NB! - Україна Incognita

NB!

Будь-який замок, палац чи храм — це не просто архітектурні споруди, а німі свідки нашої історії. Вони досі зберігають пам’ять про минувшину в очікуванні на нові століття та допитливі покоління. І варто лише доторкнутися до них, як вони розгортають сторінки власних спогадів для того, щоб повідати нам про події попередніх століть. Покровська церква у Сутківцях накопичувала свої знання і була місцем прихистку та зцілення протягом шести століть. Церква-воїн пережила монголо-татар, війни, Голодомор, радянське забуття; знала три родини шляхтичів-власників та бачила навіть графа Каліостро. Ба більше, вона є унікальною за своєю архітектурою не тільки для України, а й для всієї Європи(!). Погодьтеся, поважний список для середньовічної пам’ятки, що знаходиться у невеличкому селі.
Поступово дедалі більше українців дізнаються про постать видатного політичного українця В’ячеслава Липинського, якому «День» приділяє велику увагу. У багатьох він асоціюється географічно передусім із Затурцями на Волині, де розташований його меморіальний музей (до речі, віртуальна екскурсія доступна на сайті «Дня» «Україна Incognita») Водночас, за твердженням дослідників, визначне місце у формуванні особистих якостей українського політичного мислителя, історика та соціолога В’ячеслава Липинського, його наскрізної ідеї творення Української держави, де український хлібороб господарює на власній землі, посіла і Черкащина. Саме тут, у маєтку «Русалівські Чагари», молодий шляхтич обробляв землю, спілкувався з українцями, не полишаючи роботу над своїми працями.
Існують історичні міфологеми, котрі живляться не лише ілюзіями людей, які в них вірять, змарнованими людськими життями, втраченими століттями в гонитві за міражами та ілюзіями... Вони живляться кров’ю. Мільйонів людей — як «своїх», так і «чужих», адже й тих, й інших не шкода! Міфологеми «арійської раси» (як висновок — «третього рейху»), «диктатури пролетаріату», «всесвітнього ісламського халіфату» тощо — саме з цього ряду.
14 вересня 1867 року гамбурзьке видавництво «Отто Мейсен ферлаг» видрукувало перші примірники (разом їх було тисяча) грубезної книги німецького політемігранта, який уже 17 років проживав у Лондоні, розглядався тодішнім прусським урядом як злісний, небезпечний ворог «існуючого державного ладу» (і не без підстав, і так вважав не лише цей уряд) і був відомий у певних, не надто широких, колах (здебільшого німецької діаспори в Англії, Франції та Бельгії, а також у керівництві Першого Інтернаціоналу) як першорядний, блискучий філософ, економіст, соціолог та політичний журналіст.
На відміну від Кривоноса, родовід Вишневецького доволі добре відомий. Перед нами — князь-шляхтич литовсько-руського роду, нащадок Рюрика і Гедиміна, за деякими даними — родич Чингізидів (!), а крім того — візантійських імператорів, князів Глинських і Острозьких, молдовських господарів, перших старост черкаських, царів московських (саме так!), нащадок одного з фундаторів війська Запорозького — легендарного Дмитра Байди-Вишневецького... Погодьтеся, генеалогія дивовижна. Проте нас цікавить не тільки й не стільки вона, як драматичні повороти долі цього воістину непересічного героя української та польської історії.
Трапляється, що окремо взятий образ історії (живописний, поетичний, прозовий, музичний) напрочуд точно відображає зміст, закономірності й таємниці минулого, піднімаючись до рівня вражаючого символічного узагальнення цілої доби. Щодо епохи української Визвольної Революції 1648—1676 рр., то тут яскравим прикладом є знаменита свого часу (та й зараз, на щастя, ще не геть забута) картина визначного українського художника Миколи Семеновича Самокиша (1860—1944) «Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким», створена 1934 року.
Сьогодні в українській історіографії домінує думка, що українська державно-історична традиція має своїми витоками Київську державу, яка була витвором давніх українських племен і, насамперед, найвпливовішого з них — полян (локалізуються в Середньому Подніпров’ї). Саме полянам, які у VІ—VІІ стст. перейняли назву Русь, судилося відіграти найвидатнішу роль у творенні держави, яка склалася на території Київщини, Чернігівщини та Переяславщини та з часом розширила свою владу майже на всю Східну Європу.
На початку цьогорічного листопада, прямуючи до Лубен, в околицях села Їсківці я вперше за це день побачив ситого білого коня, що мирно пасся обабіч дороги, й згадався мій улюблений уривок із оповідання Володимира Дрозда про коня Шептала: «…Неприємна, знайома млявість — провісниця всяких прикростей — закралася в груди коневі. Звичайно, візьмуть його, хоча завтра вихідний і хотілося б відпочити.
11 липня 1937 року «залізний нарком» Єжов підписав наказ НКВД № 00485 про початок з 20 серпня широкомасштабної операції, спрямованої на «повну ліквідацію» міфічних структур «Польської організації військової» на теренах СРСР. Цим почалася т. зв. «польська операція» НКВД, яка стала найбільшою з-поміж аналогічних їй «національних операцій»: загалом під час її проведення «трійки» засудили 139 815 осіб, з них 111 071 до розстрілу.
Яка ж подальша доля славної ікони у Холмський період її буття? Цей час тривав понад сім століть, точніше 722 роки — від 1223-го, коли князь — король Данило Галицький, отримав її з Києва і водрузив у новозбудований храм у Холмі, до 1945 року, коли донька холмського священика Надія Горлицька переселилася з Холма у Луцьк. В обох містах знаковий і освячений сакральний твір зазнав низки драматичних колізій і не раз був на волосині від загибелі. Але з чудотворною іконою таки сталося справжнє чудо: вона врятована! Легальна історія ікони починаються з великого християнського ювілею — двохтисячоліття Різдва Христового.

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар