Кирило Осьмак - Україна Incognita
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Кирило Осьмак

9 травня 1890 народился Президент Української Головної Визвольної Ради Кирило Іванович Осьмак (псевдо: «Марко Горянський», 1890-1960), діяч Української Центральної Ради, діяч ОУН. Член УПСР (Українська партія соціалістів-революціонерів), член Центральної Ради (1917–1918). Агроном, організатор кооперативів. «Колишній есер, уродженець Миргородщини, - як пише про нього Олег Радик, - став президентом Української головної визвольної ради - підпільного парламенту і уряду, надпартійного органу, який керував визвольною боротьбою УПА».

Його батько, міщанин Іван Юхимович Осьмаков, переїхав з Курської губернії. Його мати Тетяна Андріївна Власенко походила з козацького роду. Донька Кирила Осьмака Наталя Осьмак - громадська діячка, біограф і дослідниця життя й діяльності Кирила Осьмака. Її син, онук Кирила Осьмака Дмитро Шолом - учасник російсько-української війни. Кирило Осьмак народився в містечку Шишаках на Полтавщині. Навчався в Шишацькій народній та Миргородській повітовій школах, у Полтавському реальному училищі. Вищу освіту здобув у Московському сільськогосподарському інституті (1910–1916). Студентську практику проходив на Волині, Катеринославщині (Дніпропетровська область), Кубані, в Сибіру. «В сільськогосподарському інституті, де навчався Кирило Осьмак, був створений агрономічний гурток для вивчення українських губерній, - пише його донька Наталя Осьмак. - Студенти намагалися літні практики відбувати на Україні, "щоб товариші мали можливість працювати для свого народу та вивчати його, ще перебуваючи в інституті". Остання фраза, це цитата з статті К.Осьмака – студента, надрукованої в 10 числі журналу "Украинская жизнь" за 1913 рік. Журнал виходив у Москві, починаючи з 1912 року, і редактором його був Симон Петлюра».

Коли почалася Перша світова війна, він був на практиці в Омську. З липня 1915 по грудень 1916 року служив у Відділі допомоги біженцям, які постраждали від війни, Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу. Тут Кирило познайомився з волинянкою Марією Юркевич. Вона походила з Волині, закінчила Бестужівські жіночі курси у Санкт-Петербурзі і з патріотичних переконань поступила на службу в Комітет Червоного Хреста. Звідти її направлено у Збараж керувати яслами для сиріт, батьків яких забрала війна. Вони обвінчалися в січні 1916 року, в жовтні в них народився син Олег. Наприкінці 1916 року подружжя оселилося в Києві.

Кирило Осьмак був серед тих, хто в березні 1917 року створив Центральну Раду - тимчасовий парламент України. Представляв у Центральній Раді губернське земство. У січні 1918 року українські есери (соціалісти-революціонери) висунули від Румунського фронту вже шанованого діяча на вибори до Установчих зборів у своєму партійному списку під першим номером. З 1917 року працював у Генеральному секретаріаті земельних справ, завідував видавничим відділом. Коли після урядового перевороту до влади в Україні прийшов гетьман Павло Скоропадський, Кирило Осьмак брав участь у триденному антигетьманському страйку, за що був звільнений з роботи.

Опісля приходу більшовиків геть відійшов від політики, знайшовши своє покликання у радянській кооперації. Майбутній лідер повсталої України завідував буряківництвом у Центральному сільськогосподарському кооперативному союзі. Завідував відділом селянського будівництва. А з початку 1925 року працював в інституті української наукової мови Всеукраїнської Академії Наук, створював сільськогосподарський термінологічний словник.

П'ятого березня 1928 року Кирила Осьмака заарештували у Харкові «за участь у контрреволюційній організації правих українських націоналістів у буряковій кооперації, що вела роботу по створенню української селянської партії, яка в майбутньому виступила б проти радянської влади». 28 вересня 1928 року його вислали за межі України на три роки - як «соціально небезпечний елемент». У Курську Осьмак продовжував працювати над словниками сільськогосподарської та лісової термінології. Другого березня 1930 року його знову заарештували у Москві (1930), засуджений на п'ять років за справу СВУ, відбув 3 роки в концтаборі на Півночі, будував залізницю на Сиктивкар. Наприкінці осені 1933 року, коли в Україні лютував голод, Кирила Осьмака достроково звільнили, і він оселився з сім'єю під Москвою.

Потім родина переїхала в с.Катіне Рязанської області, Кирило почав працювати агрономом у колгоспі (1933–1938). Знов ув'язнений (1938–1940). Був звільнений у лютому 1940 року, але загинула його дружина: її шантажували, вимагали, щоб свідчила проти чоловіка, вона не витримала й кинулася під потяг. У березні 1940 року Кирило Осьмак повернувся в Київ, де жив з родиною (1940–1941).

У жовтні 1941 року у Києві було створено Українську національну раду - політично-громадське надпартійне утворення передпарламентарного типу, створена 5 жовтня 1941 в Києві з ініціативи ОУН(м) під проводом Андрія Мельника. Президію УНР очолив проф. Микола Величківський, секретарями були І. Дубина і Осип Бойдуник. До складу якої увійшли відомі діячі ОУН(м) Микола Капустянський, Осип Бойдуник, Олег Кандиба-Ольжич. Кирило Осьмак очолив у ній відділ земельних справ і створив Бюро кооперативного товариства «Сільський господар». Німецька окупаційна влада (Райхскомісаріат України), незадоволена зростаючим впливом УНРади, з листопада 1941 розпочала акцію на її ліквідацію, і з січня 1942 перейшла до репресій її членів. У таких умовах ОУН(м) та Микола Величківський вирішують перейти у підпілля. Кирило Осьмак допомагав продовольством українським підпільникам і членам похідних груп ОУН. Підтримував зв'язок з антифашистським українським підпіллям упродовж усієї окупації Києва.

Наприкінці вересня 1943 року з другою дружиною і дворічною донечкою Наталею Кирило приїхав до Львова (старша дочка залишилася в Житомирі, де працювала в земській управі, а нелегально - в сітці ОУН. Лариса зникла безслідно в одній з поїздок з підпільною літературою). У Львові Кирило Осьмак зустрічається з діячами ОУН та командуванням УПА, бере участь у створенні підпільної організації, що має стати верховним політичним і державним органом українського народу, опрацьовує документи, які ляжуть в її основу; стає директором Стрийського окружного товариства «Сільський господар», що дає йому можливість вільно їздити краєм. Він використовує це для таємної діяльності.

Десятого червня 1944 року відбулося засідання Ініціативного комітету УГВР, де затверджено назву організації - Українська головна визвольна рада. Це був орган політичного керівництва українським визвольним рухом, який оголосив себе «верховним органом українського народу в його революційно-визвольній боротьбі» (Тимчасовий устрій УГВР), утворений в Україні наприкінці другої світової війни з ініціативи УПА й ОУН(б). Метою організаторів було створення ширшої суспільно-політичної бази для боротьби збройного підпілля проти німців і більшовиків та притягнення до неї кадрів з-поза ОУН, хоч остання залишалася організаційною й ідеологічною базою УГВР. Основоположними документами стали «Універсал», «Платформа», «Устрій», опрацьовані Кирилом Осьмаком та іншими членами Ініціативного комітету («Універсал» іще називався «Зверненням до українського народу»).

На зборах, якими керував Ростислав Волошин (Голова Президії Великого Збору УГВР), схвалено тимчасовий устрій, платформу та універсал УГВР до українського народу. УГВР ухвалила демократичні засади державно-політичного життя і соціально-економічну програму майбутнього устрою України. Обрано президію УГВР: президент - Кирило Осьмак, віцепрезидент - В. Мудрий, о. І. Гриньох та І. Вовчук, генеральний секретаріат (гол. Роман Шухевич - Т. Чупринка), генеральний суд і генерального контрольного. 11-15 липня 1944 року відбувся Великий збір УГВР, обрали президію та Генеральний секретаріат - підпільний парламент та підпільний уряд воюючої України. Головою президії та президентом УГВР обрали Кирила Осьмака (псевдонім Марко Горянський).

Як писав потім Роман Шухевич: «Глибока тиша запанувала на залі нарад, коли голова пре-зидії УГВР станув перед головою Великого Збору УГВР, поклав руку на український дер-жавний герб та почав повторювати слова присяги. То присягав президент України перед усім українським народом». Президент УГВР склав присягу, оселився з сім'єю в с.Недільна Стрілківського району, де стояли чотири сотні УПА і штаб УПА-Захід. 25 липня відбулося перше засідання, на якому вирішили президента Кирила Осьмака залишити в Україні, а голова уряду Роман Шухевич та інші троє членів УГВР мали їхати за кордон - представляти інтереси України перед іншими державами.

В середині серпня 1944 року Кирило Осьмак відвіз дружину з донькою в с.Гур'є Горішне і оселив біля великого лісу. Відразу ж після цього сотні УПА вирушили в напрямку Турки. 23 серпня 1944 року відбулася сутичка між відділами УПА та частинами Червоної армії. Кирило Осьмак був поранений, чимало його однодумців загинуло, але йому вдалося втекти. «Його допровадили до села Дорожів біля Дублян. Тут у хаті Михайла Летнянчина, на пагорбі Вільнику, 12 вересня 1944 радянські спецслужби й схопили немолодого високо-го чоловіка, який порався біля хати, - розповідає Олег Радик. - Замість документів Осьмак мав лише довідку від старости Дорожівської сільської управи на ім'я Коваля Івана Пилипо-вича, уродженця міста Скалат, мешканця Тернополя. У протоколі про затримання зазначе-но: "Коваль Йван Филипович подозревается в принадлежности к контрреволюционной националистической организации ОУН, его задержать й заключить в тюрьму на 48 ча-сов"».

Два з половиною роки він перебував під слідством ув'язнений у Дрогобицькій тюрмі (1944–1947), у січні 1947 року його перевезли до Лук'янівської тюрми. Вийти з-за грат йому вже не судилося. Перебуваючи під слідством, Кирило Осьмак довгий час видавав себе за за іншу людину. Проте, завдяки показам Миколи Шарлеманя та інших, хто зустрічався з ним до і під час війни, його було ідентифіковано і засуджено.

10 липня 1948 року ОСО (Особое совещание при МГБ СССР) винесло вирок про 25 років ув'язнення в тюрмі "за участь в контрреволюційній банді українських націоналістів та активну керівну контрреволюційну націоналістичну діяльність" Весь цей час Кирило Осьмак перебував у Владимирській тюрмі (1948–1960), де й загинув 16 травня 1960 року.

Олег Радик повідомляє, що «по смерті Сталіна Лаврентій Берія, тоді перший заступник голови Ради Міністрів СССР, наказав перевезти з місць ув'язнень до Москви керівників українського Опору, в тому числі митрополита Йосипа Сліпого та президента УГВР Кирила Осьмака для проведення з ними переговорів про замирення на Західній Україні з залишками бандерівців. Та Хрущов і компанія не дала збутися ніяким планам грузина. На відміну від багатьох діячів УПА, які покаялися, лідер УГВР не потрапив під хрущовську амністію. "Враховуючи, що Осьмак є запеклим українським націоналістом, який свої націоналістичні пог-ляди не змінив за період перебування в тюрмі, і за своєю ворожою діяльністю становить особливу небезпеку, Указ Президії Верховної Ради СРСР від 17 вересня 1955 року щодо скорочення терміну наполовину до в'язня Осьмака Кирила Івановича не застосовувати"».

Сім'я репресованого жила в селі Підбуж Дрогобицької області без будь-якої інформації про батька і чоловіка. Тільки в березні 1954 року прийшов лист з Владимирського централу до доньки Наталії, яка потім багато зробила для реабілітації і увічнення пам'яті свого батька.

2015-05-10 12:30:57
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар