Микола Лівицький, 3-тій президент УНР в екзилі - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Андрій Безсмертний-Анзіміров » Микола Лівицький, 3-тій президент УНР в екзилі
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Микола Лівицький, 3-тій президент УНР в екзилі

22 січня 1907 року народився Президент УНР в екзилі,  політичний діяч і журналіст Микола Андрiйович Лівицький (псевдоніми: Богдан Войнарович, Тиміш Сотниченко, В.Ткач, М.Платковський, М.Євшанський та ін.; 1967–1989, Філадельфія). Змінив на цій посаді  Степана Вітвицького. Син Андрiя Лівицького (1879- 1954), Члена Центральної Ради i першого президента УНР (1926–1954). Його сестра Наталія Лівицька-Холодна (1902-2005), поетеса i перекладач, стала відомою українською письменницею в еміграції, була членом правління Союзу українок Америки. Її поезія близька поезії Анни Ахматової-Горенко. 

Вчився в 1-й Українській школі ім. Шевченка (Київ). 1920 року разом з батьком — на той час головою Ради народних міністрів Української Народної Республіки — виїхав за кордон. Середню освіту продовжив здобувати на матуральних курсах у Празі при Українській господарській академії. Закінчив Вищу торговельну школу у Варшаві, економічно-соціальний факультет Женевського університету, отримав ступінь магістра комерційних наук.

Був активістом студентського руху, обирався головою (першим) новоствореної студентської корпорації «Запоріжжя» у Варшаві. Брав участь у з'їздах Центрального союзу українського студентства, був одним з видавців часопису «Студентський голос» (1927-28, Варшава). 

У 1930-х роках у Варшаві та Женеві вивчав економіку і журналістику. В 1923-39 був секретарем делегації уряду УНР при Лізі Націй. Спеціальний кореспондент журналу «Тризуб» у Женеві, керівник женевської філії Українського пресового бюро. 1932 року через адвоката Самуеля Підгірського пом'якшив обвинувачення Ю.Косачу (племінник Лесі Українки, поет, прозаїк, драматург, якого за «антидержавну націоналістичну діяльність» заарештувала польська поліція) - перед тим йому дав вказівку розробити «План розбудови національного руху на Волині».

1938—39 за дорученням уряду УНР в еміграції перебував у Карпатській Україні задля координації дій її уряду й адміністрації з екзильним урядом УНР. У 1937-42 - на дипломатичній роботі у країнах Європи. У роки Другої світової війни деякий час жив у Варшаві, а 1942 переїхав до Києва для налагодження там політичної роботи. Невдовзі потому був ув'язнений гестапо.

Один із засновників і керівників Українського національного державного союзу (УНДС): заступник голови (з 1946), голова УНДС (з 1951). У 1948-50 очолював Спілку українських журналістів на чужині, згодом перебрав керівництво Українським Національно-Державним Союзом. Від 1949 — член виконавчого органу (уряду) Української Національної Ради, а з 1957 — голова (прем'єр) виконавчого органу і міністр закордонних справ. Був редактором газети «Мета» Українського інформаційного бюро в Мюнхені (1954–1957).

З 1957 Лівицький став прем'єром Виконавчого Органу УНР та керівником міністерства (ресорту) закордонних справ. В 1967 на шостій сесії УНРади його було обрано Президентом УНР в екзилі. Упродовж 1967-89 - Президент УНР в екзилі. На цьому посту докладав багато зусиль для підтримання міжнародного авторитету УНР, але проявив себе як авторитарний діяч, що й спровокувало у 70-х роках конфлікт між партіями, які входили до УНРади. Конфлікт вдалося погасити після ухвалення «Тимчасового закону», який дещо демократизував Державний центр УНР в екзилі. Написав низку праць, у тому числі «Захід - Схід і проблематика поневолених Москвою націй» (1975), «ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками» (1984).

Похований на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. Для українців діаспори Саут-Баунд-Брук має особливе значення: тут міститься духовний центр українського православ'я в Америці, своєрідний «український Єрусалим». Названий ім'ям апостола Андрія Первозванного — це не просто українські цвинтар і церква, а цілий церковно-меморіальний комплекс, яким займався до кінця життя Митрополит Мстислав, ієрарх Української автокефальної православної церкви у США, — згодом Патріарх Київський і всієї України — який придбав землю під храм ще в 1950-х роках. Церкву-монумент св. Андрія Первозванного, в пам'ять про Голодомор в Україні 30-х років, спроектував у Саут-Баунд-Бруку архітектор із Канади Юрій Кодак, син відомого письменника Степана Васильченка. 

На фото – сім’я Лівицьких: сидять – Андрій та Марія; стоять – син Микола та донька Наталія. Варшава, 1920 р. Могила Миколи Лівицького. Баунд-Брук. США.

2015-01-22 17:24:20
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар