Кам’янець-Подільський: перехрестя історії, політики та архітектури - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Кам’янець-Подільський: перехрестя історії, політики та архітектури

Кам’янець-Подільський: перехрестя історії, політики та архітектури

Костянтин РИЛЬОВ, «День»

ДОВIДКА

«Кам’янець-Подільський — місто обласного підпорядкування Хмельницької області, райцентр. Лежить на берегах річки Смотрич (притока Дністра). Заснований в ХI-ХII ст. 103,3 тис. жителів. 1374 року отримав Магдебурзьке право. За кількістю пам’ятників історії та культури (152) займає третє місце в Україні після Києва та Львова».

Ось так поважно написано про Кам’янець-Подільський в енциклопедії. Друзі розхвалювали його простіше: «Ти що, не був у Кам’янці-Подільському?! Там же замок, де знімали «Айвенго»! Там, узагалі, клас, а на околицях — печери».

Мені захотілося подивитися це «клас, а на околицях печери». І після ночі в поїзді, о пів на сьому ранку, я опинився в маршрутці з тургрупою, що прямує до першого об’єкта паломництва — Хотинської фортеці. Хотин (Чернівецька обл.) за 20 км від Кам’янця-Подільского.

ПОПРАВКА

Більшість історичних відомостей, які ви почерпнете із цього матеріалу, я отримав безпосередньо від екскурсоводів. Може, десь я щось неправильно зрозумів, може, десь екскурсовод дуже суб’єктивно трактував факти, — можливі неточності. Своє завдання бачив у тому, щоб передати хід самої подорожі. Її атмосферу, її казуси.

Стосовно фактажу, то дещо я перевірив, отож значних помилок, думаю, немає.

ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ (ХIII— ХVIII СТ.). РАПТОВИЙ НАПАД

У передсвітанковому тумані, який висить над річкою Дністер, проступили величні контури Хотинської фортеці.

Коли наша група наблизилася до неприступних валів, на неї було вчинено напад. Цього разу це були не турки й не татари. Це був козел.

Виокремивши із групи жінку в червоній куртці, агресивне парнокопитне стало буцатися. Спочатку це було смішно. Усім, окрім жертви нападу. Козел, нахиливши рогату голову, штовхався не небезпечно, але наполегливо. Довга вірьовка не заважала маніяку переслідувати пані десятки метрів. Жінка в червоному, щоправда, не розгубилася, а хоробро вчепилася в козлячі роги. Інша пані вирішила відволікти увагу тварини букетом польових квітів: «Козя, козя, йди поїж...» Але замість дарів поля він спробував укусити її за палець. Нарешті один спритний громадянин підтяг козлище до стовпа, укоротивши його прив’язь.

ВОРОТА ХРАМУ СТАНІСЛАВА-АВГУСТА, ЩО ДВІЧІ ПРИНЕСЛИ УДАЧУ ЛЕОНІДУ КУЧМІ А пані в червоному протягом усієї подальшої подорожі весь час стурбовано принюхувалась до рук і казала: «Ну ви подумайте, весь час пахнуть козлом! Уже третій раз руки мию! Хочете понюхати, якщо не вірите?» Їй вірили.

Тільки в могутній фортеці (висота стін 62 м, товщина — 8 м) туристи знайшли надійний притулок від різних козлів. Екскурсовод поділилася відомостями про трьох історичних персонажів, пов’язаних із цим місцем — Софію, Марію та Настю.

Софія Глявоне — легендарна дівчина, яку у ХVIII столітті разом із сестрою Марією купив на невільничому ринку в Константинополі посол польського короля. Продала їх власна матуся- гречанка. Через нез’ясовані причини йому довелося покинути їх у Хотині.

Марія зв’язалася з якимось козаком, який перепродав її ще раз. Хотинському паші. Причому досить недорого. Зважаючи на сумну долю сестри, Софія не особливо поспішала. Дешевий варіант сестри її не влаштовував. Вона закохала в себе сина коменданта Хотинської фортеці майора Йосипа Вітте. Після весілля вони подалися у весільну подорож до Парижа й Відня. Софії, зрозуміло, там дуже сподобалося. Зате їй не припало до душі повернення в рідну Хотинську фортецю. Солдати, офіцери — і ніякого світського життя. Довелося спокусити старезного польського магната Потоцького, коли той прибув у фортецю з візитом. У нього було повнісінько володінь. «Бідний Вітте помер від смутку», — трепетно повідомила екскурсовод.

Одночасно у п’ятдесятидворічного Потоцького з тієї ж причини померла дружина. Його це, однак, не дуже засмутило. Скоріше, навпаки. Домігшись у Папи Римського дозволу на повторний шлюб, він одружився з Софією.

Однак у його маєток під Уманню вона також не поспішала. Знову мріяла про Париж. Тоді він будує до її 30-річчя нечуваний парк і маєток в Умані. Незважаючи на те, що Софія була радісно приголомшена навколишнім ландшафтом, її не так привабив парк, як старший син Потоцького. В цьому магнат міг пересвідчитися, застукавши їх в одному з гротів. Старого Потоцького спіткала та ж доля, що й першого чоловіка Софії, — «зачинившись у кабінеті, він помер від смутку». Проте його вдова була весела й бадьора. Зі старшим сином Потоцького вони просадили за два роки декілька мільйонів у гральних парижських домах. Довелося кинути «обмілілого» коханця.

Загалом Софія потім вийшла втретє заміж. І знову дуже вдало. Якісь у неї ще були зальоти з Потьомкіним, найсвітлішим князем. Коротше, жила вона в розкоші й достатку (37 тис. душ, 200 тис. золотих червінців), доки не померла в похилому віці. А парк так і досі носить ім’я цієї невірної красуні — Софіївка.

Потім екскурсовод розповіла про козачку Настю. Під час чергової облоги фортеці 1519 року всі чоловіки були перебиті турками. Їхнє місце зайняли жінки під проводом козачки Насті. Турецький султан Сулейман, утомившись штурмувати, запропонував Насті здатися в обмін на життя в його шикарних хоромах. Вона вважала за краще кинутися зі Сторожової башти вниз.

У дам у туристичній групі перша історія викликала набагато більше ентузіазму, ніж друга. Ні, вони були, звичайно, не проти героїзму. Але якось... Загалом це складне питання.

ПЕЧЕРНА ЕНЕРГЕТИКА

Наступним етапом екскурсії була Кристальна печера, яка розташована в Тернопільській області. Утворилася вона на дні древнього моря в гіпсових породах. 23 кілометри лабіринтів.

Екскурсовод відразу біля входу стала лякати. З печерою була пов’язана трагічна історія на початку ХХ століття.

Хтось там бачив Божу Матір. І народ ринув перевірити. А якийсь Крапов, бідолаха, так і не знайшов виходу назад. Хоча до нього залишалося всього 300 метрів.

Після цього оптимістичного вступу нам запропонували вирушити в дорогу.

ГОЛОВА КАМІННОЇ ЯЩІРКИ. ХОЧ ЦЕ МОГЛА Б БУТИ ГОЛОВА І СТРАУСА, І ЗМІЇ. ОТЖЕ, ЗАЛУЧАЙТЕ УЯВУ Усередині був химерної форми гірський тунель, злегка підсвічений лампами. Коридор то ставав ширшим, то вужчав, то опускався, то підіймався. Відповідно ми то прискорювали ходу, то сповільнювали, то пригиналися, то розпрямлялися. І так 3 км.

Екскурсовод по дорозі ділилася легендами. Якась Наталя сховалася в печері від турків, котрі скаженіли нагорі. А тут до неї причепився Господар печери. Подарував їй кам’яний віночок (із гіпсових кристалів) і запропонував руку та серце. І пообіцяв, якщо буде час, вивести нагору. Але все ніколи. Розсердилася Наталя й вирішила суто по-жіночому, по-простому, відрізати йому голову сокирою. Але тут, як на зло, почався землетрус. І удар у Наталі зірвався: відрізала всього півруки. Господареві печери ця комбінація не сподобалася. І перетворив він її на кам’яну ящірку, котру екскурсовод і запропонувала оглянути.

Ну, звичайно, за великого бажання можна уявити, що це голова ящірки. Хоча...

На стінках і стелях екскурсовод увесь час вказувала на різних тварин — сову, орла, кобру. Особисто я виразно побачив тільки слона. Зі стіни, дійсно, стирчало щось схоже на хобот із вухами.

В одному із природних залів побачили ялинку. Поруч із нею, виявляється, зустрічав Новий рік сам екс-прем’єр Віктор Ющенко.

Тільки-но прослухали цю цікаву політичну подробицю, як одразу ж у печері зникло світло. В суцiльній темряві пролунав голос екскурсовода: «Це в нас віялове відключення. А що ви думаєте, ми тут не в столиці».

Ось так наша київська група зіткнулася з похмурим станом української енергетики.

В екскурсовода був ліхтарик, і ще в трьох молодих людей із Рівного, що замикали наш колектив. Два хлопці та дівчина бадьоро перемовлялися. «Люсю, ну як тобі? Гарно?» — «Я нічого не бачу», — відповідала дівчина. — «Сірий, підсвіти... А тепер, Люсю?» — «Тепер я бачу чиюсь спину». Я вперше відчув себе частиною природи. Спина була моя.

У темряві, яку розріджували вузькі промені ліхтариків, залунали крики — голови туристів билися об гіпсові уступи. Через кілька хвилин ми зрозуміли, чому краї печери так гладенько відполіровані. Тисячі туристичних груп згладили їх своїми головами!

Коли, нарешті, всі вискочили на поверхню, околиці сповнилися багатоголосим: «Ур-а-а!»

Побувавши в печері, ми відчули дві радості: перша, коли ми туди увійшли, і друга, коли звідти вибралися.

ПРО КОРОЛЯ, ПРЕЗИДЕНТА ТА КАТА

Ось ми й знов добралися до Кам’янця-Подільського. Панорама міста вражала: військові казарми, костьоли, домініканський монастир, православні храми.

На нашому шляху постав храм Станіслава-Августа. 1781 ро ку цей польський король прибув у місто. На його честь було споруджено ворота. Коли він їх побачив здалеку, вони йому страшенно сподобалися. Легкі, фігурні, білосніжні! Коли Станіслав-Август оглянув їх із другого боку, то побачив там кам’яних ангелочків, які пурхають. Настрій його впав: король патологічно не любив дітей. Однак придворні опанували себе й сказали, що без ангелочків обійтися було неможливо. Саме пернаті малята надають воротам здатність приносити успіх. Ці доводи задовольнили монарха. Відтоді за воротами закріпилася слава, що вони приносять перемогу.

1994 року Леонід Кучма, будучи кандидатом на посаду президента, прибув із візитом у Кам’янець. У його програмі відвідування храму Станіслава-Августа заплановано не було. Але, дізнавшись про чудодійні властивості воріт, Леонід Данилович змінив своє рішення й кілька разів прогулявся під аркою. Результат, як ми знаємо, був. Через те 1999 року Леонід Данилович уже спеціально приїхав сюди, щоб пройтися під цими унікальними склепіннями. Допомогло.

Тепер на носі парламентські вибори. Даємо безкоштовну пораду партіям і приватним особам: приїжджайте до воріт храму Станiслава-Августа. Цілими фракціями й блоками! Проходьте рядами під аркою — успіх гарантовано. Дешево й ефективно!

Залишивши за собою чудовий старий міст міста (ХI— ХII ст.), ми опинилися біля стін найкрасивішої Кам’янецької фортеці. Саме тут знімали милу дитячу картину «Стара фортеця» та рицарський бойовик «Айвенго».

Історія фортеці також знає немало реальних облог, штурмів і взяття. Народний бунтар Устим Кармелюк тричі сидів за цими стінами.

Коли ми похмурими коридорами пройшли до бійниць, коло однієї з них стояв манекен, одягнутий у чорний камзол, оторочений мереживом, та мушкетерський капелюх із широкими крисами. Він уважно «оглядав» дорогу. Екскурсовод пояснила: «Польське керівництво міста запрошувало для охорони найманців. Звичайно, не козаків. Як правило, це були французи або голландці. Ось, наприклад, голландський найманець оглядає через бійницю ділянку шляху. Але цілком можливо, що, турки, обійшовши вхід, могли увірватися у фортецю з іншого боку. І ось, уявляєте, вбігає у вартове приміщення яничар...»

У цей момент голландець із різким дзижчанням розвернувся й тицьнув рушницею в обличчя туристам, які стояли поблизу. Жінки скрикнули. Ефект був вдалим!

Було також досить натуралістично відтворено й камеру тортур. У кутку приміщення стояв кат, одягнутий у червоний балахон. У той час, як поруч якась людина, що стікала кров’ю, погойдувалася на ланцюгах. Поважна пані, подивившись на цю сцену, зазначила: «Як вони могли перебувати тут у такому холоді?» — «По моєму, — відгукнувся я, — того, хто в ланцюгах, це зараз не дуже хвилює...»

Після споглядання казематних жахів усі дуже енергійно заквапилися до виходу.

А там ми так довго й захоплено розчулювалися дивовижною кам’янецькою панорамою, що ледве встигли на таксі на київський поїзд. Не вірите, що це може так захопити? Приїжджайте в Кам’янець-Подільський — перевірте. Раджу одразу відкласти гроші на таксі.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"


Переглянути Україна Incognita на карті більшого розміру

2001-10-12 15:29:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар