Невмирущість Майстра - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Невмирущість Майстра
   

Невмирущість Майстра

Василь НЕВОЛОВ, письменник

Він трохи не дожив до 52 років. 30 листопада Ярославу Стельмаху виповнилося б 62. Він з того покоління, яке змужніло й подорослішало, переживши підліткову ейфорію хрущовської відлиги. І сміливо ввійшло до нового життя, щоб зробити його кращим, ніж досі. За роки свого до болю короткого існування на цій «такій дивній землі» він встиг зробити значно більше, ніж його ровесники, що нині живі й огорнені титулами, званнями й нагородами. Але ще більше задумів залишилися нездійсненими.

Ярослав Стельмах — син Михайла Стельмаха, відомого романіста, автора творів «Хліб і сіль», «Кров людська — не водиця», «Щедрий вечір». Сам Ярослав вважався кращим сучасним українським драматургом останніх десятиліть. Його п’єси «Драма в учительській», «Привіт, синичко», «Кохання у стилі бароко» і багато інших виявились найбільш запитаними в репертуарі українських театрів. Ярослав Стельмах — автор восьми кіносценаріїв. Він перекладав драматургію Е.Олбі, Н.Саймона, Дж. Вассермана.

Дати минають, а інтерес до його книг, до вистав за його п’єсами — незгасний. Ярослав Стельмах закарбувався в нашій пам’яті як відвертий, «колючий» і доброзичливий, іронічний і надзвичайно талановитий друг, вчитель і співучасник нашого кепкування з недоладності й відвертого паскудства, якими почасти сповнена навколишня дійсність. І все ж головний здобуток цього Майстра — довіра до нього, як до найближчої людини, гідної стати свідком наших найсокровенніших переживань. Героям Я. Стельмаха судилася така доля — носіїв одвічного архетипічного начала загадкової «слов’янської душі» — пріоритету душевної повноти перед повнотою гаманця, нестримної свободи духу, що передує розважливості у ставленні до власного життя. Найперший життєвий принцип, яким вони керуються, — краса й природність вчинку понад його осмисленість, корисність і безпечність. Тому вчинки його літературних і драматургічних героїв не розуміють помірковані, «правильні» герої...

Життя кращого драматурга України трагічно обірвалось на злеті, і втрата ця дійсно непоправна. Він був чи не єдиним сучасним автором, п’єси і переклади якого йшли по всій країні, і уже це одне давало надію, що прірва між сценою і літературою може бути подолана. Цим було викликане і турботливе опікування Ярославом долями молодих драматургів України.

Дружні обійми Ярослава завжди були якимись огортаючими, теплими, обережними, захисними. Здавалось, що у ньому всередині горів тихий ясний вогонь — не палав смолоскип і не тлів трут, не чаділа свіча і не тріщало багаття. Це була лампада — достойна, чиста. Та горіла вона не тихо, мирно і відсторонено, а тріпочучи, завмираючи і спалахуючи. Її шарпали вітри пристрастей, вражень, натхнення, про що благородно, вишукано й талановито розповіла у своїй книзі спогадів про Ярослава «Мій кіт за тобою скучив...» вірна подруга і берегиня митця — Людмила Стельмах.

Але лампада Ярослава була захищена красою душі, міцністю таланту, вишуканістю майстерності, силою гідності та зрілістю розуму!

Живуть його твори.

Живе Фонд Стельмахів, житиме фестиваль молодої драматургії пам’яті Ярослава Стельмаха. Хіба це не знаки невмирущості Майстра?!

2009-12-04 11:23:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар