На хвості у «собачки» - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » На хвості у «собачки»

На хвості у «собачки»

Людмила Засєда

Для ускладнення образу, хотілося відразу неквапну прогулянку чимось розфарбувати, нехай навіть забираючи хліб у строкатої осені, але виходило важкувато. Однак почуті легенди, спогади чимось зачепили, захотілося тут поблукати, видивляючись щось цікаве нагорі, де з середини минулого століття житлова забудова одного дня розпочавшись, все не закінчується і, здалося, набуває деякої неохайності, яку не хочеться назвати затишною. Мудрий письменник Тері Хейз, процитувавши слова Стівенсона: «Рано чи пізно, — сказав він, — ми опинимося на банкеті, де куштуватимемо плоди своїх діянь...», додав: «Поставте собі стілець і візьміть виделку — настав час обіду». Повертаю голову на всі боки, та те, що бачу, нагадує якусь безладну метушню і прикрість мало не по-собачому, кусає за п’яти: адже тут, в куточку з типово київськими вигинами і пагорбами, міг би прижитися милий затишний прогулянковий мотив — блукай містом, дізнавайся, що було колись до тебе, у минулому і чим ця заболочена місцевість була так корисна для містян.

Ця місцевість носить народну назву Собачка. Здіймається вона над долиною, якою колись протікала річка Клов. Місця тут були глухі — яруги з крутими обривчастими схилами, внизу — болота. Але тут  найкоротший шлях від Бессарабки до Печерської Лаври. Тож кияни торували стежини, які називали собачими. Вони й дали назву цій місцині. І сьогодні на Собачці місцями непролазні хащі

За однією з версій, виникнення народної назви «Собачка» пов’язане з тим, що у верхній частині стежки підйоми були настільки крутими, що (особливо після дощів та зимових заметілей) ними могли продертися лише собаки. Ця назва відома з першої половини ХIХ століття і всі, хто хотів скоротити відстань, наприклад, в 30-ті роки минулого століття використовували цей маршрут як найкоротшу дорогу від Києво-Печерського монастиря до Бессарабки. Не скажу, чи є в Києві інші стежки, може, овечі, козині, котячі, про які збереглося б стільки спогадів, хоча всі знали, що вечорами там, на «Собачці», було вкрай незатишно. «Коли їздили зі Старого Києва до Лаври, — писав мемуарист, — потрібно було повертатися завидна, оскільки місцевість була вкрита густим лісом, по якому ввечері небезпечно їздити», а інший письменник зауважував, що «на собачій стежці могли і роздягнути, і пограбувати, і зарізати».

Зараз верхня частина «Собачки» забудована будинками, які у 50-ті роки минулого століття вважали елітними, а нижня — стала жвавим мікрорайоном поблизу станції метро «Кловська», але запитайте будь-якого місцевого хлопчину і він покаже, як стежками зрізати і опинитися біля Лаври або Нової Печерської фортеці і, варто сказати, за вічною звичкою, люди, продовжуючи традицію, второвують все нові і нові стежки, і вони, часом, плавно звиваючись і вже цим полегшуючи підйом, залучають активніше, ніж чисельні крутовертикальні сходи, що ведуть до житлових будинків.

На фото вгорі ліворуч вулиця Мечникова, якою у давні часи протікала річка Клов, що врешті, перетворилася на струмок і тече сьогодні колектором (на фото внизу праворуч) під землею, впадаючи у річку Либідь. А собачих стежок на Собачці й сьогодні вистачає. Одна з них сполучає  вулиці Панаса Мирного та Леоніда Первомайського (фото  праворуч)

Мабуть, ще була надія, що вічна загадкова тиша Нової Печерської фортеці стане для ока певним знаком оклику, і вона очікувано не підвела — кладка як завжди вічно шовкова, гладесенько-рівнесенько, хоча й не до місця, але додам простонародне і універсальне — пушинка до пушинки. Поруч, дивлюся, якісь новостворені сходинки вже розпухнули зсередини, ось-ось впадуть, а фортеця не перше століття мовчки стоїть, і око не відірвати. Щоправда, ця розкіш начебто і не дуже чекає туристів, а більше нагадує комунальну квартиру, населену різними сусідами. Чого тільки не дізналася з реклами у внутрішньому дворі фортеці: читаю — «Шукай нас у башті. Паркет», поруч заманює салон краси, усміхненою блондинкою, метушаться якісь інші чисельні контори. Цікаво стало, як же вони ці метражі опалюють взимку.

До речі, стенда, що розповідає про саму фортецю так і не побачили, лише картинки старовинних не київських споруд (мабуть, для декору) були вмонтовані в маленькі віконця фортеці. Як кажуть, паркани вищі, почуття нижчі, подумала, обходячи вантажників, які щось переносили-вносили до старовинних арок, мабуть, прямуючи до якоїсь контори. Щоправда, вони всі офісами нині звуться.

У самому центрі гори Собачка стоїть фортечна споруда — Башта № 5 — Нової Печерської фортеці. Башта має діаметр 54 метри, до неї примикають два флангових каземати з 26 бійницями для гармат і 168 амбразурами для стрільців. У боях Печерській фортеці побувати не довелося. А от в’язницею Башта №5, як і Косий капонір, колись була. Про це нагадує й один з експонатів оригінального Музею туалету, котрий міститься сьогодні у фортеці

На мою думку, найбільш грайлива стильна і дотепна «замонушка» на «Собачці» все ж є — це музей туалету. Кілька років тому була в ньому і захопилася (без жодної іронії) делікатності і тонкості в підборі експозиції. Власне кажучи, це історичний музей, який саме через предмети першої необхідності розповідають певну нескінченну детективну історію, як змінювалося життя людини з удосконаленням побутових можливостей. Ще запам’ятався якийсь невибагливий пейзаж з експозиції, здається, він називався «Закохані туалети»: дві простенькі дощаті туалетні шпаківні, з тих, що й зараз стоять на багатьох городах, притулилися одна до одної «головами» і, зрозуміло, їм так добре поруч і немає жодної необхідності морочитися своїм призначенням або прагнути комусь сподобатися. Нині тут виставка ретроваліз, знаю, що люблять експонувати свої колекції чисельні збирачі, залучаючи нових шанувальників. Я теж закохалася в цей музей, який, особливо не мудруючи, з філософською ненав’язливою простодушністю захоплює зовсім не химерністю предметів (хоча й не без того), а їх несподіванкою, відвертістю життєвих цитат зі сфери давньої та сучасної сантехніки, і розповідає з таким відчуттям такту, що всі в музеї посміхаються.

Тепер, нарешті, настав момент пригадати і мій особистий сюжет «від собачки». Років зо два тому, прийшовши для інтерв’ю в квартиру у минулому солістки ансамблю Павла Вірського (а вона працювала ще при ньому), відразу замилувалася молодими фотографіями пані Тамари, до того ж поруч і Жан Габен, і Симона Синьоре. Одним словом, шарм хазяйки і її житло в одному з будинків на «Собачці» мене захопили. Так ми розмовляли, уточнювали, захоплювалися — час пройшов непомітно. А тим часом у коридорі, де залишила свої речі, маленька спритна і досить нахабна собачка, знаєте, таких — з дрібних, зі скромним ім’ям Тоні Блер, жувала мої чудові, з тоненької шкіри, рукавички. Лише, коли вийшла на вулицю, а це було взимку, і стала надягати рукавички, виявила, що кілька пальців на руці голі. Ось так це маля Тоні зауважило, хто тут на «Собачці» є головним собакою. До речі, його завзяття боялися і великі собаки. Запам’ятала, що тоді енергійна напориста пані Тамара збирала мешканців будинку, аби терміново зупинити чергове ущільнення схилу новими будинками, а прагнення, схоже, в цьому районі нескінченне. Тоді, оббігавши десятки кабінетів, удалося мешканцям пригальмувати чергову будівельну задумку, а як зараз — не скажу, не знаю. Якщо на перший погляд, то інтерес до цієї гори в центрі (тут вулиці Мечникова, Леоніда Первомайського, Печерський узвіз) вже давним-давно не дешевий — тут великими грошима пахне, а ще зовсім не музейними ароматами — результатами стихійних примітивних вирішень проблем, за які в цивілізованій Європі штраф (і не символічний) невідворотний. Схоже, новий паспорт отримати легше, ніж відучити, звичайно, переважно чоловіків, від нехитрого інстинкту ні з ким не рахуватися.

Та все ж, нарешті, довірившись черговій стежинці, знайшовши затишний куточок серед берізок на схилі, сіли на пеньки і застигли від здивування — як же красиво вміють старіти берізки, стаючи до своєї осені ще більш елегантними і життєрадісними. Теж, схоже, розуміють вічне — що це за життя, якщо бабине літо не зігріє, і з вдячністю відповідають йому взаємністю.

P.S. Ми ж шукатимемо нові стежинки і, зустрівшись де-небудь на задвірках, посміхнемося один одному — адже свіже туристське враження так зближує.

Теги: Київ
2017-01-27 16:00:00

   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар