Із родини пасіонаріїв - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Із родини пасіонаріїв
   

Із родини пасіонаріїв

До 130-ї річниці від дня народження Богдана Комарова
Володимир КУДЛАЧ, Одеса

Серед імен видатних українських науковців ХХ ст. чільне місце належить Б.М. Комарову (1882-1975 рр.) - бібліографу, лексикографу, перекладачеві, мемуаристу.

Богдан Комаров народився у Києві. Його батько Михайло Федорович Комаров був родом із Наддніпрянщини. Після закінчення Харківського університету Михайло Комаров практикував як юрист. Працював також на різних судових посадах у м. Острогорзьку (Воронезька обл.), Умані, а з 1887 р. і до кінця життя - нотаріусом в Одесі. Тут, як відомо, М.Ф. Комаров заснував одну з перших «Просвіт» (1905-1909).

Цій високоінтелігентній сім’ї були близькі ідеї народництва. Росіяни за походженням, Комарови поселилися в Україні, сприйняли її мову і культуру. Ми майже нічого не знаємо про матір Богдана Любов Болеславівну Комарову – особу не публічну, що усвідомлювала свою місію перш за все у належному вихованні чотирьох дочок і двох синів.

Своїм дітям вони дали якісну гуманітарну та музичну освіту. Доньки Маргарита і Галина, що мали дружні стосунки з Лесею Українкою, не без її впливу віршували, писали прозові твори, займалися перекладами. Віра була художницею; Любов, що здобула медичну освіту у Європі, перекладала з французької.

На фото: Богдан Комаров. 1900-і рр. Одеса. З фонду Одеського літературного музею

У домі Комарових підтримувався культ мистецтва, любов до театру й музики. Наприклад, візьмемо такий маловідомий факт: під час одеських гастролей (грудень 1895 - березень 1897) Соломії Крушельницької всесвітньо відома співачка віддала перевагу проживанню саме у Комарових, які мали якісний інструмент і мешкали поряд з театром. Тут їй з сестрою Оленою «було дуже приємно і зручно». Сьогодні на фасаді будинку (вул. Жуковського, 27, тоді Поштовій) за ініціативи одеської «Просвіти» встановлена меморіальна дошка (без споминання імені Крушельницької). У цьому помешканні зупинялася Леся Українка й інші видатні діячі української культури.

Ще один штрих, що характеризує атмосферу цього дому: зберігся рукопис Богдана Комарова з версією інсценізації казки Андерсена «Снігова королева» (у шести картинах), постановку якої здійснювали Комарови, їх родичі Сидоренки та Волянські у новорічно-різдвяні дні 1910 р. Декорації виготовляли брати Богдан і Юрій Комарови. Більше про це можна дізнатися з публікації Д. Шеварова «Тетрадь «Снежная королева» в газеті «Первое сентября» (2005).

Інтелігент-українофіл, інтелектуал, що культурно, морально і політично, у силу своїх переконань та пріоритетів опонував спочатку російській царській, а згодом більшовицькій владі, Богдан Комаров пройшов довгий і тернистий життєвий шлях.

У 1900-1906 рр. навчався на природничому відділенні спершу Новоросійського (Одеса), згодом Львівського та Краківського університетів. Це було викликано не лише прагненням до ширшої освіти, але й тим, що 1902 р. як учаснику революційних заворушень Богдану перекрили доступ до вищої школи в Одесі. Вже вчителюючи він перебував під негласним наглядом поліції.

У радянські часи під час сумнозвісної «справи СВУ» Богдан Комаров пережив арешт (літо 1932) і відбув річне адміністративне заслання у Курськ (за іншими даними – у Орел) без права повернення в Україну. Згодом за порадою знайомих зайнявся викладацькою роботою у Середньоазіатському плодоовочевому інституті у Ходженті (подалі від центру), де став засновником природничо-географічного факультету та творцем власної наукової школи. Богдан Комаров брав участь у піших експедиціях у важкодоступні райони Північного Таджикистану, результати яких були науково осмислені і лягли в основу «Визначника рослин Північного Таджикистану» (1967).

Книги з автографами у фондах Одеської державної наукової бібліотеки імені М. Горького. Збірка М.Ф. Комарова : каталог / упор. Л.В. Арюпіна, Г.Д. Зленко; відпов. ред. Г.Д. Зленко; ред. І.С. Шелестович. – Одеса, 1996.

Як і батько, мав здатність створювати навколо себе україноцентричне середовище, що свідчило про харизматичність його особистості, настійне прагнення зберегти власну ідентичність. Здібності організатора Богдан Комаров проявив вже у перше десятиліття встановлення радянської влади, яка із тактичних міркувань здійснювала політику т. з. українізації і коренизації. Він став фундатором і завідувачем Одеської державної української бібліотеки ім. Т.Г. Шевченка (1920-1930), основу фондів якої (3000 видань) складала україніка з особистої бібліотеки його батька. Після реорганізації бібліотечної системи фонди цієї установи, у числі інших, влилися у фонди Одеської наукової бібліотеки (тепер ОННБ ім. М. Горького). Богдан Михайлович відомий також як один із засновників Українського бібліографічного товариства в Одесі (1924-1930), що продовжило справу свого предтечі - Одеського бібліографічного товариства (до 1919). Як співредактор Богдан Комаров також брав активну участь у випуску «Вісника українського бібліографічного товариства в Одесі».

У ранній період наукової діяльності Б.М. Комарова побачили світ видання, які систематизували раніше напрацьоване і мали практичну націленість: «Бібліографічний покажчик літературної діяльності М.Ф. Комарова (1865-1913)» (1913); «Короткий російсько-український словник термінів з природознавства. Вип.1. Фізика» (1919); «Короткий українсько-російський словник бібліотечної термінології» (1926, у співавторстві з Р. Волянським); «Матеріали до словника псевдонімів та криптонімів українських авторів. Головним чином за рукописними матеріалами М.Комарова» (1928) та ін.

Серед творів мемуарного характеру цінними є спогади «Бібліотека моєї пам’яті».1971 р. були опубліковані розділи про зв’язки родини Комарових з Лесею Українкою.

Вагомий внесок у вивчення творчої спадщини родини Комарових зробив одеський письменник, дослідник-енциклопедист, дійсний член НТШ імені Т.Г. Шевченка Григорій Дем’янович Зленко. Тривалий час він (як і літературознавець та бібліограф М.П. Гуменюк) листувався з Богданом Михайловичем, аж до смерті останнього (див. «День», 2010, 11 лист.). Григорій Зленко припускає, що під час вимушеного перебування у Таджикистані Богдан Комаров інкогніто кілька разів приїздив до Одеси (наймолодша із сестер Галина померла 1938 р.).

В оточенні Богдана Комарова у його останній період життя було немало земляків. Один із них - Олександр Зінонович Дун, єврей за походженням, родом із Харківщини, що щиро сприйняв українську мову і культуру. Він жив з Комаровими в одному під’їзді. В останні роки життя, як свідчить Г.Д. Зленко, став душеприкажчиком Богдана Михайловича. Дун із розумінням ставився до передачі архіву Комарових Одеській державній науковій бібліотеці, де зберігається частина сімейних документів – машинописні копії листів Комарових (бл. 1000 стор.). Про це від імені дирекції Григорій Зленко, як завідувач редакційного відділу, вів мову у своїй переписці з Богданом Михайловичем. На жаль, цього не сталося. Комаров відійшов у вічність, його архів, ймовірно, був розпорошений серед родичів, що проживали у Самарі, Свердловську та Москві. Хочеться вірити, що архів Б.М. Комарова не спіткала доля одеської частини їх сімейного архіву, яка, швидше за усе була розпродана або знищена невігласами.

Допитливий одеський україніст зберігає близько сотні листів опального вченого – результат контактів періоду сер. 1960-х - пер. пол.1970-х рр. Вони можуть багато розповісти про особу і життєві перипетії Богдана Михайловича, україніку Одеси. Цей епістолярій Г.Д. Зленко використовував лише частково. Він потребує свого подальшого вивчення і всеохоплюючої публікації. 

Теги: Одеса
2012-01-17 12:23:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар