Мальва для матері - Україна Incognita
   

Мальва для матері

Матері знаменитого композитора Володимира Івасюка Софії Іванівні виповнилось би 90 років
Парасковія НЕЧАЄВА. Фото з сайту ivasyuk.org.ua

У невеликому запорізькому селі 28 серпня народилася Софія Карякіна. Вона пережила голод, в дитинстві перепливала Дніпро, в Другу світову війну важко працювала в окупації, а 1944-у почала працювати вчителькою на Буковині. Пані Софія у 22 роки була призначена директором школи-восьмирічки. У 1947 році в Кіцмані познайомилася з учителем французької мови Михайлом Івасюком. І стала його дружиною (вони одружилися у серпні). Майже півстоліття прожила в шлюбі, народила й виростила троє дітей – Володимира, Галину, Оксану.

Софія Іванівна була дуже скромною людиною, коректною, ненав’язливою, вона вміла розчинитися в любові до своїх близьких, піти на самопожертву заради них.

Не раз їй потрібна була не лише витримка, а й мужність. Відомий випадок з розбитим бюстом Леніна, що стався на початку квітня 1966 року, коли до закінчення школи Володі залишилося трохи більше двох місяців. Він тоді був кращим учнем класу, крім того, керував вокально-інструментальним ансамблем «Буковинка», що завоював не одну перемогу на обласних і республіканських конкурсах, і ось катастрофа: Володю і ще четверо його ровесників заарештували, змусили протягом 15 діб підмітати вулиці Кіцманя…

Михайло Івасюк на цей час працював у Чернівецькому державному університеті й весь тягар проблеми випав на материні плечі. Більшість колег-учителів, навіть директор школи Олена Цибульська, їй співчували, бо Володю любили в школі, покладали на нього великі надії, але й чимало зловтішалися. Софію Іванівну викликали й на педраду і на партбюро. Адже вона відповідала за сина як мама, і за дітей, яких учила, як педагог. Видно, мама із сином мала дуже важку розмову і повірила, що Володя не збивав бюста, це – випадковість. І навіть зрозуміла його юнацький максималізм: взяти всю відповідальність на себе.

СОФІЯ ІВАНІВНА ІВАСЮК  - МАТИ ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА

Розповідала доцент ЧНУ Валентина Євстахіївна Бузинська, яка одночасно з Володею й Галею Івасюками навчалася в Кіцманській середній школі, що в ті дні крізь відчинене вікно вчительської чула, як Софію Іванівну «розбирали»  на педраді (чи, може, засіданні партбюро?) за виховання сина. Тепер для багатьох Володя Івасюк був хуліганом, ганьбою школи, а ще кілька днів тому вони ним пишались! І мати відповіла всім: «Я вірю, що мій син не міг зробити нічого поганого». Таку ж позицію вона зберігала і в листуванні з чоловіком, який сварив Володю за те, що сталося якраз напередодні закінчення школи. А вона переживала не лише через втрачену медаль, виключення з комсомолу, - насамперед її хвилював психологічний стан сина, вона  намагалася його підтримати.

Мамина підтримка відіграла величезну роль: Володимир здав усі випускні екзамени, за винятком історії й суспільствознавства (був такий предмет – щось на зразок «наукового комунізму»), на відмінні оцінки. А з історії йому просто принципово не поставили найвищу оцінку – адже він «образив» Леніна. До речі, кожен екзамен у нього приймала комісія, в якій обов’язково був представник райвно, - щоб, бува, не завищили юнакові оцінку…

Треба зазначити, що Івасюки жили дружно. Для них не було особливою складністю загітувати своїх колег по роботі, щоб поїхати в Чернівці на концерт чи нову виставу. Домовлялися з водієм якоїсь вантажівки й їхали. Володю брали із собою на ці концерти й вистави.

ВОЛОДЯ ІЗ МАМОЮ (1950 РІК)

Якщо можна було б говорити про розподіл напрямків виховання (що, звичайно, дуже умовно!), то батько найперше дбав про інтелектуальне виховання, про цікавий і корисний відпочинок, про книги й платівки, які варто прочитати й послухати, при цьому ненав’язливо й красиво вчив дітей любити свій край, свою рідну пісню, свою мову. Чого, наприклад,  варта поїздка у Музей Василя Стефаника, у якому 8-річний, Володя познайомився з рідним братом видатного письменника Кирилом, а потім вони разом поїхали в Карпати! Коли ж Володя підріс, батько брав його із собою у фольклорні експедиції.

Як згадував Михайло Григорович, Софія Іванівна «привезла на Буковину гарну українську мову», прийняла беззастережно чоловікове українство. Її стосунки з матір’ю чоловіка були коректними й довірливими. За спогадами Таїсії Василівни Шкуркіної (мама Людмили Шкуркіної – першого кохання Володимира), Софія Іванівна  уникала порожніх розмов і пліток. Це бачили і вбирали в себе діти.

Як методист обласного інституту вдосконалення вчителів Софія Івасюк виїжджала у відрядження в сільські райони області, іноді – на міжобласні семінари. І звідти писала захоплюючі листи. У відповідь на один із таких листів, у якому мама описувала своє кількаденне перебування в Карпатах, Володя написав, що він ладен по 24 години на добу сидіти на семінарах, лиш би хоч трохи побувати в горах!

Батьки всіляко сприяли розвитку талантів усіх дітей, адже й Галя, й Оксана також навчалися в музичній школі.  Коли сім’я переїхала до Чернівців, батьки без жодних вагань приймали в своїй двокімнатній квартирі на вулиці Богдана Хмельницького весь камерний оркестр медичного інституту, в якому грав і яким керував Володя, бо оркестр  ще не мав свого приміщення для репетицій, отож використовував помешкання свого юного диригента. А Софія Іванівна завжди дбала про те, щоб музики не були голодні, й пригощала всіх смачними пиріжками, канапками, напувала чаєм.

Слава, що впала на сина після прем’єри «Червоної рути», дуже хвилювала матір: як син витримає це, чи не запаморочиться у нього голова? Адже Володимир Івасюк у 1970-1972 роках став дуже популярним серед молоді. Йому писали тисячі листів з усього колишнього СРСР, навіть приїздили у Чернівці, щоб побачити його, присвячували композитору вірші. Одного разу «фани» прийшли додому, сказали матері, що Володя послав за гітарою, і … забрали інструмент собі на пам‘ять. Зрозуміло, що в більшості з шанувальників Івасюка були чисті наміри, бо музика подобалася, але чимало було й таких, хто хотів за рахунок молодого митця гарно попоїсти чи випити. Ось це хвилювало матір, особливо коли син виїжджав на зйомки чи на записи до Києва і Москви. Тим більше що Володимир був дуже щедрою людиною. Він умів бути вдячним: у 1972 році, після виступу в Москві з піснею «Водограй» на фестивалі «Песня года» Володимир подарував режисерові Чернівецького телебачення Василеві Стріховичу дорогу куртку, яку придбав у магазині «Березка». Ця куртка у Стріховича є дотепер. Співачці Олені Кузнецовій, яка виступила у складі ансамблю медичного інституту «Водограй» на з'їзді профспілок медичних працівників СРСР, маестро подарував золоту каблучку. А про перстень з діамантом, який Івасюк подарував співачці Софії Ротару, ходили легенди!

Як зізнавалася Софія Іванівна, вони дуже хвилювалася, коли відпустила Володимира й Галину до Львова. Івасбку тоді запропонували перевестися у Львівський медичний інститут і водночас розпочати підготовку в консерваторії до навчання на композиторському факультеті. Професійна композиторська освіта – це те, про що він мріяв після успіху «Червоної рути» й «Водограю». І він прийняв пропозицію. Було вирішено, що у Львів поїде й Галя. Брат з сестрою мусили самі налагоджувати господарство, піклуватися про харчування, одяг, режим дня, навчання. Хоч вони вже ніби й дорослі були – синові 23, доньці – майже 22 роки, а проте їм доводилося вчитися жити самостійно, без материнської турботи, без певного контролю з боку батька. Спілкуватися з мамою по телефону тоді можна було хіба що з переговорного пункту. А хто пам’ятає 1970-і, відразу уявляє, як це було: часом годину треба було чекати виклику телефоністки. А мама не переставала хвилюватися. «Я б полетіла до тебе, сину, а не поїхала», - зізналася вона в одному з листів. Листи, саме листи займають особливе місце в стосунках матері й сина впродовж 1972-1976 років.  

Мати просила дітей, щоб вони не дали «задушити себе життєвим дрібницям», бо вважала своїх дітей розумними, гарними – такими, якими вони були насправді. Проте, опинившись наодинці із проблемами побуту, вони спочатку таки розгубились. І мама своїми листами допомагала їм організовувати їх самостійне життя. Коли ж Галина в 1975 році вийшла заміж, до Львова на допомогу Володимиру іноді наїжджала Магдалина Порфиріївна Колотилюк – няня Міля.

«Дуже хочеться, щоб ви були хорошими, щасливими», - пише з Чернівців мама.

МИХАЙЛО ІВАСЮК І СОФІЯ КАРЯКІНА (1947 РІК)

«Мамочко! Бережи себе, не перевтомлюйся з тими усякими вундеркіндами, не набирай багато годин», - просить зі Львова син…

Напередодні прем’єри вистави «Прапороносці» у Львівському театрі ім. М.Заньковецької, до якої написав музику В.Івасюк, мати бажає: «Володюшка, хай тобі ця прем’єра принесе велику радість, упевненість, саме впевненість (а не пиху!), що ти на початку великого красивого шляху, що треба багато ще вчитися, набиратися всіляких сил, щоб бути спроможним іти по цій чарівній дорозі. Нехай тобі щастить, дитино моя»!

«Якщо ти, мамочко, захочеш приїхати на декілька днів сюди у Львів, дай знати хоча б за день, щоб я тебе зустрів», - ніби підштовхує маму до поїздки син.

«Що мамочка робить? Чому не дзвонить?», - це вже в іншому листі пише Володимир.

У 1977 році Софія Іванівна вийшла на пенсію. На сімейній раді було прийнято рішення, що вона поїде жити до Львова, щоб допомогти синові вирішувати побутові проблеми.  А перед тим, улітку, вони разом відпочивали в Трускавці, потім поїхали у Бердянськ, до родичів, але через Київ та Канів – по Дніпру. Мати для Володі не була тягарем, навпаки, він прагнув, щоб вона не відчувала себе ущемленою через те, що батько, молодша сестра живуть у Чернівцях, а вона – ні. Згадувала Таїсія Василівна Шкуркіна, як перед цією поїздкою на залізничному вокзалі побачила Володю, і він сказав їй, що їде на відпочинок і бере із собою маму, бо час уже їй також відпочити від клопотів.

Володимир, як і його батько, схилявся перед генієм Кобзаря, отож вони з матір’ю побували на могилі Тараса Григоровича, сфотографувалися на пам‘ять. Також відвідали Шевченківські місця на Черкащині. Володимир був здивований у якому стані перебувають видатні пам’ятки культури й історії нашого народу! А навесні 1978 року Івасюка разом із групою студентів відрядили в Єреван, на Всесоюзний конкурс молодих композиторів. Володимир знову взяв із собою маму, щоб вона побачила це дивовижне старовинне місто….

Втрата улюбленого сина стала для матері катастрофою! Коли Володимир  творив свій шедевр - «Баладу про мальви», у нього перед очима була його бабуся Лепестинія Карякіна, три сини якої – мамині старші брати, загинули на фронтахДругої світової війни.Івасюк, напевно, і подумати не міг, яке пророцтво закладає для мами словами з вірша Богдана Гури:

        О мамо рідна, ти мене не жди –

         Мені в наш дім ніколи не прийти.

         З мойого серця мальва проросла

         І кров’ю розцвіла.

Пісню для своєї мами В. Івасюк написати не встиг. Вона казала, що любить всі його пісні!

Теги:
2012-08-28 18:29:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар