Незнаний в Україні… - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Незнаний в Україні…
   

Незнаний в Україні…

Петро Вольвач

Він мав би успадкувати справу свого славетного діда ученого-садівника Левка Симиренка та видатного батька, теж садівника, професора Володимира Симиренка. Батьки та Господь Бог наділили хлопця гострим аналітичним розумом, колосальною працездатністю, умінням докопуватися до глибин істини. Продовжуючи родинну традицію, Олекса Симиренко міг би стати видатним ученим-садівником чи то біологом. Проте це могло відбутися лише за умов природного розвитку українського суспільства та нормальної влади.

На жаль, тоталітарний ленінсько-сталінський окупаційний режим, запроваджений в Україні, знищив по чоловічій лінії ввесь Симиренківський рід, позбавив життя та поламав долі десятків мільйонів українців.

Кілька поколінь Симиренків народжувалися, жили і помирали у родинній садибі «Платонів хутір», розташованій на околиці великого й красивого с. Мліїв, неподалік від невеличкого черкаського містечка Городище.

Олекса (Олесь) Симиренко народився 6 вересня 1931 року вже у Києві. Батько Володимир Симиренко та мати Марія Симиренко (в дівоцтві Улянченко) переїхали до Києва з Мліївської дослідної станції садівництва, яку професор Володимир Симиренко створив у 1921 році на виробничо-науковій базі батьківського Помологічного розсадника. За десять років невтомної праці станція стала провідною науковою установою країни, головним її науково-методичним центром. Дослідну установу добре знали у багатьох країнах світу.

Мріючи про перетворення України у потужну садівничу державу, професор Володимир Симиренко, подолавши підступну протидію своїх затятих опонентів та недоброзичливців з близького до Кремля мічурінського оточення, створив у київському передмісті Китаєві перший в країні Всесоюзний науково-дослідний інститут південних плодових і ягідних культур. Він залучив до нього найкращі наукові кадри з усієї України, оснастив наукові лабораторії новітнім європейським обладнанням. Ученому видавалося, що розбіжності у баченні розвитку садівництва та садівничої галузі зі своїми тамбовськими опонентами будуть подолані конкретною працею та науковими диспутами.

Свою науково обґрунтовану концепцію розвитку садівництва та садівничої науки учений оприлюднив на одній із всесоюзних нарад у Москві. Вона істотно відрізнялась від того, що пропонували масово запровадити в країні прибічники кремлівського улюбленця Івана Мічуріна. По-європейськи освічений український учений, професор Володимир Симиренко рішуче відмежувався від нав’язуваних партією авантюрно-шахрайських мічурінських методів у селекції плодових культур та піддав нищівній критиці масове поширення недолугих мічурінських сортів по всій Україні.

У суспільно-політичній ситуації, створений сталінським режимом, цей мужній вчинок українського вченого був рівноцінним самогубству. Цькування й шельмування мічурінцями (саме так цю зграю псевдоучених та шарлатанів називав теж пізніше знищений ними академік Микола Вавилов) після сумнозвісної наради набирало шалених обертів. Науковий та інтелектуальний рівень, вірніше його відсутність, найближчого мічурінського оточення унеможливлював вести чесні й відкриті диспути з професором Володимиром Симиренком та виплеканою ним українською науковою садівничою школою. Мічурінці вдалися до заохочуваних владою доносів, шельмування, брудних наклепів та брехні. Все інше довершили енкаведисти. На підставі цих доносів «рицарі без совісті і моралі» зліпили широкомасштабну справу про шкідництво у сільському господарстві» та протидію сталінському курсу на колективізацію. Професору Володимиру Симиренку – людині вельми авторитетній і  добре знаній не лише у науковому світі, але й у середовищі виробничників, вправні «чекістські кухарі» визначили у цій антирадянській організації грати роль організатора та керівника. У справі цієї «злочинної групи» по всій Україні проходило кілька тисяч науковців, рядових колгоспників, агрономів, ветеринарів та студентів.

Упродовж всього 1932 року, тобто тоді, коли Олексі Симиренку не виповнилося ще й року, симиренківська родина щохвилини чекала на арешт. У Різдвяні свята 1933 року (8 січня), озвірілі чекісти увірвалися до китаївського помешкання Симиренків. Погром та обшук у квартирі тривав від святвечора до ранку. Бандити у законі вилучили всі цінні речі, батьківські нагороди, світлини, документи, прочистили родинний архів, спаливши, за оцінкою грабіжників, увесь «непотріб». Після вбивства батька (Левка Симиренка теж у Різдвяні свята 1920), помешкання ученого пограбували, а архів та багато документів знищили. Тому сьогодні маємо величезні прогалини у життєписі кількох поколінь Симиренків, безслідно зникли рукописи наукових праць, як Левка так і Володимира Симиренків.

Машинописний рукопис безсмертної праці Великого Садівничого України «Українсько-російської помології» професор Володимир Симиренко напередодні арешту перевіз до помешкання матері та сестри Тетяни, які мешкали на вул. Артема, 14а, кВ. 28, де у схроні рукопис перебував майже тридцять років.

Володимира Симиренка заарештували і відвезли до Лук’янівської в’язниці. Дружину Марію з двома дітьми, у лютий мороз, викинули з помешкання. Оскільки транспорт з Китаєва ще не ходив, то мати з дітьми (дворічним Олексою та семирічною Тетяною) до центру Києва добиралися пішки.

МАРІЯ СИМИРЕНКО МАТИ

Через те, що сім’я «ворога народу» не могла тривалий час жити навіть у родичів, то упродовж всього періоду ув’язнення чоловіка Марія Симиренко з дітьми, побоюючись арешту, вимушена була виїхати з Києва і поневірятись по всій Україні. У той час майже по всій Україні лютував страшенний голод, біженцям жилося вельми сутужно, сім’я бідувала, а діти часто хворіли. Саме тоді Олекса тяжко захворів, астма переслідувала його усе життя. Вона і вкоротила віку майбутньому видатному ученому.

ОЛЕСЬ СИМИРЕНКО З ДРУГОМ

Під час німецької окупації сім’я повернулась до свого помешкання. Сім’ї репресованого радянською владою та організатора і колишнього директора Мліївської дослідної станції окупаційна влада дозволила жити у родинній садибі Платонів хутір. Марія Симиренко, як учитель за фахом, працювала у місцевій школі, а її доньці Тетяні, яка добре володіла німецькою і французькою мовами, запропонували працювати перекладачем. Пізніше затяті антисимиренківці будуть звинувачувати сім’ю знищеного енкаведистами професора Володимира Симиренка у зраді та колабораціонізмі. Це звинувачення затяті комуно-мічурінці у своїй люті й ненависті до Симиренків та «симиренківщини» використовують й донині. Саме через це видатний учений, окраса та гордість вітчизняної науки професор Володимир Симиренко та його величезний творчий доробок й по сьогодні перебувають у напівреабілітованому стані. Після загибелі ученого у вересні 1938 року в катівнях енкаведе в Україні жодного разу не вшанували його пам’ять. Його іменем не названа жодна з наукових та навчальних установ, які він організував або у яких працював.

В. СИМИРЕНКО У МЛІЄВІ ПОЧАТОК 20-Х РОКІВ

За прикладом свого славетного батька в родині Симиренків діти знали кілька іноземних мов, але рідною для них завжди була українська. Шанобливе ставлення до рідного слова та любов до України родина Симиренків зберегла і в еміграції. Колеги професора Олекси Симиренка пригадують, що він добре володів українською мовою, пам’ятав своє генетичне коріння і тепло ставився до своєї Батьківщини, яку змушений був полишити ще хлопчиком.

Олексієва сестра Тетяна, громадянка Канади – справжня берегиня і літописець симиренківського роду. Все, що робилося в незалежній Україні із вшанування пам’яті славетної родини Симиренків, відбулося за її активної участі. Вона до самої смерті у 2001 році щорічно відвідувала Україну та свою малу батьківщину Платонів хутір. Вона привезла врятований рукопис батьківської праці «Часткове сортознавство плодових рослин» і за власний кошт та невеличкої допомоги держави видала два томи цієї праці.

ТЕТЯНА СИМИРЕНКО СЕСТРА

Рятуючись від неминучої енкаведистської розправи, сім’я Володимира Симиренка з величезними труднощами дісталася Чехословаччини, звідки невдовзі Симиренки переїхали до Бельгії. Там Тетяна здобула ще одну вищу освіту, а її діти закінчили школу.

В 1950 сім’я Симиренків-емігрантів переїхала до США. Олекса Симиренко у віці 19 років вступив до Міннесотського університету, а після його закінчення вступив до аспірантури. Закінчив її в 1961 році, тоді ж захистив докторську дисертацію з соціології. Як професор викладав соціологію у Невадському, Каліфорнійському та Пенсільванському університетах. Він автор чотирьох монографій та підручника для вишів.

За своє досить коротке життя, не зважаючи на тяжке захворювання, професор Олесь Симиренко зробив вагомий внесок у розвиток та становлення світової соціологічної науки. Він автор чотирьох популярних наукових монографій та підручника для вищих навчальних закладів.

У провідних фахових часописах Америки, Канади, Англії та Іспанії ним опубліковано понад тридцять наукових статей. Наукові праці професора Олекси Симиренка високо поціновані науковою громадськістю. Англомовна монографія «Пілігрими, колоністи і завойовники» написана за матеріалами захищеної докторської дисертації. Вона була присвячена вивченню життя, побуту та діяльності карпато-руської (української) громади штату Міннесота. Без сумніву, зазначена праця була б вельми цікавою для українського читача. Але жодна з численних наукових праць професора Олекси Симиренка навіть у незалежній Україні не була видана. І у цьому провина головним чином вітчизняних соціологів. Багато з них ще й донині перебувають у полоні соціологічних концепцій радянської доби. У своїй останній науковій монографії «Професіонізація радянського суспільства» професор Симиренко одним із перших серед фахових соціологів світу зробив соціологічний розтин радянського суспільства, переконливо довів його вади, аномалії, хвороби та історичну безперспективність. Професор Олекса Симиренко підтвердив думку видатного соціолога Макса Вебера про те, що модерні суспільства сприяють своєму вдосконаленню, тобто своїй раціоналізації. А певними ділянками життя керують експерти. Раціоналізація у будь-якій сфері веде до професіоналізації. Вона охоплює і політичне життя країни.

Професор Олекса Симиренко переконливо довів, що процеси професіоналізації політики у Радянському Союзу істотно відрізняється від західних суспільств. На Заході, на думку ученого, професіоналізація громадсько-політичного життя означає те, що люди, які обрали собі за фах політику, прислухаються до волі своїх виборців і намагаються її виконати.

У Радянському Союзі, за оцінкою професора Олекси Симиренка, політики вважають себе професіоналами. Вони визначають чергову мету, до якої має йти суспільство. Лише вузька каста мало професіональних «професіональних» політиків виносить усі рішення і формує директиви, які вважаються обов’язковими для кожної окремої людини. Населення має безапеляційно підкорюватися волі політиків. Вони є вершителями їх долі. Зазначена патологія радянської доби мігрувала і у суспільне життя незалежної України. І, мабуть, саме вона і є однією з головних причин нашого двадцятип’ятилітнього тупцювання на місці та руйнівних потрясінь, як відбуваються у нашій державі.

Для сучасного читача досить цінним лишається аналіз ученого руху суспільного опору більшовицькому режиму. Він у різні часи мав різний характер: збройний опір до кінця 30-х років минулого століття, період опозиції, період активних проявів інакодумства, прояви непідкорення режиму, релігійні рухи.

Професор Олекса Симиренко зробив вагомий внесок у вивчення історії російсько-радянської соціології, починаючи від часів Петра І. На його думку, соціологія як наука в Російській імперії розпочинається з 1861 року, тобто з відміни кріпацтва. Її виникнення учений пов’язує з діяльністю таких яскравих громадських діячів як Кропоткін, Лавров, Плеханов, Михайловський. Більшовицький переворот у листопаді 1917 року та встановлений на багато років ленінсько-сталінський комуністичний режим фактично знищив соціологію як науку, поставивши її поза законом. Якщо ж і відбувалися в країні хоч якісь примітивні соціологічні дослідження, то вони проводились на замовлення партапарату, або самими партійно-кадебістськими структурами.

Аби запровадити на 1/6 земної кулі «єдиномисліє», в Україні більшовики лише в 1932–1933 рр. заарештували і знищили понад 1600 найбільш яскравих учених. Дещо лояльнішою ситуація була у сусідній Білорусії. Там репресували «лише» тринадцять дійсних членів Білоруської академії наук на чолі з її президентом.

Важливе місце у фундаментальній науковій праці професора Олекси Симиренка «Професіоналізація радянського суспільства» посідає глибокий аналіз стану та розвитку радянської соціології від доби хрущовської відлиги до сімдесятих років. Цей величезний інформаційний масив, який надає зазначена праця американсько-українського ученого професора Олекси Симиренка, без сумніву, буде цінним і цікавим і для сучасного українського читача. Адже не лише широкому читацькому загалу, але і переважній більшості фахівців в Україні – ім’я та праці цього визначного американського ученого-соціолога, нашого земляка професора Олекси Симиренка, історично закоріненого в українську землю, зовсім не відомо. Тож є нагальна потреба у поверненні його наукової спадщини в Україну хоча б напередодні його прийдешнього 90-ліття. Мабуть, на часі і оновлення експозиційних стендів Музею Родини Симиренків у їхній родовій садибі Платонів хутір. У ньому професор Олекса Симиренко має посісти гідне місце поруч зі своїми славетними предками.

Петро Вольвач, академік УЕАН, дійсний член НТШ, член НСПУ

Фото з архіву Олександра Голобородька, м. Херсон. Сайт: http://khersonci.com.ua

Теги:
2016-11-29 10:30:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар