Ленін крізь призму етики влади - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Ленін крізь призму етики влади

Ленін крізь призму етики влади

В’ячеслав АНІСІМОВ, кандидат історичних наук,Черкаси

Про Леніна писати важко. Важко уникнути звичних трафаретних оцінок, за якими губиться ця жива і суперечлива людина. Приклеєні в запалі сьогочасної політичної боротьби та кон’юнктури ярлики приховують людські виміри його особистості. І тому наші уявлення про Володимира Ульянова більше схожі на кам’яні статуї, споруджені на його честь, аніж на того реального Володимира Леніна, який любив, ненавидів, вірив, помилявся і, нарешті, помирав у самотності тяжкою смертю.

Його вже давно немає. Він перетворився на літературний персонаж, образ, міф — надто великі наслідки його діянь. Гіперболізуючи зі знаком «плюс» або «мінус», представляючи Леніна виключно як «найлюдянішу людину» або «великого тирана», по суті, ми розписуємося у власній безпорадності. Адже для того, щоб об’єктивно судити про такого діяча, напевно, кожному, хто судить, необхідно самому зробити щось, що хоч би віддалено було в масштабах такого улюбленого і ненависного Ілліча.

Важко сказати, як сприйматимуть Леніна через декілька поколінь. Для нас історична ретроспектива виявилася дуже короткою. Ми ще нездатні неупереджено сприймати Леніна як Навуходоносора або Тамерлана. Тому, як і раніше, для одних чергова, вже 130-та річниця від дня його народження перетвориться на славослів’я за столами, засланими кумачем, а для інших стане мотивом для проклять і мітингів за заборону Компартії. І ті, і другі нагадують статистів у провінційному театрі — надто дрібні для головних ролей. Однак не про них мова.

Підсумок кожної людської долі становлять результати щоденного етичного вибору, що здійснюється кожною людиною в її життєвих ситуаціях. Ленін свій вибір зробив.

«За плодами їхніми упізнаєте їх». Однак і для Божого неупередженого суду важливий не тільки плід, загальний результат, але й мотиви, що рухали людиною. Про справжні мотиви особистого етичного вибору юнака з віддаленого від столиць містечка стати революціонером ми можемо тільки здогадуватися. Чужа душа — темний ліс. Але плоди нам відомі.

Якщо придивитися до етики Леніна, то в його поглядах і діяльності виразно проявляються релігійні риси. Як і в Маркса, це етика перевернутого християнства. На місце вибраного народу Божого поставлено вибраний клас — пролетаріат. Духовне Царство Небесне підмінено матеріальним царством земним. Християнську загальну єдність перелицьовано на новий Вавилон Інтернаціоналу. Кількість цих паралелей можна збільшувати. Набагато важливіше зрозуміти, чому в політиці Леніна так багато спільного з діяльністю церкви? Чому із часів Нерона не було більшого гонителя церкви, аніж цей борець за рівність, свободу і справедливість?

Моментом істини тут є майнове питання. Соціальний консерватизм у церкви парадоксально уживається з такою позицією: неважливо, кому належить власність, важливо, щоб вона використовувалася для блага якомога більшої кількості осіб. На цю позицію міг би стати і Ленін, якби мав підстави довіряти моральності власника — буржуа та інститутам духовної і державної влади, що освячували імперський соціальний порядок. На жаль, влада демонструвала дивну безтурботність і небажання рахуватися із суспільними інтересами та настроями.

Такий Ульянов, який заперечував устої суспільства, в Росії був не один. По всій імперії їх було мільйони. Освічені і безграмотні, багаті і бідні, вони вимагали переділу власності. Однак саме Ульянову випала доля стати вождем народного невдоволення. Етичні ідеали суспільства перебували в згоді з ідеєю насильного відчуження майна, і цим скористалася партія більшовиків.

Розвиток ненависті до заможного класу, насильство, підкорення моральності класовій боротьбі стали основними принципами ленінської етики влади. Криве дзеркало етики зла відображало хворобливий стан етичної свідомості суспільства. У країні з майже тисячолітньою християнською традицією паростки ненависті змогли прорости з однієї-єдиної причини: церква втратила своє значення як вищої етичної інстанції. Замість того, щоб стабілізувати суспільство, спираючись на свій етичний авторитет, вона усунулася від розв’язання соціальних проблем, зайняла угодовську позицію щодо неправедної влади. І от уже невдовзі безліч колишніх семінаристів, серед яких і якийсь Йосип Джугашвілі, натхненні етикою ненависті, взялися за катування своїх колишніх наставників, застосовуючи досвід середньовічної церковної інквізиції. Фізичне знищення ідейних противників і соратників — «єретиків», відлучення від партії, керівництво Н.Крупської вилученням із бібліотек і знищенням «шкідливих» книжок, мільйони занапащених доль... Усе це дозволило керівнику маргінальної політичної групи встановити особисту диктатуру задля знищення приватної власності і задля розподілу людства на класи.

Не народився ще той Шекспір, який описав би духовну трагедію Леніна. Піднесений на вершину влади, цей гонитель одних і добродійник інших, розбитий паралічем, був вимушений спостерігати, як під впливом розвинених ним ідей та моральних принципів здійснюються і готуються до здійснення жахливі злочини проти людяності; як на «обломках самовластья» зростає небачений в історії апарат насильства і що він, Ленін, його «хрещений батько».

Ми можемо сумніватися, вірити чи не вірити варіантам політичного заповіту Леніна, що дійшли до нас, людини, яка недооцінила наслідки власної політичної діяльності. Але разом із тим, у них не можна не побачити початок його запізнілого прозріння і страшного підсумку його життя.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2000-04-22 09:29:37
   

  • Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар