і практика доступу до архівів комуністичних спецслужб в Україні та за кордоном? Істориків, архівістів та журналістів запрошують обговорити проблеми в пошуку інформації про жертв політичних репресій та злочини тоталітарного режиму.
28 березня (середа) у Дзеркальній залі Львівського національного університету імені Івана Франка (вул. Університетська, 1) о 10:00 відбудеться семінар «Доступ до архівів: законодавство, практика та громадські ініціативи».
Час від часу Верховна Рада України ухвалює рішення про увічнення пам’яті видатних діячів українського минулого, про відзначення ювілеїв відомих державних достойників, полководців, творців культури, вчених, керівників економіки, громадських організацій. При цьому важливо уникати політичної заангажованості та тенденційності, коли одні прізвища будуть показово вшановуватися та «підніматися на щит», виходячи виключно з ідеологічних або вузькопартійних міркувань (до того ж незрідка демонстративна увага при цьому надається постатям явно вчорашнього дня?- відповідні приклади ще й досі багато хто пам’ятає), а інші особистості навмисно «виносяться за дужки», бо вони «не відповідають» певним, очевидно, доволі сумнівним критеріям. Чому є це важливим? Бо такі рішення найвищого органу загальнодержавної законодавчої влади дають певні підстави для сумнівів у його об’єктивності та неупередженості, і, отже, певною мірою кидають тінь й на саму державу.
З кожним днем меншає в нашому колі тих, хто брав участь у боях, кував перемогу в тилу, хто пережив війну і зберігає пам'ять про неї. Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» запрошує всіх, кому не байдужа історія свого родоводу, підхопити естафету пам'яті і стати учасниками проекту.
На фотодокументальній виставці, присвяченій 95-річчю створення Української Центральної Ради, представлено документи, світлини, видання з колекції музею Михайла Грушевського та приватної збірки мистецтвознавця Сергія Білоконя, які висвітлюють роль кожного члена родини Грушевських в українській революції 1917-1920 рр.
Якщо хтось переконує, що архіви відкривати не варто, бо це може призвести до соціального збурення, то такій людині слід поїздити Україною разом із істориком та публіцистом Володимиром В’ятровичем, який нині презентує в містах та містечках свою книгу «Історія з грифом «Секретно» (спільне виданням Центру досліджень визвольного руху та Мистецької агенції «Наш Формат»), написану на основі документів архіву СБУ.
Одна людина без критичного аналізу підбирає матеріал, інша, також не завдаючи собі зайвих клопотів, використовує його у політичних цілях та дає «добро» на публікування, ще інша - журналіст – розповсюджує його у мережі Інтернет. Ось так і створюється сенсація від трьох осіб і, думається, також тільки для них трьох.
Скандал навколо лекції аспіранта Гамбурзького університету Ґжеґожа Россолінського-Лібе 1 березня в Посольстві Німеччини, в якій він доводив фашистський характер поглядів Степана Бандери і всього українського націоналістичного руху, як відомо, вийшов за межі України. В Європі та в Америці ціла низка мас-медіа відгукнулася на нього приблизно так: в Українській державі відсутня свобода наукового дискурсу, а крайні праві радикали не давали незаангажованому німецькому дослідникові виступити з викладом своїх поглядів, усіляко погрожуючи йому.
Як відомо, російські царі додумалися назвати «Новоросією» край, що за тисячоліття до того входив до складу Київської Русі, а перед приєднанням до імперії належав до земель Війська Запорізького. Здавалося б, чергова недорога провокація. Ідеологи антиукраїнських провокацій регулярно в міру фінансування й фантазії намагаються «загадити» знакові, енергетичні місця України: Запоріжжя - пам’ятником Сталіну, Говерлу - наругою над гербом київських князів Рюриковичів.

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар