NB! - Україна Incognita

NB!

14 вересня 1867 року гамбурзьке видавництво «Отто Мейсен ферлаг» видрукувало перші примірники (разом їх було тисяча) грубезної книги німецького політемігранта, який уже 17 років проживав у Лондоні, розглядався тодішнім прусським урядом як злісний, небезпечний ворог «існуючого державного ладу» (і не без підстав, і так вважав не лише цей уряд) і був відомий у певних, не надто широких, колах (здебільшого німецької діаспори в Англії, Франції та Бельгії, а також у керівництві Першого Інтернаціоналу) як першорядний, блискучий філософ, економіст, соціолог та політичний журналіст.
На відміну від Кривоноса, родовід Вишневецького доволі добре відомий. Перед нами — князь-шляхтич литовсько-руського роду, нащадок Рюрика і Гедиміна, за деякими даними — родич Чингізидів (!), а крім того — візантійських імператорів, князів Глинських і Острозьких, молдовських господарів, перших старост черкаських, царів московських (саме так!), нащадок одного з фундаторів війська Запорозького — легендарного Дмитра Байди-Вишневецького... Погодьтеся, генеалогія дивовижна. Проте нас цікавить не тільки й не стільки вона, як драматичні повороти долі цього воістину непересічного героя української та польської історії.
Трапляється, що окремо взятий образ історії (живописний, поетичний, прозовий, музичний) напрочуд точно відображає зміст, закономірності й таємниці минулого, піднімаючись до рівня вражаючого символічного узагальнення цілої доби. Щодо епохи української Визвольної Революції 1648—1676 рр., то тут яскравим прикладом є знаменита свого часу (та й зараз, на щастя, ще не геть забута) картина визначного українського художника Миколи Семеновича Самокиша (1860—1944) «Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким», створена 1934 року.
Сьогодні в українській історіографії домінує думка, що українська державно-історична традиція має своїми витоками Київську державу, яка була витвором давніх українських племен і, насамперед, найвпливовішого з них — полян (локалізуються в Середньому Подніпров’ї). Саме полянам, які у VІ—VІІ стст. перейняли назву Русь, судилося відіграти найвидатнішу роль у творенні держави, яка склалася на території Київщини, Чернігівщини та Переяславщини та з часом розширила свою владу майже на всю Східну Європу.
На початку цьогорічного листопада, прямуючи до Лубен, в околицях села Їсківці я вперше за це день побачив ситого білого коня, що мирно пасся обабіч дороги, й згадався мій улюблений уривок із оповідання Володимира Дрозда про коня Шептала: «…Неприємна, знайома млявість — провісниця всяких прикростей — закралася в груди коневі. Звичайно, візьмуть його, хоча завтра вихідний і хотілося б відпочити.
11 липня 1937 року «залізний нарком» Єжов підписав наказ НКВД № 00485 про початок з 20 серпня широкомасштабної операції, спрямованої на «повну ліквідацію» міфічних структур «Польської організації військової» на теренах СРСР. Цим почалася т. зв. «польська операція» НКВД, яка стала найбільшою з-поміж аналогічних їй «національних операцій»: загалом під час її проведення «трійки» засудили 139 815 осіб, з них 111 071 до розстрілу.
Яка ж подальша доля славної ікони у Холмський період її буття? Цей час тривав понад сім століть, точніше 722 роки — від 1223-го, коли князь — король Данило Галицький, отримав її з Києва і водрузив у новозбудований храм у Холмі, до 1945 року, коли донька холмського священика Надія Горлицька переселилася з Холма у Луцьк. В обох містах знаковий і освячений сакральний твір зазнав низки драматичних колізій і не раз був на волосині від загибелі. Але з чудотворною іконою таки сталося справжнє чудо: вона врятована! Легальна історія ікони починаються з великого християнського ювілею — двохтисячоліття Різдва Христового.
Християнська релігія з самого початку, тобто з проповіді Господа Ісуса Христа, сповнена зображальних сцен. В Новому Заповіті усі сюжети, починаючи з народження Христа як немовляти і до Його розп’яття, навдивовиж «картинні». Апостоли і всі інші персонажі «виписані» словесно в таких подробицях, що митцеві залишається тільки слідувати за цими описами.
Історія будь-якої країни, як пазл, складається з історії міст і містечок. Великі й малі, з великою кількістю населення і малозаселені, з давньою історією і відносно молоді, релігійні центри і міста-музеї — всі вони мають своє обличчя, характер і душу. І долі в них різні: одним — уславлення, іншим — непам’ять. Можливо, феномен забутих міст саме у возвеличенні інших, більш популярних і розкручених. Тож саме їх — маленькі міста та містечка — колись відомі й славетні, варто повернути з небуття, надати їм поштовх для відновлення почуття власної гідності.
Вільнюс (литовською Vilnius, польською Wilno, давньоукраїнською Вільна) — один зі славетних центрів історії Східної Європи, впродовж століть (принаймні з 1323 року, коли він згадується як столиця Великого князя Гедиміна, і до 1569 року) — центр Великого князівства Литовського, об’єднаної балто-слов’янської супердержави. Це знамените місто є законною гордістю литовського народу.

   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар