Iсторичні містифікації Вільяма Шекспіра. До 400-річчя від дня смерті геніального англійця - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Iсторичні містифікації Вільяма Шекспіра. До 400-річчя від дня смерті геніального англійця

Iсторичні містифікації Вільяма Шекспіра. До 400-річчя від дня смерті геніального англійця

Володимир Скринченко

«Чимало є, Гораціо, у світі, що неспроможна мудрість осягнути».

В. Шекспір («Гамлет», дія 1, сцена 5)

СТРАСТІ ЗА ШЕКСПІРОМ

Ще з XVIII століття йде безперервна суперечка навколо Шекспіра, причому сумніви у творчих можливостях людини, яка народилася в провінційному Стратфорді, висловлювалися багатьма видатними поетами і письменниками англосаксонського світу, серед яких — Чарльз Діккенс, Марк Твен і Волт Вітмен. Відверто жорстко висловився з цього приводу й англійський поет-романтик Самюель Кольрідж: «...Чи можливо, щоб автором таких п’єс був такий неук та безпутний геній, яким зображує його сучасна літературна критика?»

Та проблема зовсім в іншому: не в кількості істинних біографічних фактів, а в їхній несумісності зі змістом і стилем шекспірівських творів. Проте нечисленні факти з життя Вілла Шакспера (Will Shakspere) зі Стратфорда, які наводять деякі автори (зокрема Ілля Гилілов у праці «Игра об Уильяме Шекспире, или Тайна великого Феникса»), свідчать більше про вдалого ділка, аніж про великого драматурга.

Справді, у травні 1597 року Шакспер придбав другий за масштабами будинок у Стратфорді (Нью-Плейс), 1599-го стає пайовиком театру «Глобус» (його частка — 10 відсотків), а у серпні 1608-го — пайовиком театру «Блекфрайєрс». Водночас він придбав землі біля Стратфорда і купив будинок у Лондоні. Полишивши рідне місто з пустими кишенями, через чверть століття він стає власником найбільшого майна у Стратфорді. Далі звертається в королівську Геральдію з клопотанням щодо надання йому титулу дворянина й права мати фамільний герб (клопотання задоволено). Нарешті, у березні 1613-го, Шакспер поступається своїм паєм в акторській трупі, скасовує свої фінансові справи в Лондоні та остаточно повертається до рідного міста, де раптово помирає в квітні 1616 року.

n Про його смерть сповіщає лише короткий запис у щоденнику Джона Ворда, парафіяльного священика зі Стратфорда: «Шекспір, Дрейтон та Бен Джонсон за веселою вечіркою, здається, повпивалися, тому що Шекспір помер від лихоманки, на яку тоді ж захворів». Його поховали у вівтарі церкви святої Трійці.

Засмучує й заповіт поета, який залишив він за місяць до смерті, знайдений 1747 року Джозефом Гріном, стратфордським колекціонером старожитностей. На його думку, заповіт позбавлений «щонайменшого проблиску того духу, який осяював нашого великого поета...» Відсутні також відомості й про наявність будь-яких книжок та літературних рукописів (Шенбаум С. «Шекспир: краткая документальная биография»).

На смерть Шакспера не відреагував ніхто, крім його зятя, який залишив такі слова у щоденнику: «Тесть мій упокоївся». І це при тому, що на смерть видатних людей складали елегії, видавали поетичні збірки. Парафіяльна книга у Стратфорді засвідчила, що «25 квітня 1616 року похований Вілл Шакспер, джент.». І більш — нічого...

Дивовижне преображення Вілла Шакспера зі Стратфорда у Вільяма Шекспіра (William Shakespeare), у того, «хто списом потрясає», відбулося 1593 року, коли вийшла друком його еротична поема «Венера і Адоніс» з авторською присвятою графові Саутгемптону. Відтоді явилося світові ціле сузір’я блискучих комедій і трагедій, історичних хронік та цикл сонетів.

ПРО ЩО СВІДЧАТЬ РУКОПИСИ

Радянські шекспірознавці, серед них — Олександр Анікст та Юрій Шведов, традиційно дотримувалися стратфордіанської позиції. Це диктувалося ідеологічними міркуваннями того часу: радянському читачеві потрібний був «традиційний Шекспір» — звичайна людина за походженням, з англійської глибинки. Але й у працях радянських стратфордіанців (див. Аникст А. «Шекспир». — ЖЗЛ) відсутні відомості про те, чи вирушав Шекспір за межі Лондона (тим паче — Англії). Однак у його п’єсах відчуваються справжній дух і сонце Італії, неповторний колорит цієї країни Ренесансу. Причому Верону і Падую, Венецію та Мілан він справді знав не з чуток. Автор «Приборкання норовливої» у захваті згадує Падуанський університет, а найніжніші освідчення у любові до своєї alma mater може присвятити лише її студент у минулому.

КИМ БУВ ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР НАСПРАВДІ? ЩЕ ДОВГО, МАБУТЬ, ІСТОРИКИ ТА ФІЛОЛОГИ «ПОТРЯСАТИМУТЬ СПИСОМ» (САМЕ ТАК ПЕРЕКЛАДАЄТЬСЯ ПРІЗВИЩЕ ГЕНІАЛЬНОГО ПОЕТА Й ДРАМАТУРГА) В ПОШУКАХ ВІДПОВІДІ... / ФОТО З САЙТА LIVEJOURNAL.RU

Між тим просто уважне прочитання шекспірівських творів надає можливість відчути надзвичайно багатогранну та енциклопедично освічену особистість автора. На думку багатьох дослідників, творець такої творчої спадщини мав фундаментально володіти італійською, французькою та іспанською, давньогрецькою і латиною. Шекспірівські герої начебто пронизані афоризмами античних філософів, а їхній автор блискуче обізнаний на греко-латинській культурній традиції, на глибокому знанні греко-римської міфології, творів Гомера й Овідія, Плавта і Сенеки, Плутарха й Тіта Лівія.

Та передусім він збагатив рідну англійську мову. Його словник налічує близько 20 тисяч слів, тобто в удвічі-тричі більше, ніж у найбільш освічених і літературно обдарованих людей того часу та колег наступних поколінь. Нічого подібного світова література не знає. За даними Оксфордського словника, в англійську мову Шекспір вніс понад 3200 нових слів — більше, ніж Френсіс Бекон, Бен Джонсон та Джордж Чапмен разом.

Надзвичайно широке коло читання Шекспіра — європейські письменники та філософи: Монтень, Рабле, Ронсар, Аріосто, Бокаччо. Як історичний мислитель, Шекспір стояв на ступінь вище сучасних йому історіографів (див. Барг М.А. «Шекспир и история», 1976). Він знав епос про короля Артура й «Кентерберійські оповідання» Джеффрі Чосера, добре розумівся на Священному Письмі. Спеціальні дослідження свідчать про обізнаність його у таких специфічних галузях знання, як правознавство, риторика, музика, медицина, військова та навіть морська справа! На той час таких фундаментальних знань, такої глибокої ерудиції можна було набути лише у стінах університету або від людей із досвідом у різних галузях знань. Адже наприкінці XVI століття публічних бібліотек в Англії ще не було. Чи не найбільше вражає глибоке знання автором шекспірівських творів придворного етикету й вищого світу, куди не мала доступу звичайна людина. Та головне відчуття від п’єс Шекспіра — невмируща правдивість образів, невичерпний вир життя, в який поринає кожен, не байдужий до мистецтва.

РОЗЕНКРАНЦ І ГІЛЬДЕНСТЕРН

Отже, залишилося чимало гіпотез та ціла галерея реальних претендентів на «шекспірівський трон», яким властива була любов до Мельпомени та пристрасть до пера.

Найбільш популярну гіпотезу щодо авторства шекспірівських творів викладено у фундаментальній праці Іллі Гилілова «Игра об Уильяме Шекспире, или Тайна великого Феникса», яка мала гучний резонанс у науковому світі. За гіпотезою Гилілова, літературна маска Шекспіра приховувала Роджера Меннерса (п’ятого графа Ретленда) і його дружину Єлизавету Сидні-Ретленд, дочку поета Філіпа Сидні. Головним аргументом на користь цієї гіпотези стала історична знахідка — рукопис пісні з п’єси Шекспіра «Дванадцята ніч», виявлена російським професором-емігрантом Петром Пороховщиковим в архиві замка Бельвуар, родовому маєтку Ретлендів.

Гилілов звертає увагу на збіг багатьох фактів із біографії графа Ретленда і Шекспіра.

Ще в коледжі Ретленд мав прізвисько Shake-Speare («той, хто списом потрясає»), а ім’я та прізвище Вільям Шекспір, як уже зазначалося, з’явилося вперше, коли вийшла друком його «Венера і Адоніс». Звісно, що обоє — Ретленд і Саутгемптон — перебували на одному щаблі соціальних сходинок. У Падуанському університеті Ретленд навчався разом із данськими студентами — Розенкранцем і Гільденстерном (дійовими особами у «Гамлеті»). Інтелектуал за всіма показниками свого часу, він володів італійською та французькою, давньогрецькою і латиною. Цілком імовірно, що його словник за обсягом охоплював понад 20 тисяч слів (саме таку кількість зафіксовано в шекспірівських творах). Ретленд надзвичайно захоплювався театром, а в другому виданні «Гамлета» згадується Ельсінор (якраз після його візиту до Данії разом із посольством). Завершення творчої діяльності Шекспіра збігається зі смертю графа Ретленда — влітку 1612-го (в 1613-м він назавжди залишає Лондон та остаточно повертається до Стратфорда). Надгробок Шекспірові виконав саме той скульптор Герарт Янсен, відомий раніше своїм надгробком графові Ретленду у фамільній усипальниці.

Праця Гилілова переконала багатьох шекспірознавців. Однак не всі твори Шекспіра, на думку вченого, належали подружжю Ретлендів. Імовірним співавтором вважав він поетесу Мері Сидні Герберт (сестру поета Філіпа Сидні) — графиню Пембрук.

Таким чином, поки інші творили під ім’ям Вільяма Шекспіра («того, хто списом потрясає»), сам Шакспер займався лихварством та придбанням нерухомості у Стратфорді, а також встигав грати в театрі «Глобус», пайовиком якого він був. Зі смертю графа, а згодом — його дружини було скасовано й домовленість із Шакспером; йому пропонували залишити Лондон назавжди.

І нарешті — про смерть. Відомо, що Шакспер захворів й помер у квітні 1616-го, після веселої вечірки, що відбулася на честь колишніх друзів із творчого цеху, які прибули з Лондона, — поета й драматурга Бена Джонсона та Майкла Дрейтона, земляка Шакспера. Для 52-річного актора ця вечірка виявилася останньою. Помер він саме від лихоманки, на яку захворів тоді. Здавалося, все логічно: поети провідували «відставного» поета й драматурга. Але, якщо взяти до уваги іншу версію — щодо повернення в Стратфорд лихваря й маловідомого актора Шакспера, який виконував іншу роль, у проекті «Шекспір, який списом потрясає», — тоді візит поетів здається досить дивним. Навіщо провідувати людину, шляхи з якою розійшлися назавжди? Навряд чи заради «духовного» спілкування. А може, просто Бен Джонсон і Майкл Дрейтон, виконуючи якесь доручення (чи злу волю?), мали намір позбавитися від свого колишнього колеги, який занадто багато знав?

2016-05-01 16:59:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар