Марія Савчин «Тисячі доріг» - Україна Incognita
Україна Incognita » TOP-книг, які варто прочитати » Марія Савчин «Тисячі доріг»

Марія Савчин «Тисячі доріг»

Насправді таких книжок мало б бути значно більше, десятки й сотні — історій  повстанців, воїнів УПА. Але до мемуарів дожив мало хто з бійців. Тому спогади учасниці підпільно-визвольної боротьби під час і після Другої світової війни Марії Савчин «Тисяча доріг» — це  своєрідне багатоголосся з того світу.

У анотації до нинішнього перевидання майже одразу зазначено, що Марія «будучи дружиною Василя Галаси («Орлана») — заступника Провідника ОУН Закерзонського краю, а з 1948 р. Провідника ОУН Волині та Полісся, — зустрічалася з багатьма повстанцями, виконувала відповідальні доручення, не раз потрапляла в трагічні ситуації, коли вирішувалася не тільки її доля, а й доля товаришів по боротьбі». Утім, занурюючись у цей текст, варто сказати, що перед нами найперше — самодостатня історія жінки, яка свідомо вибрала для себе цей складний шлях, а особисті стосунки тут, безумовно, тісно переплетені зі справами підпілля, та в жодному разі не заступають його подій і сприйняття авторки. Більше того, в одному з розділів Савчин зазначає, що «її пригноблював той факт, що з одруженням затрачувала свою рівнозначність серед підпільників»: «Я не звикла була існувати лише тінню когось, навіть свого чоловіка, і тільки його вміння добре обґрунтовувати свою поведінку злагіднювало мої не раз гіркі почування».

Марія Савчин, «Марічка», перебувала в підпіллі від літа 1944-го до літа 1953-го (Львівщина, Закерзоння, Західна Польща, Карпати, Поділля, Волинь, Полісся). За цей час постійної небезпеки, місяців життя у бункерах, вона набула якоїсь особливої холодної логіки, яка дала можливість їй тверезо оцінювати ситуацію навіть у найскладніших обставинах. Так, спіймана в Польші, вона вистрибує з помешкання через вікно, залишивши в руках спецслужб свого первенця, просто осягнувши, що так чи сяк, а бути з ним їй уже не дозволять. Або, наприклад, перебуваючи у львівській тюрмі, Марія, почувши адресоване їй вітання від побратима у листі, перехопленому МГБ (проказане із відповідною інтонацією та жестами її друга), враз розуміє, наскільки глибоко вони вивчають її середовище, наскільки ненавидять і бояться їхньої ідеологічної діяльності, і... вирішує погодитися на співпрацю, таке собі «відпущення на довгому повідку», для того, аби врятуватися фізично й мати змогу вести свою лінію далі. Звісно, «впливати» на свого чоловіка, як їй пропонували, Савчин і не збиралася, зрештою, їй би просто цього не дали.

У книжці вражає культура повсякденності повстанців, розпорядок дня, влаштування бункерів (адже це цілі підземні автономні утворення з усім необхідним для тривалого прожиття і роботи — видання літератури), свята, географія поширення. Написано все з живими діалогами, ніби гостросюжетна повість, із сумом і гумором, самоіронією та піднесенням.

Цікаво, що на допитах у київській тюрмі КГБ слідчі навіть дивувалися не так знанням багатьох учасників цього «бандитського» руху (адже більшість очільників мали непогану освіту), а обізнаності з усіма новинами, пресою тощо. Видно було: хоч вони й оцінюють уміння противника, та не здатні до кінця зрозуміти основоположних мотивів упівської діяльності — боротьба на перспективу, розуміння того, що «зараз» вони не переможуть, але дадуть шанс іншим поколінням.

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар