Гуманізм Андрія Платонова та доба жахіть - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Сергій Грабовський » Гуманізм Андрія Платонова та доба жахіть
Сергій Грабовський

Гуманізм Андрія Платонова та доба жахіть

неювілейні роздуми

«Пробыв председателем ревкома месяца два, Чепурный замучился – буржуазия живет, коммунизма нет…

…Чепурный захотел отмучиться и вызвал председателя чрезвычайки Пиюсю.

- Очисть мне город от гнетущего элемента! – приказал Чепурный.

- Можно, - послушался Пиюся. Он собрался перебить в Чевенгуре всех жителей, с чем облегченно согласился Чепурный.

- Ты понимаешь – это будет добрей! – уговаривал он Пиюсю. – Иначе, брат, весь народ помрет на переходных ступенях. И потом, буржуи теперь все равно не люди: я читал, что человек, как родился от обезьяны, так ее и убил. Вот ты и вспомни: раз есть пролетариат, то к чему ж буржуазия?.. Это прямо некрасиво!

…В ночь на четверг соборную площадь заняла чевенгурская буржуазия, пришедшая еще с вечера. Пиюся оцепил район площади красноармейцами, а внутрь буржуазной публики ввел худых чекистов… Буржуи принесли с собой узелки и сундучки – с мылом, полотенцами, бельем, белыми пышками и семейной поминальной книжкой…

За чертой красноармейцев стояли жены буржуев и рыдали в ночном воздухе.

- Устрани этих приспешниц! – приказал Пиюся. – Тут сочады не нужны!

- Их бы тоже надо кончить, товарищ Пиюся! – посоветовал чекист…

…Чекисты ударили из наганов по безгласным, причастившимся вчера буржуям – и буржуи неловко и косо упали, вывертывая сальные шеи до поврежденья позвонков…»

Андрій Платонов (1899-1951), роман «Чевенгур», 1929 рік.

Ясна річ, тоді цей роман – так само, як і написані дещо пізніше повісті «Котлован» і «Ювенільне море», - не міг побачити світ. Але й опублікованих підцензурних оповідань Платонова (Андрія Платоновича Климентова, родом із Воронежа) вистачило, щоб його творчість кілька разів обговорювало ЦК ВКП(б), а особисто Сталін помережив сторінки повісті Платонова «Взапас» (рос. «Впрок»), надрукованої у журналі «Красная новь» (1931), репліками: «Дурак», «Пошляк», «Балаганщик», «Беззубый остряк», «Болван», «Подлец», «Мерзавец», а потім офіційно оцінив цей твір як «рассказ агента наших врагов, написанный с целью развенчания колхозного движения».

І це при тому, що Платонов був щирим прихильником ідей соціалізму – тільки не в тому вигляді, в якому вони втілювалися в СРСР…

Якимось дивом Платонов не був заарештований ані в 1931-му, ані в 1937-му. Проте репресій йому уникнути не вдалося: періодично твори письменника заборонялися до друку та вилучалися з бібліотек, а у травні 1938-го був заарештований п’ятнадцятирічний син письменника. Завдяки клопотанням колег-літераторів (які не побоялися звернутися до Сталіна та Берії), восени 1940 року син Платонова повернувся додому тяжко хворим на туберкульоз (у 1943-му він помер). І водночас творчість як «ідейно шкідливу» Платонова вкотре розглянули у ЦК ВКП(б) і вкотре заборонили йому друкуватися…

З осені 1942-го, коли Сталіна дзьобнув «смажений півень», в рамках кампанії «часткової лібералізації» Платонову було дозволено у званні капітана служить військовим кореспондентом газети «Красная звезда». Його статті та оповідання друкувалися у різних виданнях, він, попри хворобу (доглядаючи сина, заразився туберкульозом) більшість часу проводив на передовій, брав участь у бойових діях – але, на відміну від інших військових кореспондентів, нагороджений тільки медаллю «За перемогу над Німеччиною».

У лютому 1946-о Андрій Платонов був демобілізований через хворобу, а наприкінці того року його колега по «Красной звезде» Костянтин Симонов, який тільки-но став головним редактором журналу «Новый мир», надрукував нове оповідання письменника «Сім’я Іванова», присвячений непростим життєвим колізіям фронтовика, який повертається додому з війни. За це оповідання Платонов був підданий голобельній критиці, звинувачений у «гнуснейшей клевете на советских людей, на советскую семью, на воинов-победителей, возвращавшихся домой» і знову відлучений від можливості друкуватися. Тож в останні роки життя Платонов заробляв літературною обробкою російських і башкирських народних казок для дитячих журналів. Є версія, що він в якості «літературного негра» писав за Шолохова роман «Они сражались за Родину», який так і залишився незакінченим через смерть Андрія Платонова 5 січня 1951 року…

Сьогодні Платонова літературознавці порівнюють із Джойсом і Музилем, Кафкою і Достоєвським, Йонеско і Беккетом. Але ці порівняння видаються неповними: Платонов жив у незрівнянно страшнішу добу й описував її точно та безжально, витворюючи адекватний повсякденням жахіттям лексикон:

«- Видишь ты тот вчерашний народ? – показал Кирею Пиюся на полубуржуев, сидевших вокруг потухших костров маленькими коллективами.

- Во! Куда ж они теперь от меня денутся?

- А ты пули гадил на курей! Ставь машину поскорей в упор…

Кирей живыми руками наладил пулемет и дал его патронной ленте ход на месте. Водя держатель пулемета, Кирей еще поспевал, в такт быстроходной отсечке пуль, моментально освобождать руки и хлопать ими свои щеки, рот и колена – для аккомпанемента. Пули в такое время теряли цель и начинали вонзаться вблизи, расшвыривая землю и корчуя траву.

- Не теряй противника, глазомер держи! — говорил лежавший без делов Пиюся. – Не спеши, ствола не грей!

Но Кирей, для сочетания работы пулемета со своим телом, не мог не поддакивать ему руками и ногами…

Солнце уже высоко взошло, и в Чевенгуре, должно быть, с утра наступил коммунизм».

На загал, у «Чевенгурі» Платонов художньо розкрив своєрідну (боже-вільну) раціональність російського більшовизму (порівняйте ці сцени масових розстрілів із тим, що коїли нацисти у Бабиному Ярі…), а у своїх повістях показав ціну сталінської індустріалізації. Ці твори ходили в Самвидаві, їх друкували за межами СРСР, аж поки перебудова не дозволила Платонову, нарешті, прийти до читачів. Проте чи інтегровані вони вповні в нинішню російську культуру, чи зроблені належні висновки не те що масовим читачем, а інтелектуальною елітою Росії? У цьому є великі сумніви…

Але варто сьогодні пам’ятати, що в російській культурі останнього століття, крім імперсько-більшовицького мейнстріму, існували й такі письменники, як Андрій Платонов, що мали сміливість у найтяжчі часи іти впоперек течії, керуючись ідеалами гуманізму та принципом: «Писатель в каждой своей новой вещи должен быть готовым на риск ошибки и провала, потому что он не только строитель, но и исследователь».

2017-02-24 17:47:18
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар