NB! - Україна Incognita

NB!

Перше, що вражає, коли переступаєш поріг музею «Тюрма на Лонцького» - атмосфера цього зловісного місця: високі пороги, засувки на дверях, відсутність кисню у коридорах. Зразу ж спадають на гадку фрагменти із «Саду Гетсиманського» Івана Багряного. Під час читання твору лише могла собі уявити тюремний побут, тепер є можливість побачити. Пам'ятаю, як мене обурювало те, що разом із Андрієм Чумаком (головним героєм твору Багряного) у тісненький простір «чотири на чотири» просто «впихали» ще триста осіб, людей великого інтелектуального гарту, «впихали» як бидло і непотріб
Був такий час, коли ми почали збирати матеріали для фільму… Люди, які приймали участь у Норильському повстанні відходять. Їх стає все менше і менше. Ми моталися з камерою по всіх світах – були в Норильську, Прибалтиці, Грузії, Канаді... На зустрічі в Москві обговорювали: «Чи було повстання інспіроване кгбістами чи виникло завдяки підпільним комітетам в’язнів». Але мене здивувало інше: ніхто з присутніх не говорив про те, що повстання підняли і провели українці.
Оскільки історична пам’ять українців як нації розпадається на окремі, часто непримиренні, регіональні «сегменти», є роздробленою, фрагментованою, конфліктною, а відверто кажучи — просто хворою, то рішення, що стосуються настільки делікатної сфери, дуже часто виглядають, м’яко кажучи, вельми спірно. Виникають цілі заповідники (у масштабах великих областей України) «позавчорашніх» пам’ятників, що ніби провалилися в «чорну діру» часу й викликають щонайменше певні запитання: «у якому, власне, столітті й в якій державі живемо?»
«Важливою частиною маєї аргументації є те, що Радянський союз, готуючись до ухвалення конвенції про геноцид, успішно пролобіював виключення із визначення геноциду соціальних і політичних груп. В результаті цього до визначення увійшли лише етнічні, національні, расові та релігійні групи», - пояснює Наймарк, і тут таки додає: «Я запитав себе, а чому соціальні чи політичні групи не можуть бути об’єктами конвенції проти геноциду?»
Американський історик Тімоті Снайдер, дослідивши у своїй останній праці «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним» таємниці пекельної машини масових вбивств, запущеної нацистським та радянським диктаторами, знає: відчуття трагедії лежать уже поза зоною «нормальної» людської свідомості. І все ж таки Тімоті Снайдер вважає: нікого з мільйонів безневинних жертв ми не маємо жодного права забувати, є моральний імператив – відновити й назвати їхні імена там, де це взагалі можливо зробити
«День» пропонує читачам точку зору доктора історичних наук, професора, засновника Російського державного гуманітарного університету Юрія АФАНАСЬЄВА, активного учасника ліберально-демократичної опозиції в СРСР і Росії. Наскільки досяжним у принципі є примирення Росії та Європи? У такій постановці проблеми на перше місце сама по собі висувається необхідність уточнення, а, швидше, навіть прояснення і розуміння найголовнішого: про примирення кого, з ким і на яких підставах ітиметься?
«Від Богдана до Івана не було гетьмана!» - це українське прислів’я, яке пропонує просто «пропустити» всіх керманичів Гетьманщини часів Руїни (1657 – 1676 рр.) і після Богдана Хмельницького перейти до вивчення й шанування постаті Івана Мазепи – не зовсім має рацію. У такій «схемі» не залишається місця для гетьмана Петра Дорофійовича Дорошенка. Але без розуміння його внеску в історію України годі й думати про усвідомлення суті фатальної для нашої країни доби
У «РесПублiці» — все спокійно й передбачувано, а от «Шустер Live» вирізнився справжньою сенсацією. Але про це — нижче.
НАВІЩО ВЛАДІ ЗНАДОБИВСЯ «ГУМАНІЗМ»?
У студії у Ганни Безулик обговорювали декриміналізацію відповідальності за економічні злочини. Тобто замість камери тепер будуть штрафи. Якщо громадянин досить заможний, він може внести заставу й не перебувати під вартою. А якщо грошей немає? Тоді сиди. Словом, подальший розвиток принципу рівності всіх громадян перед законом...
Якщо представник президента у ВР Юрій Мірошніченко закон або юридичну новацію всіляко хвалив, то депутат від БЮТ Андрій Сенченко не приховував свого переконання в тому, що декриміналізацію вигадали для того, щоб відвести від кримінальної відповідальності тих, хто сьогодні купує бурові платформи за якимись дивними, підозрілими цінами. Дуже сумнівно, що ці люди повернуть країні суми завданого їй збитку. Чому ж раптом владі знадобився цей «гуманізм»? Точнісінько так, як і за гарячкової зміни норм Конституції в період помаранчевої революції, нині верхівка про всяк випадок готується до зміни караулів на чолі держави й резервує шляхи відступу. Мабуть, дивлячись на Ю.Тимошенко в Печерському суді, вони хочуть убезпечити себе від подібної перспективи.
Таке запитання постало на Першому Національному телеканалі у Савіка Шустера під час розгляду теми про участь представників різних народів у здійсненні Холокосту. Чи мало воно сенс?
У газети «День» є кваліфікований фахівець, який постійно аналізує популярні ток-шоу на наших телеканалах. Але я теж хотів би сформулювати кілька тез, бо порушена тема взяла за живе.
Під час формулювання запитання треба знати хоча б половину відповіді. Дві протилежні відповіді на некоректно поставлене запитання можуть бути однаково правильними. Що, власне, й було продемонстровано у п’ятницю 30 вересня на ток-шоу.
Йшлося про відповідальність українців за участь у масовому знищенні євреїв під час Другої світової війни. Люди із знаними у світі іменами (Леонід Кравчук, Мирослав Попович та ін.) переконливо стверджували, посилаючись на прецеденти, встановлені іншими країнами, що сучасній Україні треба вибачитися. Аудиторія підтримала їх. Натомість заступник голови ВО «Свобода» Андрій Іллєнко вказував на те, що звинувачення українців у розстрілах в Бабиному Ярі побудовані на піску, а тому вибачатися нема за що. Наведені ним приклади фальсифікації фактів можу тільки підтвердити. З його висновком солідаризувалася більшість телеглядачів, як це встановила служба телеканалу. Чи можна вважати, що відкрився ще один фронт у протистоянні різних верств нашого суспільства? Це було б трагічно... Треба знати минуле, але не занурюватися в нього, відтворюючи у нових поколіннях давно вичерпані конфлікти.
У вівторок у Конґрегаційній залу староакадемічного корпусу Національного університету «Києво-Могилянська академія» відбулась презентація книжки відомого українського історика Володимира В’ЯТРОВИЧА «Друга польсько-українська війна. 1942 – 1947 рр.». Монографія, а слід сказати, що крім цієї праці автор презентував також двотомний збірник документів «Польсько-українські стосунки в 1942-1947 роках у документах ОУН та УПА», деміфологізує суперечливі, часто спеціально витіснені з історичної пам’яті, питання.

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар