NB! - Україна Incognita

NB!

У перші дні січня 2012 року в будівлі будинку-музею А. П. Чехова в Ялті з’явилася тріщина, яка пішла якраз по стіні меморіального кабінету письменника. Працівники музею і представники громадськості міста склали акт і направили його до органів влади та до прокуратури міста. Вже 6 січня 2012 року прокуратура Ялти видала протест, яким наказала припинити будівництво поряд з музеєм, на ділянці за адресою вул. Музейна, 2, що спричинило активізацію зсуву, який існує тут вже давно, а слідом за ним і пошкодження музею. Проведений згодом огляд показав, що зсув активізується і далі, а це може призвести до нових пошкоджень музею письменника
Ми давно говоримо про численні проблеми українського історичного контенту. Особливо що стосується ставлення влади до політики історичної пам’яті, виховання молоді, вшанування традицій. В цьому напрямку у нас якщо і ухвалюються якісь рішення, то на кшталт перенесення Дня Свободи на День Соборності. Що не скажеш про росіян. Так збіглося, що 2012-й Росія оголосила Роком російської історії. Це не перше «історичне» рішення російської влади, спрямоване на виховання патріотичної молоді. Були укази і «Про відзначення 1150-річчя зародження російської державності» та інші
2012-й багатий на різноманітні ювілеї, пам’ятні дати, річниці дуже важливих для України подій. Досить згадати, приміром, 650-у річницю битви при Синіх Водах, 70 років від дня утворення УПА, 200-річчя від дня народження великого російського мислителя, одного з найчесніших публіцистів Олександра Герцена. Але ми вирішили особливий акцент зробити на 75-х роковинах розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандармох. 2012-й — Рік «Списку Сандармоху» — це не тільки скорбота, а й наповнений смислом образ і символ політики пам’яті в подоланні тоталітарного минулого
Вона – відомий літературознавець, одна з когорти шістдесятників, чий духовний світ вибудовувався й кристалізувався у нелегких умовах тоталітарного суспільства, наповнюючись – через роки й жорсткі випробування – тим приматом духу, що й вивів її на творчі обрії. Народжена в інтелігентній родині (вона спадкоємиця великого роду Коцюбинських – дочка молодшого брата Михайла Коцюбинського Хоми Михайловича), ця жінка все життя гідно несла свою інтелігентність, світлу «коцюбинськість» (Є. Сверстюк), зберігаючи при цьому не тільки високість духу, а й людську простоту
Мартін Лютер, реформатор західної церкви, засновник протестантизму і професор теології у Віттенбергу, кажуть, якось уночі почув підозрілий гуркіт на стелі своєї келії. Щось перекидалося, стукало, гриміло, ніби хтось там на стелі кидався дровами. Але оскільки Лютер точно знав, що це диявол, він не звернув на це уваги й спокійно заснув. Сьогодні нам би згодилася лютерівська присутність духу. Але сон доведеться прогнати — загуркотіло просто над головою. Засновигало чортів до дідька. І ці чорти нам не наснилися
У приміщенні Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році» в президентському селі Нові Петрівці під Києвом відчинив двері відвідувачам Музей плаката. На першій виставці представлено експонати часів Другої світової війни. Плакати досить часто, а особливо під час війни, були головним інструментом пропаганди. Тож не дивно, що, оспівуючи власну армію, художники намагалися дискредитувати армію супротивника. В експозиції є плакати, виготовлені в СРСР, а також дивізії «Галичина», ОУН-УПА, є німецькі агітки Рейху, польські...
Остання гучна стаття Вацлава Гавела була присвячена Україні. Прикро, але вона була мало оптимістичною. В опублікованому цього літа в англомовному виданні Moscow Times тексті Вацлав Гавел написав, що Україна досягнула роздріжжя, і що далі шлях — або до демократії, або до авторитаризму. Чи був почутий великий європеєць? Питання риторичне. Результати вчорашнього саміту Україна — ЄС — зайве тому свідчення. Навіть на офіційному сайті глави Української держави станом на 18 годину — жодного слова співчуття
Згідно з дослідженнями Київського міжнародного інституту соціології, близько 40% опитаних українських громадян певною мірою сумують за часами СРСР. Ясна річ, ідеться про 18-літнє правління Леоніда Ілліча Брежнєва. Цей час чимало людей вважає «золотою добою», не проти повернутися в ті роки, принаймні, улаштувати життя за тодішніми канонами. Воно й зрозуміло: політична стабільність, гарантована робота й окраєць хліба зі шматком масла, нехай і не дуже товстим, поступове вирішення житлової проблеми, можливість підглядати в телевізійну щілину за солодким життям «прогнилого Заходу»
«Відповідаючи на запитання з приводу того, чи підтримує він прирівнювання у пільгах ветеранів ВВВ та вояків УПА, Кличко був акуратненько Познером заведений в обговорювання нацизму, СС і тому подібного. Ситуація в жанрі «Чому ви б’єте свою дружину?», коли забувають спочатку спитати про сам факт побиття. Трішки віє початковою дискредитацією «історичної теми»; нагадували про це і постійні звернення ведучого до Німеччини та нацизму, що в контексті теми УПА вже одразу наводило на певні висновки»
Наскільки важливо мати армію, на яку в разі необхідності можна опертися, українцям чи не найбільш наочно продемонструвало ХХ століття. Українська Центральна Рада надто довго не підтримувала формування власних збройних сил і почала задумуватися над цим лише на початку зими 1917 року, коли вже було пізно. І це при тому, що в Україні на той час були українізовані частини армії Російської імперії, готові виконувати накази ЦР та захищати українську державність. Тишком-нишком військові угруповання формував і Петлюра

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар