NB! - Україна Incognita

NB!

Щороку у серпні Польща урочисто вшановує героїв «дива на Віслі», тих польських вояків, хто зупинив похід «червоних коней» на Варшаву, Берлін та Париж. І щороку поза належною увагою залишається роль військово-політичного союзника відновленої Речі Посполитої в боротьбі не на життя, а на смерть. Союзником цим була Українська Народна Республіка (УНР).
Експансія слов’ян у Східній Європі мала свої довготермінові наслідки. Одним з них була поява Північно-Східної Русі. Заселення слов’янами земель Волго-Окського межиріччя почалося ще в IX столітті. До їхнього приходу в західній частині цієї території жили балтські племена, а на сході — угро-фінські, що видно по топонімах і даних археології. Наслідком слов’янської колонізації, яка посилилася в епоху Київської Русі та її розпаду, стала освіта і піднесення князівства Володимиро-Суздальського, а потім і Московської держави.
Для зручності сприйняття, шановні читачі, наведемо не дослівні цитати (в перекладі з латинського оригіналу, бо стиль викладу думок в інтелектуальних маніфестах ХVI століття не є аж таким легким для сприйняття в наші дні), а спробуємо стисло передати суть. Отже: 1. У тезах 1 — 4 Лютер наголошує, що справжнє покаяння не є одноактною дією, що виконується на вимогу заїждженого священика, а внутрішнім процесом, який триває впродовж цілого життя християнина. І якщо людина воістину розкаюється, тоді вона готова прийняти небесну покару і відмовитися (добровільно) від будь-якої надії на безкарність.
«Удар блискавки у бочку з порохом»... Так образно, цілком справедливо й влучно назвали історики пізніших часів подію, що сталася 31 жовтня 1517 року в старовинному німецькому місті Віттенберзі. Тоді молодий доктор богослов’я, 34-річний августинський чернець Мартін Лютер власноруч прибив на воротах Замкової Віттенберзької церкви виношені, продумані й особисто ретельно написані ним, згодом всесвітньо відомі «95 тез», спрямованих проти продажності, лицемірства та зради християнських ідеалів з боку значної частини ієрархії тодішньої геополітичної потуги — католицької церкви, і передовсім проти корумпованої і деспотичної влади римських пап.
Цей документ я знайшов у польському Центральному військовому архіві — II відділ (розвідка) штабу Генерального, справа 2332. Він стосується відомого українського діяча Сергія Моркотуна, який народився 15 липня 1893 року в Санкт-Петербурзі в сім’ї доктора медицини Костянтина Моркотуна і його дружини Лідії Орловської, дочки настоятеля Десятинної церкви в Києві.
Книга побачила світ у київському видавництві імені Олени Теліги цього року, вона налічує 827 сторінок великого формату й вміщує нариси автора, біографії членів Товариства, в ній є досить багато документів, афіш цього направду знаменитого Товариства, світлин старовинних будівель реґіону та наших краян. Як мені видається, ця книга суттєво доповнює попередні книги автора О.Панченка «Лохвицький край» (2004) «Мала енциклопедія Лохвиччини.
Будь-який замок, палац чи храм — це не просто архітектурні споруди, а німі свідки нашої історії. Вони досі зберігають пам’ять про минувшину в очікуванні на нові століття та допитливі покоління. І варто лише доторкнутися до них, як вони розгортають сторінки власних спогадів для того, щоб повідати нам про події попередніх століть. Покровська церква у Сутківцях накопичувала свої знання і була місцем прихистку та зцілення протягом шести століть. Церква-воїн пережила монголо-татар, війни, Голодомор, радянське забуття; знала три родини шляхтичів-власників та бачила навіть графа Каліостро. Ба більше, вона є унікальною за своєю архітектурою не тільки для України, а й для всієї Європи(!). Погодьтеся, поважний список для середньовічної пам’ятки, що знаходиться у невеличкому селі.
Поступово дедалі більше українців дізнаються про постать видатного політичного українця В’ячеслава Липинського, якому «День» приділяє велику увагу. У багатьох він асоціюється географічно передусім із Затурцями на Волині, де розташований його меморіальний музей (до речі, віртуальна екскурсія доступна на сайті «Дня» «Україна Incognita») Водночас, за твердженням дослідників, визначне місце у формуванні особистих якостей українського політичного мислителя, історика та соціолога В’ячеслава Липинського, його наскрізної ідеї творення Української держави, де український хлібороб господарює на власній землі, посіла і Черкащина. Саме тут, у маєтку «Русалівські Чагари», молодий шляхтич обробляв землю, спілкувався з українцями, не полишаючи роботу над своїми працями.
Існують історичні міфологеми, котрі живляться не лише ілюзіями людей, які в них вірять, змарнованими людськими життями, втраченими століттями в гонитві за міражами та ілюзіями... Вони живляться кров’ю. Мільйонів людей — як «своїх», так і «чужих», адже й тих, й інших не шкода! Міфологеми «арійської раси» (як висновок — «третього рейху»), «диктатури пролетаріату», «всесвітнього ісламського халіфату» тощо — саме з цього ряду.
14 вересня 1867 року гамбурзьке видавництво «Отто Мейсен ферлаг» видрукувало перші примірники (разом їх було тисяча) грубезної книги німецького політемігранта, який уже 17 років проживав у Лондоні, розглядався тодішнім прусським урядом як злісний, небезпечний ворог «існуючого державного ладу» (і не без підстав, і так вважав не лише цей уряд) і був відомий у певних, не надто широких, колах (здебільшого німецької діаспори в Англії, Франції та Бельгії, а також у керівництві Першого Інтернаціоналу) як першорядний, блискучий філософ, економіст, соціолог та політичний журналіст.

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар