Мартін Лютер: великий розрив - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Мартін Лютер: великий розрив

Мартін Лютер: великий розрив

Ігор Сюндюков

«Удар блискавки у бочку з порохом»... Так образно, цілком справедливо й влучно назвали історики пізніших часів подію, що сталася 31 жовтня 1517 року в старовинному німецькому місті Віттенберзі. Тоді молодий доктор богослов’я, 34-річний августинський чернець Мартін Лютер власноруч прибив на воротах Замкової Віттенберзької церкви виношені, продумані й особисто ретельно написані ним, згодом всесвітньо відомі «95 тез», спрямованих проти продажності, лицемірства та зради християнських ідеалів з боку значної частини ієрархії тодішньої геополітичної потуги — католицької церкви, і передовсім проти корумпованої і деспотичної влади римських пап. Насамперед у тезах йшлося (хоч вони й не зводилися до цього) про ганебну традицію продажу індульгенцій, тобто відпущення гріхів, зокрема й справді тяжких, за гроші згідно з усталеними «тарифами».

Буде перебільшенням стверджувати, що вже буквально в той самий день сучасники «доктора Мартінуса» відчули отой згаданий «удар блискавки». Проте рік за роком невблаганний потік історичних подій підтвердив одну, вкрай важливу річ: відбулася грандіозна, світоглядна, релігійна, філософська, політична та соціально-економічна революція, революція такого масштабу, що трапляється один раз на кілька століть. Її наслідки уважний аналітик простежить у реаліях і сучасної Європи. Що ж до ролі Доктора Мартінуса — Мартіна Лютера (предки його йменувалися Людерами), то її важко переоцінити.

БАТЬКИ РЕФОРМАТОРА, ГАНС ТА МАРГАРИТА ЛЮТЕРИ. ПОРТРЕТ ЛУКАСА КРАНАХА-СТАРШОГО, 1527 Р.

Проте одразу слід зауважити ось що. Якщо в давньогрецьких епічних переказах «блискавки» вергали з небес на землю, як правило, безсмертні боги, передовсім Великий Зевс-Громобоєць, то в нашому випадку в ролі «Зевса» (у цій метафорі менше іронії, аніж може здатися!) виступив німецький упертий, розумний, вольовий, обдарований і, головне, совісний хлопець із селянської родини доволі скромного достатку (його діди й прадіди, Людери, орали землю у селі Мьора на Тюрингії), батько Ганс, ціною неймовірно важкої праці, переїхавши у містечко Мансфельд поблизу Мьори та влаштувавшись там рудокопом на шахту — вибився «у люди» завдяки лютої, жорстокої економії буквально на всьому і суто німецькій дбайливості (Лютер потім згадував, що голоду він, його брати й сестри не знали, проте рахували кожну копійку, а мати його, Маргарита, збирала хмиз у лісі нарівні з найбіднішими городянками...). Хто буде заперечувати, що Лютер і є найбільш яскравим представником німецької еліти ХVI—XVII століть (і не тільки), буквально в кожному місті країни є пам’ятник йому або (та) площа його імені. Проте зауважимо: йдеться не про бюрократичну, майнову або ж аристократичну еліту. Перед нами — видатний представник народної інтелектуальної «еліти відповідальності». І цьому аж ніяк не суперечить той факт, що Лютер — батько, після понад 20 років каторжної праці на шахті, дослужившись послідовно до підмайстра, гірничого майстра, старшого майстра, власника акцій шахти, став нарешті заможним бюргером (уже на схилі років). Його синові Мартіну судився зовсім інший життєвий шлях.

Якщо уважно придивитися до портретів Ганса та Маргарити Лютерів (їх близько 1527 року створив друг нашого героя, видатний художник Лукас Кранах-старший), то звертають на себе увагу жорсткі, неначе вирубані зі скелі обличчя (щоправда, батько Ганс Лютер — уже в хутрах; бідність вже позаду...). Отаким і був ранній німецький капіталізм початку ХVI століття: він огидний, безмежно жорсткий, антилюдський (Ганс у молодості щонайменше двічі-тричі на місяць втрачав після завалів у шахті своїх друзів), але саме він дає шанс тим, хто шалено працює і економить на всьому, шанс прорватись нагору. Ганс мріяв про кар’єру для свого обдарованого сина — той мав стати шанованим юристом, може, згодом, й дворянином. Проте Мартін «прорвався» зовсім інакше.

Великий реформатор, ставши вже знаменитим, не раз потім згадував про «безглузду суворість» батьків та вчителів і стверджував, що початкова школа, «окрім екзекуцій різками, страхів, плачів і волань», більше нічим йому не запам’яталася. Потім (1498 року) була францисканська школа у Магдебурзі — там звичаї були дещо м’якішими, але на Мартіна чекала безпросвітна нужда: доводилось обходити оселі небідних городян й співати псалми буквально за кусень хліба (хлопець мав чудовий голос). Проте навіть і в ті суворі часи в Німеччині не було зруйновано систему «соціальних ліфтів» (ось на що варто звернути увагу нашому сучасному громадянському суспільству!) — здібності 15-річного хлопця оцінила й взяла його до себе додому «на харчування» (а там була ще й багата бібліотека) заможна й шанована магдебурзька громадянка Урсула фон Котта. І Мартін почав завзято вчитися й читати, тим часом паралельно зміцнюючи свою віру в Христа й знання Біблії (від початку нестандартні).

ДОКТОР МАРТІНУС ЛЮТЕР, АВГУСТИНЕЦЬ. НАЙДАВНІШЕ З ВІДОМИХ ЗОБРАЖЕНЬ РЕФОРМАТОРА

1501 року 18-річний юнак стає студентом Ерфуртського університету (цей заклад і досі високо шанує його ім’я, там є музей Реформатора), з ранку до пізньої ночі вивчає античних та середньовічних класиків філософії і богослов’я (Платон, Аристотель, Блаженний Августин, Фома Аквинський), досконало опановує давньогрецьку мову та латину. Батько мріяв, аби він став юристом; Мартін (ось вона, індивідуальна совість!) відповів, що ненавидить цих «кровососів, лихварів, гендлярів, канцелярських убивць», «мавп», «повій»», які оббирають простих людей — і юристом не буде, а вирішив стати священиком й присвятити себе Богу. Це було 1505 року.

Ганс Лютер мало не прокляв сина, практично позбавив його і так не грандіозної матеріальної підтримки — але, що він міг зробити? Хлопець умів говорити слово «ні»! Підстригтися в ченці для молодого Мартіна було найнадійнішим способом зосередитися лише на високій духовності, зректися усього земного, суєтного (до того ж не забуваймо, що свідомість людей ХVI століття була дуже багато в чому релігійною; це стосувалося навіть єретиків або й нечисленних атеїстів — інакше тоді й бути не могло). «Віддати усього себе роздумам про віру й філософію» — ось відтепер гасло його життя.

1508 року Лютер (уже тоді магістр богослов’я й водночас чернець-августинець) запрошується на кафедру Аристотелевої діалектики у Віттенберзькому університеті і стає доволі швидко популярним проповідником. Адже його (дедалі радикальніша, і, головне, щира — це відчували) критика засад католицького Рима віталася людьми («популізм»? В жодному разі!), бо розклад цієї інституції був уже явним. 1510 року Мартін здійснив мандрівку до Вічного міста, на колінах (такою була сила віри) увійшов до Собору святого Петра (який тоді ще тільки будувався) — проте мораль і звичаї тамтешніх високих ієрархів украй обурили його.

Насамперед йшлося про продаж індульгенцій. Нам сьогодні непросто збагнути (а втім, читаймо Шевченкова «Єретика»; між іншим, 1519 року Лютер уже заявив: «Ми усі гусити!»), яких страшних розмірів сягнуло тоді це лихо «вершинного» цинізму. Так, Папа Юлій ІІ обіцяв пробачити будь-які гріхи, включно із вбивством та святотатством, тому, хто дасть 10 тисяч золотих монет і більше на спорудження вже згаданого Собору святого Петра! Не відставали й католицькі ієрархи рангом нижче. Лютер відчував, і з кожним роком дедалі гостріше, що морально не може з цим миритися: і його потужна, щира віра у Христа, і глибоке знання Святого Письма в оригіналі, і, що не менш важливо, багаторічні самотні, важкі роздуми про індивідуальні совість Людини, про відповідальність особистості перед Богом й перед собою, — все це поступово, але невблаганно підводило його (впродовж 1511—1517 років) до революційних духовних висновків. «Блискавка» назрівала. Цьому сприяв і вже доволі високий авторитет Лютера як ученого-богослова в Північній Німеччині узагалі, в Тюрингії та Саксонії зокрема.

Вражає, що, власне, 31 жовтня 1517 року Лютер не виступив із антипапськими політичними закликами (його «95 тез» тоді спочатку йменувалися: «Запрошення до диспуту про прояснення дієвості індульгенції», або ж, дещо згодом, «Міркування про совість та внутрішню свободу людини». В ці самі дні «Доктор Мартінус» надіслав їх єпископу Бранденбурзькому та архієпископу Майнцському — відчайдушний вчинок!). Отож лише «запрошення до диспуту» — не більше того... Тоді, у жовтні 1517-го, до більшого ще не був внутрішньо готовий ані сам Мартін (утім, він неймовірно інтенсивно працював над собою і внутрішньо зростав), ані німецьке суспільство. І все ж таки абсолютно правий був знаменитий мислитель-гуманіст і просвітник Еразм Роттердамський, старший сучасник нашого героя, коли стверджував, що ще 50, навіть 30 років тому за ці «95 тез» Лютер неодмінно був би, як Гус, спалений на кострі за вироком інквізиції. А тепер, писав Еразм, настали геть інші часи, і річ не тільки в тім, що Лютера оцінив, підтримав і взяв під свій захист могутній курфюрст Саксонії Фрідріх ІІІ Мудрий, а в тому, що й духовна, і світська (!) влада Папи ставиться тепер під сумнів. (Сьогодні ми можемо розширити цю думку: Лютерова Реформація рішуче протиставила національну державність, німецьку зокрема, космополітичній владі римських пап. Курфюрст Фрідріх, і не тільки він, тонко відчув цей важливий момент.) Але що ж це за «95 тез», оприлюднених рівно 500 років тому? Поговоримо про це докладніше.

Продовження

Теги:
2017-10-27 00:30:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар