Корона чи ярлик? - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Корона чи ярлик?

Корона чи ярлик?

Ігор Смешко

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»

Історична наука уже давно розрізняє відмінні за  походженням та змістом слова: «руський» та «російський», «Русь» та «Росія». Але, в силу використання історії як інструмента політичної боротьби, навіть більшість європейських мов не мають окремого одне від одного перекладу цих різних за історичним значінням слів. Річ полягає у тім, що лише у ХVIII столітті прямі нащадки «руських людей» — українці, які складали свого часу основу метрополії середньовічної Русі, були перейменовані у Російській імперії на «малоросів». У той же час переважна більшісті фіно-угорських та тюркських народностей у складі колишніх васальних Києву володимиро-суздальських земель отримали формальне право називати себе «великоросами».

Послухаємо з цього приводу думку засновника пануючої колись у Радянському Союзі марксистсько-ленінської філософії та комуністичної ідеології Карла Маркса. Вона була викладена у його науковій праці «Викриття дипломатичної історії ХVIII століття». Зауважимо, що ця праця ніколи не публікувалася в Російській імперії й СРСР та уперше була надрукована лише 1986 року, під час «перебудови» М. Горбачова, за декілька років до розпаду Радянського Союзу.

Карл Маркс пише: «...Подібно тому, як імперія Карла Великого передувала утворенню сучасних Франції, Німеччині та Італії, так і імперія Рюриковичів передувала утворенню Польщі, Литви, прибалтійських поселень, Туреччини та самої Московії... Московська історія пришита до історії Русі білими нитками... Колискою Московії було кроваве болото монгольського рабства, а не сурова слава епохи норманів. А сучасна Росія є не чим іншим, як перетвореною Московією... Навіть після свого звільнення (від монгольського рабства у ХV столітті. — Авт.) Московія продовжувала грати свою традиційну роль раба, який став паном...»

Але коли ж в історії імперії Рюриковичів та її метрополії — стародавньої України-Руси — відбулася ця подія, після якої ії колишні васальні володимиро-суздальські землі пройшли «точку неповернення» та звернули зі шляху еволюційного європейського цивілізаційного розвитку і започаткували проект створення азійської моделі авторитарного деспотизму в новій Московській державі? 

Історія свідчить, що у роки, які передували ХІІІ століттю — культурно-релігійного-просвітницький вплив України-Руси на ці землі, — важко переоцінити. Цей процес особливо прискорився починаючи з VIII століття н.е., коли на сучасних українських землях зустрілися дві нові хвилі чергової  колонізації: торговельно-інфраструктурно-державотворчої із Півночі Європи, із Скандинавії — на Південь відомим шляхом із «варяг у греки» та релігійно-культурно-просвітницької із півдня Європи, із Візантії — на Північ і Схід, аж до Волги, Дону, Каспію та Кавказу.

КНЯЗЬ АНДРІЙ БОГОЛЮБСЬКИЙ, «ПЕРШИЙ ВЕЛИКОРУС НА ПРЕСТОЛІ» (ВАСИЛЬ КЛЮЧЕВСЬКИЙ). САМЕ ВІН, СИН ПОЛОВЧАНКИ, ПОГРАБУВАВ І СПАЛИВ КИЇВ У 1169 Р., ЗАВДАВШИ МІСТУ СТРАШНОГО УДАРУ / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

 

Саме у цей час, із VIII по XII століття, друга хвиля скандинавської колонізації земель України — після першої хвилі з боку германців-готів — тепер уже варягами-норманами, збіглася у часі з культурно-цивілізаційним пануванням у світі Візантійської імперії. Тоді ж і народилася прадержава українців — метрополія імперії Рюриковичів Русь зі столицею у древньому Києві.

«...Патронім імені «Рюрик», очевидно, має скандинавське походження. Це «Хрод Рік» («Hrod Ric») — «Могутній Славою». На початку VIII століття якийсь Родерік (Roderic), або Родріг (Rodrigue) — герцог Бетіки (іспанська Андалусія), був останнім готським сувереном в Іспанії... Через 150 років по тому, коли вікінги пограбували Париж, Нант, Орлеан та Бордо, імператор (франків) Лотар, онук Карла Великого, погодився передати у володіння вікінгу на ім’я Рьорик (Roric) землі фризів (у наші часи у складі Нідерландів та Німеччини). Після чого Рьорик зникає у пошуку ще кращої долі та здобичі. Можливо, на покритих льодом водах Волхова.

Саме у цьому контексті монах Нестор розповідає про київських полян. У 862 році вони шукають «правителя, який би правив та спілкувався з ними згідно із законом». Звертаючись до варягів, вони говорять: «Земля наша є великою, і усе в ній є, окрім порядку та закону. Приходьте, беріть ії та управляйте нами...»

Легендарні Рюриковичі прийшли у Київ зі Скандинавії через Псковські та Новгородські землі саме у вищеописані часи. Невдовзі Великокняжий двір їхньої держави у Києві став центром поширення  християнства та візантійської форми європейської культури на величезні східноєвропейські та частково азійські простори. А сама їхня імперія Русь — на понад два століття стала одним — із флагманів культурного прогресу того часу в загальноєвропейській історії.

Імена великих князів та княгинь Київських — Олега (Хельге), Ігоря (Інгвара), Ольги (Хельги), Святослава, Володимира (Вольдемара) Великого, Ярослава (Ярислейва) Мудрого та Володимира (Вольдемара) Мономаха — увійшли у поважні історичні хроніки та зайняли у них почесні місця монархів, які творили європейську історію. 

Іконні мозаїчні образи перших давньоруських святих — Володимира та Ольги — і в наші часи знаходяться в соборі Святого Петра у Римі. Ці монархи мали родинні зв’язки з імператорами Візантії та Священної Римської Імперії, королівськими дворами Швеції, Норвегії, Данії, Франції, Англії, Шотландії, Польщі, Угорщині, Богемії та низки німецьких князівств. Кров їхніх нащадків століттями текла у правителях цих держав, а такі поважні національні християнські святі, як Святий Людовик у Франції та Свята Маргарита в Шотландії, є кровними нащадками великих князів Київських Рюриковичів...

«...Дружина короля Франції Генріха Першого, мати Філіпа Першого, Анна Київська є не лише одним із головних предків довгого ланцюга Капетингів та не тільки цієї одної французької династії. Її кров і сьогодні протікає майже у всіх принцах Європи — від Філіпа Едінбургського до Філіпа Першого Бельгійського, проходячи через Філіпа Шостого Іспанського, які усі втрьох отримали свої імена завдяки ії першому синові Анни...»

Дочка Великого князя Київського Ярослава Мудрого — Анна Київська, яка стала у 1051 році королевою Франції, була онучкою, по материнській лінії, короля Швеції Улофа Шетконунга та родичкою норвезького короля Олафа Святого і германського імператора Генріха Другого. Вона була також племінницею дружини Казимира Першого Польського.

Одна із сестер Анни — Єлизавета — була дружиною конунга  Гаральда Третього Хардрави. Останній на службі у Візантійській імперії прославився військовими походами в Північну Африку та на Сицилію. На певний час він об’єднав під своєю короною Норвегію і Данію та загинув у 1066 році в битві при Гастінгсі. Завдяки перемозі у цій битві нормандський герцог Вільгельм Завойовник, якому допомагав Гаральд Хардрава, став королем Англії. Друга сестра Анни  — Анастасія         — була дружиною короля угорців Андраша Першого.

Перед тим, як Анна стала королевою Франції, ії батько — Ярослав Мудрий — був володарем найбільшої у ті часи європейської держави із приблизно трьома — чотирма мільйонами підданих. Спираючись на підтримку імператора Священної Римської Імперії та у союзі з Чехією, він відвоював та повернув до складу своєї імперії Русі Червону Русь (Галичину) та скинув при цьому із польського трону Мечислава Другого.

За допомогою Великого князя Київського Ярослава Казимир Перший Польський «Відновитель», який одружився на сестрі Ярослава Марії-Добронезі, зумів поновити боротьбу за об’єднання польських земель та подальшу християнізацію Польщі. Без цієї допомоги він не спромігся би придушити антихристиянські повстання прихильників язичницької віри та звільнити Краків. Приєднавши до Польщі Мазовію й Сілезію, а також змусивши Східне Помор’я визнати васальну залежність від Польщі, він фактично відновив майже втрачену до нього польську державність...

Володіння Ярослава Мудрого поширювались у ті часи на Півночі — до території сучасної Естонії. Він заснував там нове місто Юріїв — «місто Святого Юрія (Георгія)». Ім’я цього святого Ярослав отримав при хрещені. Сьогодні це естонське місто має назву Тарту. На Півдні князівські володіння поширювалися до Кавказьких гір.

Але найбільш масштабним та прогресивним цивілізаційним внеском Великокняжого Києва у поширення основ європейської культури, державності та християнства на величезні євразійські простори виявилось утвердження їх через одне із васальних північно-східних удільних князівств імперії Рюриковичів — Ростово-Суздальське. Це князівство, яке було населене переважно угро-фінськими племенами — меря, весь та мурома, у подальшому змінило свою назву на Володимиро-Суздальське та стало основою для появи у ХVI столітті нової євразійської держави — Московського царства...

Теги:
2017-08-04 01:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар