NB! - Україна Incognita

NB!

Більшість диктаторів минулого, а в ХХ столітті тим паче чудово розуміли: мало катувати тіло народу, грабувати його, відбирати засадничі його права, уярмлювати й убивати найкращих людей. Потрібне ще поневолення розуму нації, затемнення свідомості підданих, аби вони ніколи не стали вільними громадянами. Тому що насильство завжди йде в купі з брехнею, а саме через «інтоксикацію» цією брехнею стають ефективними будь-які політичні репресії.
У День пам’яті жертв Голодомору хочеться мовчати... Здається, що всі промови вже виголошені, книжки та статті написані, жертви відспівані, а страхи залишилися у минулому. Проте це відчуття оманливе, адже поряд із тихим болем з’являється абсолютно новий страх. Від неповного незнання, від розбіжності думок і від неможливості осмислити масштаби цієї трагедії. Тому доводиться говорити й показувати, підшукуючи правильні слова й місця, аби повірили, зрозуміли й переконалися, що Голодомор 1932 — 1933 років — це спланований геноцид українського народу.
24 грудня 1934 року починається життєвий шлях Українця з великої літери Миколи Семеновича Міщенка у селі, яке колись називалось Монастирські Будища, оскільки там був розташований знаменитий Гадяцький Красногірський монастир, що був одним із трьох, які існували в свій час у цій місцевості Полтавщини. Як відомо, він знаходився в 5 верстах від Гадяча, на правому боці річки Псьол. Наразі на цьому місці тепер знаходиться вже невелике село Малі (а колись же таки Монастирські!) Будища.
Щороку у серпні Польща урочисто вшановує героїв «дива на Віслі», тих польських вояків, хто зупинив похід «червоних коней» на Варшаву, Берлін та Париж. І щороку поза належною увагою залишається роль військово-політичного союзника відновленої Речі Посполитої в боротьбі не на життя, а на смерть. Союзником цим була Українська Народна Республіка (УНР).
Експансія слов’ян у Східній Європі мала свої довготермінові наслідки. Одним з них була поява Північно-Східної Русі. Заселення слов’янами земель Волго-Окського межиріччя почалося ще в IX столітті. До їхнього приходу в західній частині цієї території жили балтські племена, а на сході — угро-фінські, що видно по топонімах і даних археології. Наслідком слов’янської колонізації, яка посилилася в епоху Київської Русі та її розпаду, стала освіта і піднесення князівства Володимиро-Суздальського, а потім і Московської держави.
Для зручності сприйняття, шановні читачі, наведемо не дослівні цитати (в перекладі з латинського оригіналу, бо стиль викладу думок в інтелектуальних маніфестах ХVI століття не є аж таким легким для сприйняття в наші дні), а спробуємо стисло передати суть. Отже: 1. У тезах 1 — 4 Лютер наголошує, що справжнє покаяння не є одноактною дією, що виконується на вимогу заїждженого священика, а внутрішнім процесом, який триває впродовж цілого життя християнина. І якщо людина воістину розкаюється, тоді вона готова прийняти небесну покару і відмовитися (добровільно) від будь-якої надії на безкарність.
«Удар блискавки у бочку з порохом»... Так образно, цілком справедливо й влучно назвали історики пізніших часів подію, що сталася 31 жовтня 1517 року в старовинному німецькому місті Віттенберзі. Тоді молодий доктор богослов’я, 34-річний августинський чернець Мартін Лютер власноруч прибив на воротах Замкової Віттенберзької церкви виношені, продумані й особисто ретельно написані ним, згодом всесвітньо відомі «95 тез», спрямованих проти продажності, лицемірства та зради християнських ідеалів з боку значної частини ієрархії тодішньої геополітичної потуги — католицької церкви, і передовсім проти корумпованої і деспотичної влади римських пап.
Цей документ я знайшов у польському Центральному військовому архіві — II відділ (розвідка) штабу Генерального, справа 2332. Він стосується відомого українського діяча Сергія Моркотуна, який народився 15 липня 1893 року в Санкт-Петербурзі в сім’ї доктора медицини Костянтина Моркотуна і його дружини Лідії Орловської, дочки настоятеля Десятинної церкви в Києві.
Книга побачила світ у київському видавництві імені Олени Теліги цього року, вона налічує 827 сторінок великого формату й вміщує нариси автора, біографії членів Товариства, в ній є досить багато документів, афіш цього направду знаменитого Товариства, світлин старовинних будівель реґіону та наших краян. Як мені видається, ця книга суттєво доповнює попередні книги автора О.Панченка «Лохвицький край» (2004) «Мала енциклопедія Лохвиччини.
Будь-який замок, палац чи храм — це не просто архітектурні споруди, а німі свідки нашої історії. Вони досі зберігають пам’ять про минувшину в очікуванні на нові століття та допитливі покоління. І варто лише доторкнутися до них, як вони розгортають сторінки власних спогадів для того, щоб повідати нам про події попередніх століть. Покровська церква у Сутківцях накопичувала свої знання і була місцем прихистку та зцілення протягом шести століть. Церква-воїн пережила монголо-татар, війни, Голодомор, радянське забуття; знала три родини шляхтичів-власників та бачила навіть графа Каліостро. Ба більше, вона є унікальною за своєю архітектурою не тільки для України, а й для всієї Європи(!). Погодьтеся, поважний список для середньовічної пам’ятки, що знаходиться у невеличкому селі.

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар