NB! - Україна Incognita

NB!

Попри помітну ідеологічну й політичну відчуженість між обома велетнями української духовності їм, проте, була властива і певна близькість та спільні риси політичної орієнтації. В’ячеслав Липинський увійшов в українське суспільне життя на початку ХХ століття як послідовний прихильник державної незалежності України, утвердження української самостійницької політичної думки. На цей час в українському русі відбулися суттєві зміни, викликані його політизацією, творенням політичних партій і появою в їхньому середовищі концепцій самостійної української держави. З цим процесом пов’язаний і відхід Івана Франка від сповідуваної ним певний час марксистської ідеології й федералістських принципів щодо перспективи міждержавних взаємин України з Росією.
...27 травня 1945 року. «Злата Прага». Столиця Чехії, звідки щойно, буквально 18 днів тому, було вигнано нацистів, наповнена не лише жителями міста, які ще, може, неповною мірою відчули, що війна, нарешті, завершилася — після шести років жорстокого поневолення. У місті над Влтавою було багато і радянських солдатів, у тім числі й таких, що виконували «спеціальні завдання». І співробітників НКВД — вони дуже швидко з’явилися в місті. І сумнозвісних «СМЕРШівців» — теж. Ці «фахівці» добре знали свою справу. Знали, кого, де й задля чого треба шукати.
Сильний — завжди добрий. Принаймні, так заведено вважати. І крім того, сильний — завжди гордий. Він ніколи не допустить, щоб його бодай у чомусь принизили — так само, як ніколи не принизить іншого, слабшого за себе. Герой нашої розповіді, якого на початку ХХ століття цілком заслужено називали «найсильнішим спортсменом планети», «чемпіоном чемпіонів», оцей неписаний кодекс честі засвоїв ще з самого малечку. І самовіддано — навіть у скрутні часи — дотримував його все життя.
Створену у результаті Другої світової війни соціалістичну систему регулярно лихоманило. Керівництво Радянського Союзу ціною неймовірних зусиль ледь встигало «розрулювати» економічні негаразди та політичні кризи, які перманентно виникали у Чехословаччині, Болгарії, Польщі, Угорщині, не гребуючи при цьому й військовим втручанням, чим ще більше загострювали суспільні проблеми у власній країні та створювали собі головний біль на міжнародній арені. У 1967 році у суспільну стагнацію почала стрімко занурюватися Чехословаччина. Політична закостенілість і особиста обмеженість президента і партійного очільника Чехословаччини неосталініста Антоніна Новотного пришвидшили зростання невдоволення керівництвом країни не лише у середовищі народних мас, але й у самій владній верхівці.
Роман «Чорна рада» Пантелеймона Куліша має тривалу історію. Основний час роботи над твором припав приблизно на 1843—1844 рр. Розгром Кирило-Мефодіївського братства на початку 1847 р. поклав край видавничим і науковим планам Куліша. Письменник зазнав репресій. Його заслали до Тули, де він провів три роки (1847—1850). До смерті царя Миколи І в 1855 р. Куліш мав обмежені можливості видавати свої твори. Лише з приходом нового царя, Олександра ІІ, починається процес лібералізації режиму. Ось тоді, в 1857 р., письменник видав «Чорну раду».
Що скаже «середньостатистичному» українцеві ім’я Теодора Людвіга Візенгрунда Адорно (11.09.1903 — 06.08.1969)? Дуже мало або ж і майже нічого. Так, звісно, професіонали-фахівці (історики, культурологи, соціологи, дослідники мистецтва) швидко дадуть відповідь: йдеться про одного з найбільш глибоких філософів ХХ століття, дослідника «пасток» і «прірв» тоталітарного суспільства та його свідомості (і не лише тоталітарного, а й водночас знавця кризи культури демократичних країн Заходу середини й кінця минулого століття), соціолога, музикознавця, композитора; всесвітньо відомі його праці ( німецькою та англійською мовою) «Діалектика просвіти» (1947), «Авторитарна особистість» (1950), «Естетична теорія» (1970), стаття «Про опрацювання минулого» (1954).
Взаємини України та Німеччини (а також їх союзників у Першій світовій війні, насамперед — Австро-Угорщини) — тема, що не залишає байдужими ні прихильників історії, ні шанувальників політики сьогодення. На міждержавному рівні їх започатковували сто років тому — з відомих переговорів у Брест-Литовську. Тоді представники Німеччини поставили перед своїми українськими візаві питання руба: вони прагнуть укласти мирну угоду з Українською Народною Республікою (далі — УНР), але ж не можна її підписати з автономною часткою незрозуміло якою майбутньої федерації. Таким чином рішуче підштовхнули керманичів Української Центральної Ради (далі — УЦР) до важкого для них слова — незалежність.
У кінці ХІХ ст. українська книжкова справа переживала не найкращі часи. І річ не тільки в браку коштів на оформлення книжок, хоч, звісно, папір, який жовкне за тиждень, не додавав їм мистецької вартості. Коріння проблеми сягало глибше: щоб створити українську книжку, потрібно було використати українське оформлення. І це виявилося доволі непросто; часом «українськість» набувала таких форм: «Переплітаючись з хвостатим написом, сидить кобзар, журиться дівчина, скачуть козаки, стирчить тополя, біліє хата, та сяє місяць над водою.
Зокрема, автор заповіту говорить про те, як навчати своїх синів. Спочатку їх має вчити православний дяк «руському письму» й «віри своєї». Потім їм треба підшукати «бакаляра», тобто випускника якогось європейського університету, котрий би навчав латинської мови. А після цього Василь Загоровський пропонував віддати синів «до науки єзуїтам у Вільні», тобто у Віленський єзуїтський колегіум, який з часом став академією.
Третій Надзвичайний Великий Збір ОУН на Українських Землях, який відбувся майже 75 років тому, 21-25 серпня 1943 року, на хуторі Веснівка поблизу села Золота Слобода Козівського району Тернопільської області, був єдиним Збором революційних українських націоналістів, що пройшов на українських, щоправда й окупованих німцями теренах. Якраз цей, дійсно надзвичайний збір українських націоналістів-революціонерів, наголосив на необхідності демократизації політичних та ідеологічних засад для свого членства, тобто всередині самого цього відламу ОУН, яка в часі німецько-совєцької війни називалася спочатку ОУН (революційна) або ОУН з-під стягу Ст.Банлери...

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар