КРАСНО-мовна топоніміка - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Сергій Шебеліст » КРАСНО-мовна топоніміка
Сергій Шебеліст

Кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст, Полтава

КРАСНО-мовна топоніміка

У Полтаві прощання із комуністичним минулим відбувається тяжко й неохоче

На відміну від більшості східноєвропейських і частини пострадянських країн, які також донедавна перебували в бараках соціалістичного табору, Україна за понад 20 років незалежності так і не змогла рішуче порвати з тоталітарною радянською спадщиною - ні інституційно, ні ментально, ні символічно. Більшість державних установ залишилися не реформованими, на керівних посадах досі перебувають вихідці партійної номенклатури й комсомолу, практично позбавлені сентиментів до національних цінностей, а міста й села все ще рясно всіяні пам’ятниками більшовицьким вождям і назвами вулиць на честь діячів, більшість з яких затято боролися проти української самостійності. І це значною мірою пояснює, чому нас поки що не пускають в Європу.

ПОСТРАДЯНСЬКА ЕКЛЕКТИКА

Масштаби проблеми промовисто ілюструють результати дослідження, проведеного сайтом texty.org.ua, які свідчать, що радянська топоніміка в Україні у двадцять (!) разів перевищує незалежницьку. Причому це явище характерне не лише для найбільш зрусифікованих областей сходу і півдня країни, а й для центрального регіону. Наприклад, нібито еталонно українська Полтава буквально переповнена комуністичними назвами вулиць, пов’язаних з іменами Леніна, Крупської, Фрунзе, Чапаєва, Фурманова, Калініна, Красіна, Свердлова, Плеханова і навіть... Павлика Морозова. Та й назви адміністративних районів міста, за винятком Київського, ще ті - Ленінський і Октябрський, а одна з центральних «артерій» міста - вул. Жовтнева. Радянське минуле також переслідує і його найпалкіших розвінчувачів, до речі, в досить знущальній формі, адже партійний осередок «Нашої України» розташовано на Піонерському провулку, а функціонери ВО «Свобода» засідають на Артема.

МАЛЮНОК АНАТОЛIЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХIВУ «Дня», 1996 р.

Проте час від часу дещо одіозне таки перейменовують: наприклад, вул. Карла Маркса - на Володимира Козака (місцевий діяч нафтогазової промисловості. - Ред.) або вул. Радянську - на історичну Монастирську. Хоча справжньою топонімічною «родзинкою» Полтави є подвійні назви однієї вулиці, що, мабуть, стали квінтесенцією пострадянської?шизофренії, оскільки поєднали?взаємовиключні елементи, скажімо, Куйбишева і Чорновола, Рози Люксембург і Раїси Кириченко. До слова, щоб домогтися?перейменування вулиці на честь видатної співачки, яка була й залишається надзвичайно шанованою на Полтавщині, ініціативній групі довелося здолати чималий бюрократичний супротив.?Чи не найбільше цьому опиралися комуністи, для яких, вочевидь, така зміна була б символічною поразкою «червоної» ідеї, тому міська влада вирішила проблему шляхом компромісу, «віддячивши» народній артистці невеличкою ділянкою, де стоять усього чотири житлові будинки й обласне радіо, поблизу якого невдовзі зведуть пам’ятник Раїсі Опанасівні.

ДУХОВНА СТОЛИЦЯ МАЛОРОСІВ?

Очікувати чогось подібного щодо інших видатних історичних постатей, пов’язаних із Полтавою, якось не випадає (вулиця Грушевського - радше виняток, ніж правило). На це, за версією муніципальних чиновників, або не вистачає бюджетних коштів, або немає згоди полтавців, яким перед тим популярно пояснюють, що потім на них чекає фізично виснажлива й фінансово витратна епопея з переоформленням численних документів. Така «перспектива» справді відлякує багатьох громадян, а часом грає злий жарт із самою владою, що, зокрема, показала історія з невдалою спробою перейменування вулиці Пролетарської на честь колишнього мера Полтави (1990 - 2006?рр.) Анатолія Кукоби. Під час громадських слухань її мешканці - переважно люди похилого віку - не погодилися на ініціативу керівництва міста, яке навіть пообіцяло відшкодувати витрати на всі необхідні юридичні процедури, хоча й не звільнило від обов’язкового ходіння по інстанціях. Не досягнувши бажаного результату, мерія вирішила увічнити пам’ять авторитетного градоначальника в одному з нових районів обласного центру.

Взагалі, питання, пов’язані з найменуванням або перейменуванням, у Полтаві вважають не надто актуальним, переводячи увагу «національно-стурбованих» громадян на вирішення більш нагальних соціально-економічних і комунальних проблем. Але коли є політична воля, недвозначні сигнали з центру та відповідне фінансування, все вирішується досить?оперативно, як це продемонстрували заходи з нагоди 230-річного ювілею генерал-фельдмаршала Паскевича (імперське й радянське минуле на Полтавщині гармонійно поєднуються, бо місцеві регіонали можуть запросто вшанувати святковим велопробігом і Петра І, і Сидора Ковпака).?Під акомпанемент протестів ВО?«Свобода» міські й обласні посадовці відкрили меморіальну дошку «царському кату», в Художньому музеї (Галереї мистецтв) відбулася виставка про полководця і його епоху, регіональна державна телекомпанія?зняла документальний фільм, у національному технічному університеті пройшла наукова конференція, що не передбачала жодної фахової дискусії, а в районі перспективної забудови незабаром з’явиться «іменна» вулиця. Словом, усе робилося для того,?щоб продемонструвати щирий інтернаціоналізм місцевих «босів» і вкотре підважити улюблену?багатьма тезу про Полтаву як «духовну столицю України», що дедалі більше нагадує «малоросійсько-радянську околицю». Від остаточного перетворення в такий «заповідник» славне козацьке місто врятують насамперед грамотна просвітницька робота, якісна зміна поколінь та, як результат, оновлення правлячих еліт.

КОМЕНТАР

АБСУРДНЕ МИНУЛЕ, ЩО ЗАВЖДИ З ТОБОЮ

Ігор СЕРДЮК, кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка:

- Сьогодні ні в кого не викликають подиву новини про чергові знахідки артилерійських снарядів, мін, бомб часів Другої світової війни, вряди-годи злітають у повітря склади з радянськими боєприпасами - пастки минулого спрацьовують і через кілька десятиліть. Так само не треба дивуватися з того, що працює й ідеологічна зброя, котра не підвладна іржі, часом її майже неможливо знищити й забути. Декомунізація міського (тим паче сільського) простору нині цілком порівнювана з роботою сапера, який не тільки ризикує собою, а й наражає на небезпеку оточення. Як стверджує В. Лучик, про насичення комуністичною топонімікою населених пунктів яскраво свідчить статистика: в колишньому СРСР було перейменовано приблизно кожне четверте поселення, а 70% назв центральних вулиць отримали назви на зразок Леніна, Карла Маркса, Червоноармійська, Радянська, Жовтнева.

Потрібно зауважити, що свого часу більшість цих назв були введені більшовиками, замість уживаних раніше, з різних міркувань. Наприклад, вулиці Монастирська чи Протопопівська були перейменовані у процесі десакралізації міського простору Полтави, вулиці Миколаївська чи Олександрівська асоціювалися з «ненависним царатом». Такі зміни часто були непродумані й непослідовні, а відтак нові назви прив’язувалися не до історичних реалій, а до пануючої ідеології. Яскравим прикладом цього є історія найдовшої сьогодні вулиці Полтави, котра спочатку була Кобеляцькою, з 1923 р. - вулицею Троцького, а з 1925 р. стала називатися іменем Фрунзе.

Подібні курйози набувають характеру фарсу в увічненні Павлика Морозова, Енгельса, Клари Цеткін, Корчагіна, до них додаються пошановані радянськими ідеологами Спартак, Марат і Кармелюк. Ці постаті разом могли б зіграти гарну п’єсу в якомусь театрі абсурду, однак полтавська влада цілком справляється й без них. Так, давши спокій згаданим постатям, мерія перейменувала вулицю Луначарського (уродженця Полтави, наркома просвіти, посла СРСР в Іспанії), яка сьогодні називається 1100-річчя Полтави. Як бачимо, нова назва позбавлена ідеологічного навантаження, однак подібна нейтральність зникає тоді, коли сучасні агресивні політичні сили тоталітарного характеру використовують совкізм міських чиновників, що показала історія із заходами на честь Паскевича.

Можна подумати, що полтавці не мають достойних увічнення предків, однак це не так. У Полтаві народився й певний час жив Симон Петлюра - головний отаман військ УНР й голова Директорії УНР. До сьогодні збереглося приміщення духовної семінарії, де він навчався. Якщо комусь Петлюра здається дискусійною фігурою, то чим завинив міністр освіти Іван Стешенко? Позбавлена пошани й когорта діячів ХІХ ст., як от генерал-губернатор Микола Рєпнін чи Олексій Куракін, котрим Полтава завдячує своїм неповторним архітектурним обличчям. Зауважимо, що на честь останнього колись уже була названа вулиця, але сьогодні це частина Жовтневої. Вочевидь, на цих постатях неможливо зробити політичного капіталу, тож вони не цікаві можновладцям.

У полтавському варіанті процес декомунізації міського простору не зачепив і таких недражливих для сучасного вуха назв, як Першотравнева, Жовтнева, Паризької Комуни. Радянська символіка міцно вкорінена в топоніміці й через 20 років після розпаду СРСР. Це є свідченням того, як важко змінюється суспільна свідомість (власне того, що залишився радянський спосіб мислення), і наслідком того, що у владних кабінетах сидять колишні комсомольські та партійні функціонери. Зрозуміло, що вони не бажають переймати позитивний досвід країн Прибалтики, а рухаються (чи пак стоять на місці) звичним шляхом, який слідує туди, куди й веде полтавців провулок Комунарів - у глухий тупик.

2012-09-06 10:48:53
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар