Людина на всі часи - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Людина на всі часи

Людина на всі часи

Ігор Сюндюков

Нещодавно з вуст одного шанованого члена парламенту пролунав (зафіксований і в соціальних мережах) вартий уваги вислів приблизно такого змісту: українці готові й будуть готові надалі боронити свою свободу та рідну землю, щоб більше ніколи не увінчались успіхом хижацькі навали агресорів, всіляких Муравйових-Апостолів... Справа навіть не в тому, що тут грубо переплутані кат і окупант Києва у січні 1918 року, садист, україноненависник і п’яниця, лівий есер Михайло Муравйов (розстріляний більшовиками влітку того ж року за організацію заколоту) і герой війни 1812 року, майбутній чільний декабрист підполковник Сергій Іванович Муравйов-Апостол, «один із кращих людей свого, та й будь-якого іншого часу» (Лев Толстой), один із п’яти страчених повстанців за наказом Миколи І, життя якого найтіснішим чином було пов’язано з Україною (по жіночій лінії — правнук знаменитого гетьмана України Данила Апостола; його дід, Матвій Муравйов, колись таємно «викрав» у батьків доньку гетьмана Данила; суворий гетьман прокляв утікачку та позбавив її, разом із викрадачем, спадщини; проте за часів Катерини внуки гетьмана побраталися й про Данилове прокляття забули).

Справа в тому, що така «прикра помилка» знаного політика (до речі, історика за дипломом!), на жаль, схоже, не є випадковою — і навіть не привернула належної уваги людей: яка, власне, різниця, «просто» Муравйов чи Муравйов-Апостол, це справа істориків розібратися...

Дамо спокій карателю М. Муравйову; а дивовижна постать Сергія Івановича Муравйова-Апостола воістину варта окремої (і більш докладної, ніж у цих стислих замітках) розмови. Спробуємо відтворити шлях нашого героя через короткі моментальні знімки — «спалахи», важливі для його життя.

СПАЛАХ ПЕРШИЙ

Літо 1809 року. Родина знатного російського чиновника в імперському Міністерстві закордонних справ, колишнього посла Олександра І у Парижі та Мадриді, прем’єр-майора, обер-церемоніймейстера Івана Матвійовича Муравйова-Апостола (конкретно: дружина Анна Семенівна, сини Матвій та наш герой, які щойно оволоділи належним чином російською мовою, бо рідною за часів навчання у Парижі була французька, їхні доньки; Матвію 16 років, Сергію — 13) повертається зі столиці Франції до Петербурга — батько сімейства потрапив у немилість до царя і був відкликаний із посади посла, чекав дружину і дітей у Москві. Екіпаж досяг кордонів Російської імперії. Ось як згадував 80-річний Матвій Муравйов-Апостол, брат нашого героя, через 64 роки те, що сталося потім: «На кордоні Пруссії з Росією я і мій брат Сергій, побачивши козаків, що несли варту, стрімко вибігли з карети й заходились їх обіймати. Продовживши свій шлях далі, вже на російській землі, ми з братом почули від нашої мами слова, що глибоко запали нам у серце, — я ніколи не забуду їх: «Я дуже рада, що тривале перебування за кордоном не охолодило ваших почуттів до Вітчизни; але готуйтеся, діти, я маю вам повідомити жахливу звістку; ви знайдете те, чого й не знаєте: в Росії ви знайдете рабів!». І далі старший брат страченого декабриста і сам декабрист (пізнав миколаївську каторгу й заслання) Матвій Муравйов-Апостол пише: «Справді, треба схилитися перед такою жінкою-матір’ю, яка до 15-річного віку своїх дітей жодного разу не згадувала їм про рабів, бо боялась отруйного впливу такої свідомості на дітей» (кріпосне рабство у Франції, звідки їхали підлітки, було скасовано революцією 1789 року; в Росії проіснувало до 1861 року). Зауважимо принагідно, що мати хлопчиків, якщо її слова були саме такими, порушила указ, виданий ще Катериною ІІ й підтверджений її онуком Олександром І: заборонено вживати слово «раб» при характеристиці будь-якого підданого імперії (указ 1767 р.); після чого зникають з ужитку канцелярські звороти на кшталт «просить раб твій», «б’є чолом раб», такі звичні для Московської держави — але не зникає саме рабство!


ПРАВНУК УКРАЇНСЬКОГО ГЕТЬМАНА ДАНИЛА АПОСТОЛА ПІДПОЛКОВНИК ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПОЛКУ, УЛЮБЛЕНЕЦЬ СОЛДАТІВ, ДЕКАБРИСТ СЕРГІЙ МУРАВЙОВ-АПОСТОЛ. ДОВОЛІ СКУПИЙ НА ПОХВАЛИ ЛЕВ ТОЛСТОЙ НАЗВАВ ЙОГО «ОДНИМ ІЗ НАЙКРАЩИХ ЛЮДЕЙ СВОГО, ТА Й БУДЬ-ЯКОГО, ЧАСУ»

І ось що важливо: такий момент може бути дуже швидко забутим, а може відкластись у пам’яті назавжди. Юний Сергій мав нагоду невдовзі переконатися, що Анна Семенівна сказала дітям чисту правду...

СПАЛАХ ДРУГИЙ

У 12 років наш герой ще, бувало, міг у Парижі гратись у ляльки зі своїми сестрами (напівжартома, звісно). А у 16 цей юнак, який мав, за відгуками французьких професорів, неабиякі математичні здібності, у поєднанні з палким романтичним характером (був блискуче освічений, знав п’ять мов), узяв до рук зброю. Розпочалася війна 1812 року з Наполеоном. Брав участь у «баталіях» при Бородіні, Тарутині, Малоярославці, Красному, Березині, згодом — при Кульмі, у «битві народів» під Лейпцигом (брат Матвій пише про нього батькові: «Під Лейпцигом Сергій бився разом зі своїм батальйоном, із 1000 солдатів живих лишилося 418, старі ветерани такого ніколи не бачили, але він залишився живим і неушкодженим, хоч із полудня до ночі четвертого жовтня перебував під лютим обстрілом» (юнаку Сергію — лише 17; ще за рік до цього, 1812-го, його нагородили золотою шпагою з написом «За хоробрість», отримує офіцерське звання поручника гвардії та орден Анни 3-го ступеня). Завершив участь у військових діях Сергій вже у Парижі, навесні 1814-го, у дні зречення Наполеона від влади.

СПАЛАХ ТРЕТІЙ

1817—1820 роки. Гвардійський офіцер Сергій Муравйов-Апостол служив у знаменитому Семенівському полку (єдиному в тодішній імперській армії, де не практикувалися— не те що були заборонені юридично, але їх вживання вважалося морально ганебним — тілесні покарання). 80-річний Матвій Муравйов-Апостол згадував: «Коли полк прийшов восени 1820-го на навчання до «манежу», людям, як завжди, дали вишикуватися, потім почалися навчання прийомам із рушницею. Полковник Леонтій Гурко, майбутній генерал, тим часом помітив, що один із солдатів не досить швидко відвів руки від рушниці, роблячи «на караул», і наказав йому вийти перед батальйоном та підготуватися до тілесного покарання шпіцрутенами. Брат мій Сергій вийняв шпагу, підійшов до Гурко, сказав, що солдат, виведений із фронту, числиться в його роті, поведінки цілком бездоганної й ніколи ні за що не був покараний. Не дасть його він покарати й зараз. Гурко так розгубився, що почав говорити з братом перед фронтом французькою мовою. І солдат не був покараний. Коли навчання завершилися, солдатам дали відпочити, а офіцери зібрались у коло перед батальйоном, тоді я взяв і поцілував руку брата, збентеживши його такою несподіваною витівкою».

А ось дещо пізніша розповідь Матвія Муравйова-Апостола, записана самим Львом Толстим і перетворена ним у статтю «Соромно!», яка пояснює, чому солдати буквально обожнювали Сергія Івановича й були готові навіть померти за нього: «Один із ротних командирів Семенівського полку, зустрівшись одного разу із Сергієм Муравйовим, одним із кращих людей свого, та й будь-якого, часу розповів йому про одного зі своїх солдатів, крадія й п’яницю, кажучи, що такого солдата нічим не можна приборкати, окрім різок. Сергій Іванович не погодився з ним і запропонував узяти цього солдата до своєї роти. Переведення відбулося, і той солдат у перші дні викрав у товариша чоботи, пропив їх та влаштував бійку. Сергій Іванович зібрав роту і, викликавши перед фронтом солдата, сказав йому: «Ти знаєш, що у мене в роті не б’ють солдатів, і я тебе не буду карати. За вкрадені тобою чоботи я заплачу свої гроші, але прошу тебе, не для себе, а для тебе самого, подумай про своє життя та зміни його». І, зробивши дружнє зауваження солдату, Сергій Іванович відпустив його. Солдат знову напився і побився. І знову командир не покарав його, а тільки наставляв: «Ще більше завдаси шкоди самому собі; якщо ж ти виправишся, то самому ж тобі стане краще. Тому прошу тебе більше не робити таких речей». Солдат був так вражений цим новим для нього поводженням, що цілком змінився і став зразковим солдатом».

СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ

За «лібералізм» щодо солдатів, що його всесильний тоді Аракчеєв терпіти не бажав, Сергія Муравйова-Апостола звільнили з гвардії й відправили служити в діючу армію, на Україну, в частини Полтавського, згодом — Чернігівського полку. Все, що ми знаємо про нашого героя, засвідчує: той факт, що він став одним із керівників Південного товариства декабристів (його сміливо можна назвати «Українським»),  ніяк не може бути випадковістю (а взагалі у перших, «протодекабристських» товариствах, на кшталт «Союзу порятунку», Муравйов-Апостол брав участь з 1816 року). Якими були його погляди у ті роки? Ось запис одного із зібрань декабристів, Київ, 1822 рік (центрами руху були Тульчин на Вінниччині, Кам’янка на Черкащині та Васильків, де в Чернігівському полку у званні підполковника служив наш герой): Пестель, полковник, голова зібрання: «Запитую у присутніх, чи згодні ви на запровадження республіки в Росії?» Відповідь: «Так!» Пестель пояснює, як усе відбуватиметься: почне Петербург, бо там «зосередження усієї влади», ми на Півдні підтримаємо удар, беремо під контроль низку губерній, корпуси, і — справа зроблена!» Сергій Муравйов-Апостол заперечує: «Не чекати зручних обставин, а намагатися самостійно творити їх», тобто не сподіватися на Петербург, а самим починати». У цій людині слова не розходились зі справами.

СПАЛАХ ОСТАННІЙ

Повстання Чернігівського полку під Васильковом 30 грудня 1825 — 3 січня 1826 року не так відоме в історії, як виступ Північного товариства у Петербурзі. Це не зовсім справедливо. Очолював повстання підполковник Сергій Муравйов-Апостол. Більшість полку не підтримала «бунтівників». Солдати були готові боронити свого підполковника, важко пораненого снарядом, до останньої краплі крові. Сергій Іванович сказав їм: «Лишіть мене. Ви маєте жити!» Вирок Миколаївського суду був такий: четвертування, яке потім замінили на страту через повішення. Сергій Іванович Муравйов-Апостол був страчений на світанку 13 липня 1826 року разом із чотирма товаришами. Він, а також Рилєєв, зірвалися з шибениці через гнилу мотузку; але, на порушення усіх звичаїв та правил, їх не помилували, а повісили повторно («Нещасна Росія: і стратити як слід не вміють», — вигукнув Рилєєв, за іншими даними — наш герой). Сергію Івановичу не виповнилося і 30 років. Друзі, офіцери і солдати називали його «Апостол Сергій»...

Теги:
2016-12-23 02:00:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар