Керівники та чолові діячі Закордонного Представництва (Середовища) УГВР та ОУН за кордоном - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Керівники та чолові діячі Закордонного Представництва (Середовища) УГВР та ОУН за кордоном

Керівники та чолові діячі Закордонного Представництва (Середовища) УГВР та ОУН за кордоном

Шевченко Генадій

Щойно у київському видавництві імені Олени Теліги побачила світ книга авторства д-ра Олександра Панченка «Український демократичний націоналізм в минулому, дії, персоналіях та історичній перспективі. – Постаті і портрети: ЗП (Середовище) УГВР – ОУН за кордоном. Нариси, статті, рефлексії, есе». Автор  цієї книги  - професійний адвокат, доктор права, приват-доцент Українського Вільного Університету (Мюнхен) Олександр Панченка вже є автором кільканадцяти книг на подібну тематику, він безпосередньо зустрічався або листувався з багатьма діячами цих середовищ з країн поселення українців, перебрав частину їхніх архівів та має у своєму розпорядження ряд важливих документів з цієї проблематики. Якраз О.Панченко чи не вперше в Україні від середини 1990-их років ґрунтовно досліджував явище та рух, який емблематично інколи ще називають «український  демократичний націоналізм»…

Розгорнута обкладинка нової книги д-ра О.Панченка

Про що ж ця книга?

Книга доц. д-ра Олександра Панченка присвячена історії, становленню, теорії та практиці, як також керівникам та чоловим діячам українського демократичного націоналізму і є чи не першим подібним дослідженням, яке подає цю складну проблематику через призму діяльності, міркувань та писань видатних постатей нашого національно-визвольного руху важливих процесів, явищ та сутності нації, демократії та держави, які тісно між собою пов’язані у процесі нового бачення та підходів до вирішення практичних завдань, впровадження кардинальних програмово-устроєвих змін й кориґування напрямних діяльності українськими націоналістами в ході визвольних змагань в Краю та на чужині після проведення переломного Третього Надзвичайного Збору ОУН у 1943 році.

Головком УПА Роман Шухевич на Волині у 1943 році

Представники цієї течії вітчизняного націоналізму вважали, що в центрі уваги національно-визвольних змагань поряд з ідеєю нації необхідно поставити також демократію, плюралізм та вільну українську людину з усіма її обов’язками, загальнолюдськими правами та свободами. На їхню думку, розвиток одиниці та піднесення цілої низки вимог для її щоденного добра водночас має сприяти й розвитку нації в ході її боротьби за визволення, здобуття та становлення національної держави.  Дієвий демократизм був покликаний поглибити підґрунтя, розширити соціальну базу та забезпечити якісну наповненість й тісну взаємодію керівних структур та підрозділів визвольної боротьби під еґідою ОУН, УПА, УГВР. Після визволення від поневолення це мало б сприяти вільному та повноцінному розвитку людини, а відтак й вільному становленню нації у вже здобутій державі.

Урядуючий (діючий) провідник ОУН(б) Микола Лебедь, - повоєнна світлина

Демократія має бути головною підставою виникнення національної держави як основної форми політичної організації народу, оскільки при певній стадії свого розвитку якраз вироблена демократія зумовить існування стабільної й політично виробленої нації. Спочатку визвольний змаг, а пізніше й процес активного державотворення має обертатися навколо таких засадничих прагнень, суджень та понять, як  незалежність (воля), держава, нація й демократія. Українська нація може бути повноцінною й виробленою лише за умови дотримання в суспільстві засадничих прав й свобод людини, забезпечення в ньому  демократії та плюралізму, відкинення монопартійності, авторитарності та вождизму. - Тільки тоді вона  набуде найсильнішої політичної організації - національної демократичної держави.

Лікар УПА Модест Ріпецький (Горислав), - Австрія, жовтень 1947 року (в однострої німецького летунства)

Книга містить нариси, відомості, життєописи й світлини керівних діячів, чолових членів та прихильників Закордонного Представництва (Середовища) Української Головної Визвольної Ради, Генерального секретаріату Закордонних Справ УГВР, Закордонних Частин ОУН (демократичне крило), Організації Українських Націоналістів за кордоном (ОУНз), - їх  керівних органів, делеґатур та структур.

 Автор О.Панченко докладно описує демократичні тенденції в середовищі українських націоналістів у світлі програмово-устроєвих документів ОУН, дій та писань діячів, починаючи з Доби полковника Євгена Коновальця до наших днів.

Промовляє доктор права Мирослав Прокоп, член Президії УГВР (світлина з архіву автора д-ра О.Панченка)

Статті та нариси були написані автором книги доц. д-ром О.Панченком у різних містах, зокрема Лохвиці на Полтавщині, самій Полтаві, як також – у Києві, Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Бережанах, Мюнхені, Мельборні, Нью-Йорку та Чікаґо, часто після його зустрічей з видатними діячами нашого національно-визвольного руху. - Майже всі нариси автора були опубліковані в різних часописах на Рідних українських землях та країнах поселення українців – Німеччині, Австралії, Великій Британії, США та Канаді.  

Люба Комар -  дружина д-ра Мирослава Прокопа (була засуджена большевиками на Процесі 59-ти)

Д-р О.Панченко досить часто зустрічався з Євгеном Павловичем Стахівим, який спочив в американському місті Волдвіку у 2014 році, сторіччя від дня народження якого, як це зазначено у відповідній постанові Верховної Ради України патріотична громадській буде відзначати 15 вересня 2018 року. Бо ж пан Євген був направду видатним діячем українського націоналістичного підпілля на Донбасі, в Маріуполі й у місті Луганську в роки Другої світової війни, учасником Похідних груп ОУН(б) (1942-43), Головою ЗП (Середовища) УГВР, автором книг «Крізь тюрми, підпілля й кордони» та «Останній молодогвардієць», як також - батьком відомого американського вченого-дослідника Євгена Зенона Стахіва. Св.пам. Євген Стахів вважав О.Панченка «…найкращим дослідником боротьби нашого народу під керівництвом Української Головної Визвольної Ради…» та писав про нього  в газеті американських українців «Народна Воля» ще 26 липня 2001 року: «…Монографія д-ра Олександра Панченка «Українська Головна Визвольна Рада» - це піонерська праця, в якій автор розглядає УГВР.... передовсім як структуру державно-правового характеру. Він аналізує історичні передумови постання УГВР, юридичні принципи її творення, організаційну побудову, устрій, плятформу, порівнює її з попередниками в періоді української демократичної революції 1917 і наступних років, а також формаціями типу екзильного уряду УНР, Українського Державного Правління 1941 року та інших… У праці О.Панченка багато ілюстрацій про діяльність окремих органів і членів УГВР в умовах большевицького поневолення…. Студії права, а відтак познайомлення з документами визвольної боротьби України в 1940-их і 1950-их роках, привели Панченка, як юриста, до бажання ближче вивчити феномен УГВР…» та у часописі «Свобода» (Н.Дж, США) 27 липня 2001 року: «Монографія Олександра Панченка «Микола Лебедь. Життя, діяльність, державно-правові погляди», видана видавництвом «Кобеляки» Полтавської області, важлива не тільки тим, що докладно розповідає про організатора і керівника самостійницької підпільної боротьби проти німецьких окупантів у 1941-43 роках, яка лягла в основу формування УПА і створення УГВР, а й тому, що книжку видано у східній частині України. Цікавою особою є автор монографії д-р Олександр Панченко, уродженець Полтавської області. Колишній офіцер на підводних човнах СССР у Заполяр’ї, він здобув юридичну освіту і став відомим українській громаді в Україні і діяспорі як дослідник історії України…».

Автор книги др.Олександр Панченко та Голова Політради ОУН за кордоном проф.Анатоль Камінський,-  світлина кінця 1990-их років, Київ

Іншим виданим діячем українського національно-визвольного руху, з яким досить часто зустрічався, приятелював та дискутував д-р Олександр Панченко є Голова Політичної Ради ОУН за кордоном, вчений-політолог, доктор права й міжнародних відносин, автор десятків книг  професор Анатоль Камінський, який 17 травня 2018 року відзначає своє 93-річчя. Натепер Анатоль Григорович Камінський – цей дуже поважний політик, науковець й професор мешкає в північноамериканському місті Ворвіку. До О.Панченка у своїх листах він писав: «…Дуже радий, що Ви рішились зайнятись глибинно розпрацюванням проблематики ОУН, УПА, УГВР – цієї так важливої матерії нашої найновішої історії. І тим більше, що робите це не лише із наукових мотивів, а й з Вашого особистого духовно-ментального нав’язання і пов’язання   з цієї добою визвольної боротьби… Це дуже добре, що Ви візьметесь за опрацювання окремих персонажів Воюючої України, бо тут дійсно вакуум, що його треба чим скоріше заповнити, адже час не стоїть на місці… Думаю, що Вам потрібно в першу чергу зібрати максимально дані від ще живих провідних учасників визвольної боротьби – про них самих і їхніх співучасників… Щире спасибі Вам від моїх колеґ і від мене за Вашу велику роботу про ОУН за кордоном. Вам належиться за неї особливе признання і подяка. Ви завдали собі немало труду і Ваша праця є вагомим вкладом в історію ОУН і цілого націоналістичного руху…». Слід сказати, що О.Панченко чи не одинокий з материкової України, який відвідав та взяв інтерв’ю у професора Анатоля Камінського у його помешканні у Ворвіку у травні 2016 року. До речі, записи їхніх тривалих розмов також ввійшли до нової книги д-ра О.Панченка  «Український демократичний націоналізм в минулому, дії, персоналіях та історичній перспективі…».

Чоловий діяч ОУН(з) та ЗП (Середовища) УГВР Микола Галів з сином Орестом, - світлина 2014 року

Принагідно зазначу, що у вступі до книги та розлогому передньому слові до своєї нової книги О.Панченком подаються визначальні категорії, події та гасла цього руху, зокрема,  про Третій Надзвичайний Великий Збір ОУН, який відбувся у серпні 1943 року і  наголосив на необхідності демократизації політичних та ідеологічних засад ОУН(б) - ОУН СД – ОУН на Українських Землях, спробував зробити їх зрозумілими й прийнятними для самостійницьких елементів Наддніпрянської та Східної України, а програмові рішення III-го НВЗбору більше, ніж до цього, уточнювали суспільний лад нової України. Вперше зазначалося, що Організація Українських Націоналістів на УЗ бореться за те, щоб кожен народ міг вільно жити у власній самостійній державі. Доволі детально автор пише й про Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), як орган політичного керівництва українським визвольним рухом, який оголосив себе «верховним органом українського народу в його революційно-визвольній боротьбі». УГВР була створена в Україні у липні 1944 року, наприкінці Другої світової війни за ініціативи Головної Команди УПА й Проводу ОУН на Українських Землях. Метою організаторів УГВР було створення ширшої суспільно-політичної бази для боротьби збройного підпілля проти німців і большевиків та притягнення до неї кадрів з-поза ОУН(б)-ОУН СД-ОУН на УЗ, хоча остання й залишалася організаційною й ідеологічною базою УГВР. Також автор пише й про Організацію Українських Націоналістів за кордоном (ОУНз) — одну з гілок ОУН, що виникла внаслідок розколу створених у лютому 1946 року Закордонного Центру, а згодом - Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН), очолюваних Степаном Бандерою. Розкол відбувся на зібранні ЗЧ ОУН 1 лютого 1954 року на тлі конфлікту спричиненого повідомленням про стан Проводу ОУН в Україні. Повідомлення підтвердило постанови ІІІ-го Великого Надзвичайного Збору ОУН, що уповноважив Степана Бандеру, Зенона Матлу й Лева Ребета сформувати нове керівництво ЗЧ ОУН. Ст.Бандера та його послідовники сприйняли повідомлення з України за автентичне і почали переговори про реорганізацію, які, однак, не мали позитивних наслідків і меншість на чолі з Зеноном Матлою та Левом Ребетом утворили нову організацію спочатку з тією ж назвою — ЗЧ ОУН, а від кінця 1956 року — «Організація Українських Націоналістів за кордоном». Перший її Голова — проф.Лев Ребет. Згодом головою став Роман Ільницький, а потім – проф.Богдан Кордюк, після нього – Дарія Ребет, натепер – проф.Анатоль Камінський. Програма ОУНз тісно пов’язана з постановами III-го Великого Надзвичайного Збору ОУН 1943 року. ОУНз увійшла до Української Національної Ради (від 1967).

Закарпатець Глуханич Андрій, учасник Другого ВЗ ОУН (1940), та д-р О.Панченко, - Мельборн (Австралія), серпень, 2012 року

Друкованим органом цієї гілки національно-визвольного руху, умовно кажучи, -  ЗП УГВР та ОУН за кордоном,  яким повністю присвячена нова книга О.Панченка, був часопис «Український самостійник», члени цієї Організації відомі  під популярною назвою як «двійкарі». Провідними діячами – ОУН за кордоном та Закордонного Представництва (Середовища) УГВР  були Микола Лебедь, д-р Мирослав Прокоп, мґр. Дарія Ребет, Євген Стахів, проф.Лев Ребет, проф.Богдан Кордюк, мґр.Роман Ільницький, о. д-р Іван Гриньох, Зиновій Марцюк, Омелян Лоґуш, проф.Анатоль Камінський,  ред.Володимир П. Стахів, Ірина Козак (Савицька), Мирослав Болюх, Модест Ріпецький, Василь Томків, Святослав Василько, Ніна Самокіш, Ліда Марцюк (Укарма),  Роман Борковський, Микола Дейчаківський, Роман Рахманний, Володимир Керод, Роман Гаєцький, проф.Іво Полулях, Катерина Лоґуш (Мешко), д-р Кирило Митрович, проф.Василь Маркусь, Андрій Глуханич, Степан Олійник та інші. Цікаво автор подає відомості й про інші видання ОУН та УПА в Краю та на чужині, як от - про офіційний часопис Проводу Організації Українських Націоналістів на Українських Землях у 1942–1946 роках «Ідея і Чин», журнал «До зброї»,  — часопис військово-політичної думки представників Українського Визвольного руху на чужині, що видавався від липня 1943 року політичним відділом Головного Командування,  про політично-інформативний тижневик «Український самостійник», який виходив друком у Мюнхені у 1950-1957 роках, спершу як півофіціоз Закордонних Частин ОУН (С.Бандери) за редакцією К.Кононенка, С.Ленкавського, Д.Штикала, З.Пеленського, Є.Штендери. Після остаточного розламу в ЗЧ ОУН у лютому 1954 року часопис перебрала фракція ОУН за кордоном (ред.Б.Кордюк і Л.Ребет), а ЗЧ ОУН почали видавати свій тижневик «Шлях Перемоги». У вересні 1957 року «Український самостійник» перетворився на місячник цієї ж назви і виходив вже як суспільно-політичний журнал. Між роками 1957-1975 це був півофіціоз ОУН за кордоном, а від 1975 року - у збільшеному об’ємі виходив як квартальник. Головними редакторами між роками 1957-1958 були: Лев Ребет, Василь Маркусь, а від 1959 року його редаґувала колеґія: Богдан Кордюк (фактичний редактор), Василь Маркусь й Анатоль Камінський.

Видатний діяч ЗП (Середовища)  УГВР Дейчаківський Микола на еміґрації у США

До речі, часопис «Український самостійник» відстоював позиції якраз демократичного націоналізму, був форумом обговорення різних суспільних, політичних, культурних й церковних питань, зокрема багато уваги присвячував проблематиці УССР, діаспорі, національним меншостям та взаєминам українців й сусідів. Вийшло всього 212 чисел цього журналу. Від січня 1976 року «Український самостійник» формально об’єднався з журналом «Сучасність». У материковій Україні, мабуть, мало ще знають й про знаменитий двотижневик «Сучасна Україна», що виходив у Мюнхені (1951-60), видавцем якого було Закордонне Представництво УГВР (1951-56) та Українське товариство закордонних студій (1956-60), головним редактором якого був Володимир Павлович Стахів. У 1952-55 роках «Сучасна Україна» мала окремі сторінки «Література, мистецтво, критика», а від липня 1955 до кінця 1960 року виходив друком у тому ж видавництві місячник «Українська Літературна Газета» — за редакцією Івана Кошелівця та Юрія Лавріненка. У 1955-60 роках ми бачимо (і про це пише д-р О.Панченко) також окремі сторінки «Суспільство, економіка, соціальна політика» за редакцією Костянитина Кононенка. Крім авторів середовища ЗП УГВР (Володимир Стахів, Лев і Дарія Ребет, Любомир Ортинський, Богдан Кордюк, Богдан Тадей Галайчук, Євген Штендера, Володимир Мартинець), в «Сучасній Україні» друкувалися Богдан Винар, Всеволод Голубничий, Євген Ґловінський, Ярослав Левицький, Ярослав Пеленський, Степан Процик та ін. При «Сучасній Україні» виходила також «Мала політична бібліотека», в якій друкувалися праці Б.Галайчука, В.Голубничого, М.Прокопа, Л.Ребета; також «Мала літературна бібліотека». На базі «Сучасної України» й «Української Літературної Газети» постав від січня 1961 року знаменитий  часопис  «Сучасність».

Другий з черги  Голова Політради ОУН за кордоном  мґр.Роман Ільницький з дружиною Ніною (з дому Козак),- 27 вересня 1947 року, після укладення шлюбу

На особливу увагу заслуговує якраз цей місячник літератури, мистецтва, суспільного життя відомий багатьом під назвою «Сучасність»,  який виходив спершу від 1961 року впродовж трьох десятиліть у Німеччині (Мюнхен), а потім - у США. Від січня 1992 року по січень 2013 року цейф журнал випускався в Києві (з перервами), аж до його закриття. Головні редактори в той період були - Іван Кошелівець (1961-1966 і 1976–1977), В. Бургґард (1967–1970), Б.Кравців (1970-1975), М.Скорупська (1978), Юрій Шевельов (1978-1981). Видавець був пов’язаний з Закордонним Представництвом УГВР, але «Сучасність» мала непартійний характер, і в ній брали участь діячі культури, науки, громадського і політичного життя незалежно від політичних і світоглядових переконань; серед інших – лауреатка Національної Премії імені Тараса Шевченка 2018 року Емма Андієвська, М.Андрієнко-Нечитайло, В.Барка, Ю.Бойко, Б.Бойчук, В.Бургґард, В.Вовк, Я.Гніздовський, В.Голубничий, С.Гординський, о.І.Гриньох, Олекса Ізарський, А.Камінський, Б.Кордюк, І.Коропецький, Г.Костюк, І.Кошелівець, Б.Кравців, В.Кубійович, Ю.Лавріненко, В.Лесич, І.Лисяк-Рудницький, І.Майстренко, В.Маркусь, П.Одарченко, О.Пріцак, М.Прокоп, С.Процик, Е.Райс, Б.Рубчак, У.Самчук, О.Стефанович, В.П.Стахів, Ю.Тарнавський, Б.Цимбалістий, Ю.Шевельов, Р.Шпорлюк. Часопис «Сучасність» багато уваги присвячував питанням Руху Опору в Україні і друкувала твори його діячів (І.Дзюби, І.Калинця, Л.Лук’яненка, В.Мороза, Є.Сверстюка, І.Світличного, В.Симоненка, Ґ.Снєгірьова, М.Холодного, В.Стуса, В.Чорновола) та інші самвидавні матеріали. Часопис «Сучасність» інформував про культурні, національні, соціальні, політичні, економічні, демографічні процеси в Україні, в СССР і в комуністичному блоці, інформувала про духові течії Заходу. Аналіз подій в СССР і УССР на сторінках «Сучасності», зокрема критика політики національної дискримінації й русифікації немосквомовних республік, накликала на неї часті напади на сторінках совєцької преси. Поруч із журналом діяло видавництво «Сучасність», як продовження видавництва «Пролог», одним із чолових співробітників та керівників якого був професор Анатоль Камінський.  Від 1968 року у ньому з’явилося понад 60 книг із ділянок літератури, мистецтва, політики та ін., що їх авторами або редакторами були Е.Андієвська, І.Бакало, В.Барка, В.Вовк, Я.Гніздовський, Олекса Ізарський, А.Камінський, Григорій Костюк, І.Кошелівець, Б.Кравців, Р.Купчинський, Ю.Лавріненко, І.Лисяк-Рудницький, І.Майстренко, Є.Маланюк, Б.Нижанківський, В.Попович, М.Прокоп, Б.Рубчак, О.Семененко, Ф.Сільницький, Ю.Соловій, Ю.Тарнавський, Ю.Шерех, А.Шифрін та ін. Окремими книгами у видавництві «Сучасність» перевидано твори, що раніше вийшли в УССР, а згодом заборонені (Миколи Бажана, Миколи Скрипника й ін.), а також твори діячів українського і протимосковського опору (П.Григоренка, І.Калинця, В.Мороза, М.Руденка, І.Світличного, В.Симоненка, Ґ.Снегірьова, В.Стуса, Т.Ходорович). Збірники чужомовних поезій і прозових творів у видавництві «Сучасність» вийшли в перекладах Б.Бойчука, В.Бурґардта, В.Вовк, С.Гординського, І.Кошелівця, В.Лесича, Б.Олександрова, О.Соловей, Ю.Тарнавського. Від січня 1992 року «Сучасність» почали випускати  в Києві, спочатку як спільне видання Республіканської асоціації українознавців та видавництва «Пролог» (США), а від лютого 2004 року засновник і видавець журналу — ТзОВ «Видавнича група «Сучасність»». Редакція визначала видання як «щомісячний часопис незалежної української думки», а основну тематику — як «література, наука, мистецтво, суспільне життя». Протягом останніх п’яти років перед остаточним закриттям часопис був тричі був змушений призупиняти вихід через постійний брак коштів, зміну інвесторів, засновників, головних редакторів і творчих колективів. Чергові номери виходили із запізненням на кілька місяців або навіть на півроку. Журнал зовсім не видавався з середини 2010 року. На початку весни 2012 року інвестором «Сучасності» стало видавництво «Спадщина-Інтеґрал» і в квітні часопис відновив свою роботу після півторарічної перерви. На жаль, на початку 2013 року цей часопис  знову закрився.

Засновники та керівні діячі ОУН за кордоном та ЗП УГВР - мґр.Дарія та проф.Лев Ребети з сином Андрієм та донею Оксаною, - 1956 рік

До основної ж частини книги доц. д-ра Олександра Панченка «Український демократичний націоналізм ввійшли його нариси, статті, рефлексії, есе - до 100-річчя Омеляна Антоновича. - Борець, патріот, благодійник, про українських повстанців «Богуна», «Орського» і «Роми»-«Лісової», сенс їхнього життя  було служіння Україні, у сумну річницю відходу у Вічність св.пам. Мирослава Болюха, який спочив у серпні 2012 року в австралійському Мельборні. Ось назви інших розділів нової книги О.Панченка «…В  Ноттінґгамі йому сниться Стецева… Ювілей українського патріота Святослава Василька через призму визвольних змагань на Покутті, історію родинного села, долі земляків  та Крайовий зв’язок ЗЧ ОУН»,  «Своє життя, боротьбу й довголітню працю політв’язень, видавець та науковець проф.Олекса Вінтоняк присвятив Україні та її знедоленому народові»,  «Врецьона Євген. – Фраґменти з життя і боротьби»,  «Микола Галів. - Патріарх українського патріархального руху»,  «Наддніпрянець про закарпатця: погляд через спогади.  – Останній  член другого Великого збору ОУН (1941)  та в’язень Ковнера Андрій Глуханич скінчив свій земний шлях у далекій Австралії. Однодумці Болюха та Глуханича: Дроздовський, Керик, Пирогів, Подолянко та Стратій...»,  «Релігія  й політика в житті та діяльності о.д-ра Івана Гриньоха», «Слідами спогадів Миколи Дейчаківського підпільника, спортовця, патріота. – До 90-річного ювілею правдивого патріота України»,  «Володимир Осип Демчук жив з кулею в грудях та понад усе любив Україну. Від Мшани до Вашінґтону: тяжкий шлях українця», «Ігор-Іван Зубенко в стислих інформаціях, споминах своєї дружини Наталії та світлинах», «Роман Ільницький - модерний революціонер, інтелектуал, джентльмен й журналіст, який жив Україною, що була його першою любов’ю, займала весь його час, думки та мрії», «Ніна Ільницька у споминах сина Олега: «Життя Віддане (1924-2016)»,  «Анатоль Камінський і його визвольна концепція. - Від ОУН, ЗП УГВР, радіо «Свобода», дослідно-видавничого об’єднання  «Пролог» до незалежної України. Дещо з архівів КҐБ»,  «Анна Байляк-Карванська: «…Моя любов до України сильніша за кайдани, за окови безсилля…». Слово з нагоди уродин української письменниці й підпільниці Анни Байляк-Карванської, леґендарної  «Роми»-«Лісової» з ОУН, УПА»,  «До сумної річниці Голодомору та ювілею одного із його перших дослідників Петра Антоновича Кардаша»,  «До 100-річчя від дня народження правдивого українського патріота В.Керода. -  Володимир Керод в Похідних групах ОУН, Дивізії та Крайовому Зв’язку»,  «Зв’язкова генерала УПА Романа Шухевича св.пам. Ірина Козак (Савицька)-«Бистра»: «…Зродились ми великої години...», «З Великим Тарасом в душі й серці. – Шлях українця Ярослава Колодія від Козови до Дженкінтауну»,  «Кордюк Богдан. - Із міркувань на різні теми»,  «До 95-річчя від дня народження Ореста Корчака-Городиського. - Українець Орест Корчак-Городиський і німець Освальд Бурґгардт (Юрій Клен).  – На полтавських перехрестях в часи воєнного лихоліття»,  «Микола Лебедь й демократичний націоналізм»,  «Слово про Зенона Матлу», «Про вченого-енциклопедиста професора Василя Маркуся»,  «Зиновій Марцюк - головний фінансист ОУН та організатор Збірок на Фонд УПА й допомогу українським  політв’язням»,  «Українка Ліда Марцюк (Укарма) понад усе любила свою рідну землю, життя та людей»,  «З нагоди 80-річчя українського повстанця. Роман Мац – вояк УПА зі скрипкою в руках»,  «Богдан Маців: «…Звик волю шанувати…», «Уродженець Полтавщини Петро Миколенко (Савченко)  –  один із найуспішніших командирів в Українській Повстанській Армії»,  «Про пані Марію та доктора Кирила Митровичів»,  «Живемо понад півстоліття без вояка-патріота д-р Любомира Ореста Ортинського»,  «Інженер Роман Павлишин –  правдивий патріот  й будівничий українського життя в Австралії»,  «Архітектор визвольної Доби. – Мирослав Прокоп – теоретик-стратеґ й підпільник- практик українського організованого визвольного руху»,  «Про Лева та Дарію Ребетів»,  «Дарія Ребет – видатна діячка українського організованого національно-визвольного та жіночого руху», «Професор Лев Роман Ребет –  науковець і теоретик нації», «Модест Ріпецький -  лікар зі зброєю в руках.  - До 90-літнього Ювілею правдивого українського патріота»,  «Зиновій Соколюк – вояк УПА, професор УВУ й автор «Теорії поліції», «Стахів Євген – націоналіст, демократ і… останній молодогвардієць. З нагоди 95-річчя українського патріота»,  «Журналіст й публіцист Василь Томків –  правдивий патріот й один із будівничих українського життя у Великій Британії»,  «З історій українських родин Турулів та Пошиваників: «А за Батьківщиною серце тужить…», «Фурґала Андрій. -  Армія УНР, УГА, Українське Визвольне Військо в контексті формування Української Національної Армії… Погляд на формації через персоналії.  – Вічний спочинок на українському Пантеоні в Саут-Баунд-Бруку».

Майор УПА П.Федун-Полтава у підпіллі

О.Панченко подає також  стислі відомості та життєописи інших керівних діячів, членів та визнавців Закордонного Представництва Української Головної Визвольної Ради, Генсекретаріату Справ Закордонних Справ УГВР, Закордонних Частин ОУН (демократичне крило), Організації Українських Націоналістів за кордоном (ОУНз), - їх  керівних органів, делеґатур та Середовища УГВР.

Євген Павлович Стахів (з ліва)  та О.Панченко у Сприні (Львівська область), - 2004 рік

В розділі нарисів О.Панченко пропонує читачеві  свої спостереження про історію, перспективи й демократичні тенденції в середовищі українських націоналістів у світлі програмово-устроєвих документів ОУН, дій та писань діячів доби Полковника Євгена Коновальця, він пише також і про Українську Головну Визвольну Раду як підпільний український парламент, а також про її Президента Кирила Осьмака та Головкомів УПА - Романа Шухевича, який поклав своє життя покладене на вівтар нашої Незалежности,   та про свої зустрічі, розмови та листування з його наступником, іншим Головкомом УПА Василем Степановичем Куком. До речі, полковник В.Кук, який відійшов у Вічність у 2007 році, писав О.Панченкові: «…Я радий, що виростають молоді кадри науковців, яким не байдужа визвольна боротьба найновішого періоду. Ваша докторська дисертація про УГВР – це значний вклад у висвітлення історичного процесу 40-их років і книжка про події того часу дуже потрібна і дуже актуальна… Так книжки нині дуже потрібні. Я радий, що нині молоді вчені, які записують білі сторінки нашої трагічної історії.. Кожний автор має право на власну оцінку подій, фактів. Ваше бачення минулого я сприймаю нормально й розумію, що воно не таке як у тодішніх учасників цих подій. Та й тодішні діячі на одній й  ті ж самі факти по різному дивились, сприймали й тому спорили, сварились, бились…».

Родина Лебедів - пан Микола з дружиною пані Дарією та донькою панною Зоряною, - 1948 рік (світлина із архіву д-ра О.Панченка)

Цікавими, як на мене, є такі ґрунтовні статті д-ра О.Панченка, які він пропонує українському читачеві у своїй нові книзі: «Націоналізм, - чи демократія й інтернаціоналізм?! - Слово з нагоди  70-річчя Першої конференції поневолених народів Сходу Європи та Азії - Або як УПА під командуванням Романа Шухевича об’єднала поневолені народи у боротьбі проти Москви в листопаді 1943-го на Волині»,   «Серпень, 1943-го, підпільний Збір ОУН: Демократія і націоналізм», «Доля і чин Галини Дидик. «... На жаль, і я жива...». - До 100-річчя зв’язкової генерала Романа Шухевича-Чупринки», «До річниці загибелі у Миргороді керівника Середньої Похідної групи ОУН Миколи Лемика. - Бойовик ОУН Микола Лемик першим помстився за Голодомор українців у 1933-ому»,  «УГВР у Русі Опору та повоєнні роки. Спроба порівнянь та аналогій», «Невмирущі Герої незнищенної України. - Лебедь, Арсенич, Кравчук, Івахів, Сидор, Старух та інші», «До сумних річниць загибелі внаслідок вбивства аґентом Кремля професора Лева Ребета і Голови Проводу Закордонних Частин ОУН Степана Бандери», «Фірма-корпорація «Пролог», ЗП УГВР та іноземні спецслужби. - Реконструкції із книги та розмови з її автором Анатолем Камінським».

 Громадська діячка Марія Кардаш, - дружина Петра Кардаша, видавця та діяча ЗП УГВР, й д-р О.Панченко, Мельборн, серпень 2012 року

Докладніше ж про автора книги О.Панченка, його інші доробки та його діяльність в різний час написали такі визначні діячі українського національно-визвольного національно-визвольного руху, як Мирослав Прокоп (1913-2003, Нью-Йорк, США) — провідний учасник визвольно-революційної боротьби, визначний політичний та громадський діяч, науковець і публіцист, учасник Похідних груп ОУН (1942), член Президії УГВР (1944) й доктор права: «…Я дуже радий, що Ви, як молода людина та ще й юрист, вивчаєте УГВР. Вона на це заслуговує, передусім ті з нас, які керували нею і загалом визвольним рухом на батьківщині. А вони репрезентують не тільки високої наснаги патріотизм української людини, але також концепцію  будування нації і держави в умовах максимальної тоталітарної контролі імперських властей…  Ви - молода професійна людина, вивчаєте історію та діяльність УГВР, з якою нерозлучно пов’язане все моє творче життя. Крім того, я приймаю Ваш привіт як рівночасне признання для тих моїх друзів, членів-засновників УГВР, яких вже в живих немає, а разом з ними – для сотень тисячі учасників організованої української підпільної і повстанської боротьби,  для членів ОУН і вояків УПА, яким не пощастило радіти державному відродженню України, але які в боротьбі за її постання склали великі жертви..» та Зиновій Марцюк (1910-2007, Мюнхен, ФРН) — громадський діяч, головний фінансист ОУН, організатор Збірок на Фонд УПА: «… З великим зацікавленням прочитав Вашу книжку про УГВР і, думаю, що з таким зацікавленням прочитають її широкі кола читачів в Україні, які цікавляться  визвольною боротьбою українського народу. Ви зібрали багато джерельних матеріялів і обговорили об’єктивно постання, структуру і значення УГВР та зв’язали її появу з довгою  історичною традицією визвольної боротьби, як її останнє звено… Від ІІІ НВЗбору ОУН 1943 р. минуло 59 років, а Ви у своїх дослідних працях якраз підтверджуєте правильність переходу націоналістичного руху і визвольних змагань того часу з тоталітарних на демократичні позиції. Хоч в обох держави ми не здобули. Але другі змагання були на вищому щаблі. Тепер впала нам до рук незалежна Україна, але ми не мали провідної верстви. Вибрали менше зло, бо могло бути ще гірше. Але за тих одинадцять років Незалежности відбулися якісь позитивні процеси. Так що маймо надію, що цим разом ми Незалежність України закріпимо. Не все то було ідеально, не все світле і добре, але процес пішов вгору. Ваша оцінка його скріплює нас у вірі, що ми правильно поступили…».

Керівник Похідних груп ОУН(б)-Південь Зенон Матла, пізніший член Колеґії уповноважених ЗЧ ОУН

Про сутність же українського демократичного націоналізму – головну тему нової книги О.Панченка та чесноти його очільників в різний час писали Микола Дейчаківський  (1921-2002) — лікар-хірург, мемуарист, визначний  громадський діяч, провідний член  ОУН у своїх споминах «На визвольних стежках Европи» (1997): «…Наше середовище мало найбільші впливи, бо вийшло на еміґрацію з організаційною схемою і певною програмою, її підставою була визвольна боротьба на рідних землях, яку вела УПА під керівництвом Української Головної Визвольної Ради. Закордонне представництво УГВР мало за завдання мобілізувати українське громадянство для піддержки цієї боротьби, а на зовнішньому відтинку інформувати західній світ про розмір і цілі цієї боротьби і знаходити для неї співчуття, як теж моральну і всяку іншу можливу допомогу…» та Леонід Мостович (1919-2012) - лікар-радіолог, професор,  активний громадський діяч, письменник, видатний діяч ОУН у своїх спогадах  «Стежками долі. Україна, Західня Европа, Америка. - Спомини, роздуми, рефлексії», Київ, «Літературна Україна» (2012):   «…Лев Ребет, а була це непересічна індивідуальність – розумний, поміркований, він керувався у своїх рішеннях радше розумом, а не емоціями… Після війни Ребет став проти провідницької, а за демократичну систему ОУН, підтримуючи УГВР. Як центр нашого політичного життя… Група Бандери була найбільш активною, добре зорганізованою та здисциплінованою… Група Мельника та двійкарі – це була переважно інтелектуальна еліта, дещо старшого віку й чисельно невелика. Вони не домінували й не намагалися домінувати в житті діяспори, а зосереджувалися  в її культурно-освітньому секторі…». В книзі О.Панченка поміщено ці обидві цитати та подано світлини їхніх авторів.

Автор книги О.Панченко та головний фінансист ОУН й організатор Збірок на Фонд УПА Зиновій Марцюк у помешканні останнього в Мюнхені

При кінці нової книги мною подано ширші інформації про автора книги д-ра Олександр Панченка, інші його книги та доробки, громадську позицію та активну громадську діяльність, що, як на мене, добре документують його шлях науковця, дослідника, письменника й громадського діяча. Між іншим, у книзі є кілька повторів вимовних світлини, які ставлять наголос та підтверджують найважливіші зустрічі її автора О.Панченка з чоловими діячами нашого національно-визвольного руху - Євгеном Стахівим, Анатолем Камінським, Зиновієм Марцюком, Андрієм Глуханичем, Олексою Вінтоняком та наголошують на найбільш вимовних етапах його дійсно натхненної праці.

При розробці обкладинки автором, на мій погляд, досить вдало використано репродукцію з картини мистця, уродженця Лохвиці  Михайла Дмитренка «Аркан (або «Затовчують дідька в землю)» - олія, 1976, шкіц до композиції». – Бо ж демократичні зміни в Організації Українських Націоналістів, що відбулися на Рідних землях від часу проведення Третього Надвичайного Збору ОУН у серпні 1943 року, поставили під сумнів, ба більше – намагалися, як мовиться, «затовкти в землю» не кращі зразки інтеґрального націоналізму та жахливі тоталітарні й вождистькі практики, які були досить популярні у довоєнній Європі та притаманні рухам та лідерам в часі Другої світової війни.

Шевченко Генадій, - заступник директора Українського Вільного Козацтва імені Антона Кущинського

 

Теги:
2018-05-16 00:00:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар