Історія і "Я" - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я"

Історія і "Я"

Останні статті розділу
Автор: Сергій МАХУН, «День»  0
Автор: Василь ЗУБАЧ, «День»  0
Вперше ім’я Галицького князя Ярослава Володимирковича Осмомисла згадується у «Слові о полку Ігоревім». Ярослав Осмомисл утримував добрі зв'язки з суздальським князем Юрієм I Долгоруким, разом з іншими князями брав участь у походах проти половців. Відгомоном цієї боротьби було «Слово о полку Ігоревім». З іншими сусідами, Польщею і Угорщиною, Ярослав Осмомисл утримував мирні відносини, як також з Візантією та цісарем Фрідріхом І Барбароссою. Серед інших князів тодішньої Русі-України саме про Ярослава мовиться чи не з найбільшою повагою у «Слові о полку Ігоревім». Ось ці кілька рядків: «Галицький Осмомисле Ярославе! Високо сидиш ти на своїм золотокованім престолі, підперши Гори Угорські (тобто Карпати) своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинивши ворота Дунаю, справляючи суди аж до Дунаю! Гроза твоя по землях тече! Ти одчиняєш ворота київські; стріляєш з батьківського золотого стола салтанів по далеких землях!»
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, спеціально для «Дня»  0
Автор: Валентина КУЗНЕЦОВА  0
У грудні 1918 року в Києві утвердилася влада Директорії, котра проголосила відновлення УНР. У чорноморських портах від Одеси до Новоросійська висадилися війська Антанти, щоб допомогти Білій армії під командуванням А. Денікіна відродити «єдину й неподільну Росію». А на півночі Радянська Росія розпочала військовий похід проти Української Народної Республіки.
Попри це Директорія запевнила українських громадян у тому, що незабаром вони самі вирішуватимуть долю своєї країни. Вона оголосила себе «тимчасовою верховною владою революційного часу», що отримала на час боротьби силу і право правління державою від першоджерела революційного права трудящого народу». І зобов’язувалася через деякий час передати дані повноваження трудовому селянству, робочому класу та трудовій інтелігенції. Представницьким органом цих верств населення мав стати Трудовий Конгрес.
Автор: Віктор ГУСЄВ,кандидат історичних наук  0
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, спеціально для «Дня»  0
Автор: Клара ГУДЗИК, «День»  0
Ім’я Василя Назаровича Каразіна (1773—1842) було добре відоме його сучасникам. У своєму маєтку в селі Кручик на Харківщині він організував сільську думу, яка вирішувала всі життєві проблеми селян, опікувалась рекрутами та сиротами. Своїми постановами він завів новий лад у Кручику, надавши селянам спадкове право на землю, якою вони володіли. Праця селян стала у Кручику працею вільнонайманих, які вчасно одержували за свою роботу добру винагороду. Каразін вважав себе членом сільської громади, дбав про її добробут та майбутнє. Втілюючи в життя заповіти Сковороди, він 1805 року збудував своїм коштом школу для сільських дітей; це була перша на Слобожанщині школа для дітей кріпаків. Громадським коштом утримувалась у селі аптека, був свій лікар, фельдшер; сільське духовенство, учитель, поліцейський справно одержували платню за свою працю. Громада мала кошти на ремонт церкви та школи.
Працював Василь Каразін не тільки в масштабах свого села. 1802 року його зусиллями в Росії було створено перше в світі Міністерство народної освіти, а 1805 року відкрив двері заснований ним Харківський університет, який, до речі, чомусь не носить його ім’я
Автор: Лариса ДЕШКО, праправнучка  0
Ще чеський вчений Любомир Нідерле показав, що праслов’янська спільнота склалася між Віслою та Дністром, де споконвіку пліч-о-пліч мешкали й біляві «нордійці», і чорняві «альпійці», і різні змішані варіанти, єдиною спільною рисою яких було відносно широке обличчя. Отже, праслов’янам, як, до речі, і прагерманцям чи, скажімо, предкам сучасних романських народів, ніколи не була властива «расова чистота».
Антропологічні відмінності між окремими слов’янськими племенами посилились під час колонізації ними Центральної, Східної та Південної Європи в V — VI ст.: асимілюючи місцеву людність, вони перебирали її фізичні риси, змінювали власний генофонд. Цим і пояснюється морфологічна неоднорідність населення Русі-України, де на початку II тис. виокремлювалося принаймні чотири антропологічні варіанти, що їх у фаховій літературі називають «типами».
Автор: Сергій СЕГЕДА, кандидат історичних наук  0
Фільми, які ставив Леонід Биков, і фільми, в яких він знімався, за всього бажання, важко назвати кіномистецькими шедеврами. Проте мало не всі вони ставали свого часу подією і феноменом духовного життя суспільства — того суспільства, яким уже воно було, і того духовного життя, яке в ньому відбувалося. Це хоча б засвідчують приголомшливі цифри кінопрокату, про які марно мріяти сучасним кінематографістам: «Доля Марини», 1954 р. — 37,9 млн. глядачів; «Максим Перепелиця», 1956 р. — 27,8 млн.; «Альошчине кохання», 1961 р. — 23,7 млн.; «Ати-бати, йшли солдати...», 1977 р. — 35,8 млн. У 1950 — 1960-х роках Биков грав на сцені Харківського українського драматичного театру імені Т. Шевченка. А в кіно — в Ленінграді, Москві та Києві — майже одразу і майже завжди виконував головні ролі. Саме він робив ці фільми, хоча й не був їхнім режисером. А потім, коли вже став режисером, обов’язково продовжував робити свої фільми як актор
Автор: Володимир ВОЙТЕНКО,«Кіно-Коло»,спеціально для «Дня»  0
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар