Неоціненний внесок графа Гейдена - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Неоціненний внесок графа Гейдена

Неоціненний внесок графа Гейдена

Олеся Шуткевич

Гетьманат Скоропадського не лише заклав фундамент для розвитку багатьох державних інституцій, а й зібрав довкола себе цікавих, освічених і надзвичайно потужних людей, таких як В’ячеслав Липинський, Микола Василенко, Федір Лизогуб... Але не всі знають про те, що серед соратників Скоропадського, який, власне, й написав перше звернення до новообраного гетьмана, був і граф Гейден — предводитель вінницького повітового дворянства. Десять десятиліть тому саме його коштом для «соціальних низів» було відкрито понад 60 безплатних бібліотек, у Вінниці побудували Народний дім, де діяли перша міська загальнодоступна бібліотека з читальним залом, народний театр, громадський лекторій. Він був редактором першого на Вінниччині регулярного друкованого видання «Справочный листок Подольского общества сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности» й головним меценатом будівництва Пироговської повітової хірургічної лікарні (нині — Вінницька обласна клінічна лікарня імені Пирогова). Саме на замовлення графа Гейдена в межах його міської садиби було запроектовано та споруджено будинок для Вінницької повітової управи, де мали розміститися Поліцейське управління, Дворянська опіка, Військова присутність, Землевпорядна комісія. Досі в селі Сутиски, де розташовувався колишній маєток Гейдена, про добрі справи графа, його благодійництво та щедрість побутують перекази та легенди.

«З історичних джерел відомо, що рід Гейденів походить із Вестфалії. У Російській імперії згадується після 1795 року і майже одразу ж посідає високе місце у тогочасній суспільній ієрархії. Так, батько Дмитра Гейдена, Федір Логінович, у роки російсько-турецької війни 1877—1878 років виконував обов’язки військового міністра, згодом обіймав посаду члена Державної ради та фінляндського генерал-губернатора. Дід — Логін Петрович Гейден, найстаріший адмірал російського флоту, брав участь у знаменитій Наварінській битві 1827 року. Та й сам Дмитро Гейден (як, до речі, і його старший брат Олександр), не бажаючи порушувати сімейну традицію, обрав військову кар’єру. Навчався в Імператорському Санкт-Петербурзькому університеті, а згодом — у Миколаївській академії Генерального штабу (1888—1891), зі стін якої виходить в чині штабс-капітана, — розповідає головний спеціаліст відділу інформації Державного архіву Вінницької області, кандидат історичних наук Костянтин ЗАВАЛЬНЮК. — На українській землі він зустрічає свою долю — Катерину Драгомирову, красуню-доньку київського, волинського та подільського генерал-губернатора. 16 вересня 1898 року вона стає його дружиною. Від цього шлюбу в них було троє синів: Федір, Михайло та Олександр. Незадовго перед одруженням Дмитро Федорович виходить у відставку, маючи за плечима десятки років бездоганної служби та мундир полковника. До того ж він — предводитель дворянства Вінницького повіту (з 14 серпня 1897 року), а також почесний мировий суддя Вінницького округу. На цю посаду його обирали неодноразово».

БАГАТИЙ ЗЕМЛЕВЛАСНИК, УСПІШНИЙ ПІДПРИЄМЕЦЬ І «ДОБРИЙ ПАН»

Та, як каже історик, найбільш знаний Дмитро Гейден був серед простого люду як хороший господар. Лише у Вінницькому повіті в його володінні перебувало близько трьох тисяч десятин землі, стільки ж — у Смоленській губернії та 400 десятин біля річки Урупа на Кубані. Також Дмитро Гейден був управителем маєтками свого брата Олександра й фактично володів землями містечка Тиврів, сіл Сутиски, Тарабанівка, Янків, Цвіжин, Яришівка, Студениця, Пилява, Михайлівка, Юрківці та Гута. Окрім цього, граф володів землями в селі Велика Жмеринка. Всього ж його володіння складали 8006 десятин 1250 сажнів земельної площі.

У СВОЇХ РЕФОРМАХ ГЕТЬМАН ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ СПИРАВСЯ НА КРАЩИХ ПРЕДСТАВНИКІВ ТОГОЧАСНОЇ ЕЛІТИ СУСПІЛЬСТВА. ГРАФ ГЕЙДЕН, БЕЗПЕРЕЧНО, БУВ ОДНИМ ІЗ НИХ

«Був не лише багатим землевласником, а й успішним підприємцем, — продовжує Костянтин Завальнюк. — У спадок дістався винокурний ректифікаційний завод у Сутисках та сім млинів у різних селах. І це ще не все: у Сутисках коштами графа був побудований п’ятиповерховий млин, який приводився в дію паровим двигуном, випускав п’ять сортів борошна, частину якого продавали за кордон. Діяли також цегельний завод і електростанція в Тиврові. Окрім цього, Гейден вперше телефонізував Тиврів, Шершні та Сутиски. А між тим пивоварний завод, збудований графом у Тиврові, ще до розпаду СРСР радував споживачів своєю вишуканою духмяною продукцією. Причому слава про цей завод линула далеко за межі краю, про що може свідчити хоча б золота медаль на Всесвітній виставці 1908 року в Парижі. На підприємстві, окрім місцевих жителів, працювали чеські пивовари. Продукція в основному йшла на експорт».

Досі в пам’яті нащадків зберігаються розповіді місцевих жителів, зокрема Сутисок, про графа Гейдена, більшість із них свідчать про те, що граф був доброю та щедрою людиною. Мешканець Тиврова Петро Кащук називає його «добрим паном», який власноручно видав йому документи на право власності на землю й виділив будівельні матеріали на спорудження будинку. Граф дарував своїм робітникам і селянам корів, землю, лісоматеріали. Ще й нині в Тиврові, Шершнях, Сутисках можна побачити житлові будинки, побудовані за допомогою графа Гейдена. Окрім цього, як свідчать записи, граф не хизувався своїм походженням і на великі релігійні свята христосувався в храмах з простим людом, відвідував хрестини своїх робітників і сидів з ними за одним столом — їв-пив, як усі.

ЗАСНОВНИК І РЕДАКТОР ПЕРШОГО ВІННИЦЬКОГО ЖУРНАЛУ

Менш відома сторінка біографії графа — це його журналістська та краєзнавчо-публіцистична діяльність. Дмитро Гейден був ініціатором і першим редактором першого часопису Вінниччини «Справочный листок Подольского общества сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности». Цей часопис, як каже Костянтин Завальнюк, пропагував передовий агротехнічний досвід. Він виходив у Вінниці щомісяця, починаючи з липня 1899 року. Серед авторів були відомі на той час «ділові» люди Вінниччини, передусім члени Подільського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості.

«Гейден у майбутньому бачив «можливість новому землевласникові бути повним господарем своєї землі». Для реалізації цієї мети, — на його думку, — було б необхідно розмежувати земельні угіддя, запровадити загальне навчання, а також ввести самоврядування у вигляді земства, каже історик. Автор детально й скрупульозно підходив до висвітлення життя Вінницького повіту, даючи вичерпну характеристику станові та перспективам розвитку різним галузям, не лише сільськогосподарській, а й освіті та медицині».

АВТОР ЗВЕРНЕННЯ ДО ГЕТЬМАНА

У часи, коли український народ на уламках царської імперії творив власну державність, Гейден очолює Спілку хліборобів України. І, власне, він був одним із ініціаторів Всеукраїнського з’їзду хліборобів, який відбувся 29 квітня 1918 року в приміщенні цирку «Ґіппо-палас» у Києві. Тоді на з’їзд прибуло близько восьми тисяч осіб, це було найбільше в історії народне волевиявлення України від часів Б. Хмельницького. Переважали селяни-землевласники, чи не численнішою була делегація з Поділля.

У спогадах Нестора Короля «Як Павло Скоропадський став гетьманом України», зокрема, йдеться: «Д. Гейден і В. Липинський написали звернення до П. Скоропадського російською мовою, яке В. Липинський одразу переклав українською. Після цього, як згадував сам Д. Ґейден: «...Закликали Шемета. Липинський кілька разів наголос прочитав це звернення, майстерно деклямуючи. Після того заставив Шемета в нашій присутності голосно його прочитати та вивчити на пам’ять, а Липинський кожний раз поправляв при читанні Шеметом наголоси та у відповідних місцях інтонацію. Після перерви, як тільки розпочалось засідання, Шемет і виступив зі своїм зверненням до Скоропадського, після обрання». Згодом граф привітав Павла Скоропадського від імені з’їзду.

«Ще донедавна у громадській свідомості діяльність уряду Скоропадського розглядалася переважно через скельця збільшовиченої місцевої соціал-демократії. Тим часом у галузі культурно-духовного та державного будівництва уряд Скоропадського зробив значно більше, ніж усі уряди УНР разом взяті, — наголошує Костянтин Завальнюк. — Національні школи, Академія наук, Український університет, книгодрукування, стабільна валюта, міжнародне визнання — це далеко не повний перелік заслуг гетьманської влади. І в цих заслугах чималу роль відіграли й селяни-хлібороби, які прагнули міцної, стабільної влади. Одним із таких був і Дмитро Гейден, який не міг змиритися з приходом до влади революційної демократії, яка несла, на його думку, хаос та загибель усталеного віковічного порядку. Зокрема, під час революційних подій невідомими зловмисниками в ніч на 11 червня 1918 року було підпалено палац графа в Сутисках. Окрім цього, у Вінниці було розграбовано бібліотеку Гейденів у 15 тисяч томів і надзвичайно цінний сімейний архів. Очевидно, в результаті цих подій граф Гейден 1918 року прибуває в розташування Добровольчої армії. Після евакуації білогвардійців з Криму опиняється на еміграції в Сербії, де обіймав посаду штатного викладача в Кримському кадетському корпусі в Королівстві сербів, хорватів і словенців. Згодом, після скорочення штату корпусу, переїхав у Загреб, де помер 23 травня 1926 року».

ЗАГУБЛЕНИЙ І НЕДОСЛІДЖЕНИЙ СПАДОК ГЕЙДЕНА

Колишній маєток-садиба Гейденів складався з палацу, флігелів, башт, господарських споруд і мальовничого ландшафтного парку, куди були завезені дерева та квіти з багатьох країн Європи, лише бузку, за переказами, цвіло понад 10 видів. Споруди були виконані в неоготичному стилі. Садівники при творенні парку використали його наближеність до Південного Бугу та створили по-справжньому пейзажне місце. На жаль, до наших днів від ошатної садиби графа, яка свого часу була окрасою села Сутиски, залишилися лише стилізована вежа-сторожка при в’їзді, кілька флігелів грубої архітектури «під готику» та рештки мальовничого парку. Після Другої світової війни садиба «за традицією» стала оселею для школи-інтернату. Недослідженими та неопублікованими досі залишаються мемуари-спогади Гейдена. Уривки з них, присвячені подіям 1914 — 1917 років, з дозволу його родини, були надруковані в 1971 — 1973 роках в Парижі в російському емігрантському часописі «Военно-исторический вестник» (№ 37-41). В них є відомості й про Вінницю в перші дні війни 1914 року: «16/29 липня 1914 року. Серед мирної сільської тиші раптом гримнуло. У цей день пізно ввечері мене викликали по телефону з Вінниці і повідомили, що оголошена мобілізація, і на інший день, 17 липня, вона починається. Коли я їхав з села (Сутичок. — Авт.), у мене було відчуття, ніби я кидався в глибоку річку, яку потрібно було будь-що переплисти або загинути, а тому, залишаючи будинок, я майже не мав надії, що колись повернуся додому. І дійсно, я потрапив туди тільки один раз, коли вже сім’я моя там не жила, а перебралася до Києва — 1917 року восени, коли я повертався з фронту після революції додому...».

Теги:
2018-02-02 02:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар