Ігор Дерев’яний - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Ігор Дерев’яний
Ігор Дерев’яний
Український народ не сприймав радянську владу своєю, попри те, що вона представляла себе народною, борцем за права і свобод «трудящих»: селян та робітників. Але після багатьох років війни українські селяни – переважаюча частина українського суспільства, повіривши у гасла та у політику НЕП (Нова економічна політика), склали зброю та повернулися до мирного життя.
Чи усвідомлювали вони, що за ідеологією комунізму селянство трактувалося як пролетаріат нижчого ґатунку, що тяжіє до приватної власності (адже лише за таких умов можливий оптимальний розвиток сільського господарства)? Очевидно, ні. А згідно з доктриною «класової боротьби», вони мали бути знищеними ще й за високий рівень національної свідомості, котра проявилася у довготривалій боротьбі за Українські державність (1917–1920 рр. – організована боротьба, 1920–1924 рр. – партизанська боротьба).
У нашій історії віра стала невід'ємним елементом творення української ідентичності. Великі релігійні свята – частина національної традиції із особливостями, притаманними лише нам. Тому, де б не перебували українці, традиції їхні завжди з ними.
У другій половині 1940-х радянська влада взялася за придушення визвольного руху. Протягом 1944-1953 рр. тільки із Західної України було депортовано 134 тисячі учасників та прихильників ОУН-УПА та майже 204 тисячі цивільного населення, яке власне становило базу для цього руху.
Наприкінці минулого року відійшов у вічність останній полковник УПА Василь Левкович – «Вороний» (1920 – 2012), командир воєнної округи «Буг», кавалер Золотого хреста бойової заслуги 2-го класу. Не стало ще однієї людини, котра творила історію боротьби за українську державність. Про Левковича можна говорити як про символічну постать періоду безкомпромісного збройного визвольного руху, вагомого елементу на шляху до 1991 року. За командиром «Вороним» стоять сотні тисяч відомих та безіменних, корті зробили вибір на користь небезпечного шляху до свободи, щоб вирвати цей примарний шанс у майбутнього, навіть не для себе, а для наступних поколінь.
Судоплатов згадує, що приводом до початку операції з ліквідації Коновальця стало вбивство Олександра Майлова. Але при співставлення дат напрошується інший висновок: операція готувалася задовго до 1933 року і не була пов’язана з подіями у Львові.
В умовах посилення репресивного тиску польської окупаційної влади на західноукраїнських землях в 30-х рр. посилювала свої позиції в суспільстві Організація українських націоналістів. Оунівці робили спроби створення організаційної сітки на т.зв. Великій Україні. Це не могло не привернути увагу керівництва ОҐПУ СССР, котре вбачало в ліквідації керівника ОУН Євгена Коновальця вагомий чинник послаблення визвольного руху.
Той день, 21 жовтня 1947 року, був надто холодним, навіть як для пізньої осені, – сніг в районі Надвірної та Жаб’я (тепер Верховина) випав до двох метрів. Серед десятків тисяч людей, яких у товарних вагонах, неначе худобу, везли до Сибіру, забившись у куток, сиділа жінка (ім’я її залишилося невідомим). Вранці до неї вломилися озброєні вояки МҐБ та вигнали з хати, навіть не дали можливості взяти з собою теплий одяг. Відпровадили разом з іншими односельчанами до залізничної станції та загнали у вагони. Під час зупинки на станції Остріг їй вдалося вирватися з рук співробітників МҐБ та втекти.
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар