Дмитро Антонович - Україна Incognita
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Дмитро Антонович

2 листопада 1877 року в Києві народився український громадсько-політичний, державний і культурний діяч Дмитро Володимирович Антонович (1877-1945, Прага), історик мистецтва. Син українського історика, археолога та етнографа, одного із засновників української історіографії, члена-кореспондента Петербурзької Академії наук Володимира Антоновича, голови київської школи українських істориків і видатного діяча українського національного руху, одного з організаторів «Київської Громади». Один із засновників у 1900 році і лідер Революційної української партії. Редактор чернівецької газети «Гасло» в 1902-1903 роках, а в 1905 р. — Харківської газети «Воля». Активно брав участь у роботі київського Українського клубу. З 1912 року Антонович — викладач історії мистецтва в Київській художній школі. Один з лідерів Української соціал-демократичної робітничої партії. У 1917 році — був у числі засновників Української академії мистецтв (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Член Ради Академії. З березня 1917 року — активний член Центральної ради Української Народної Республіки, заступник (товариш) її голови М.С. Грушевського. У жовтні 1917 року Д. Антонович за дорученням Генерального Секретаріату УЦР-УНР був направлений в Одесу, Херсон і Миколаїв з метою з'ясування питання про можливість українізації Чорноморського флоту. Після повернення до Києва був призначений генеральним секретарем Генерального Українського Секретаріату Морських Справ. У 1917 р. був обраний депутатом Всеросійських установчих зборів від Подільського округу №1. З 23 грудня по 14 березня 1918 року — міністр морських справ УНР. 14 березня 1918 р. міністерство морських справ як окремий відомчий орган було ліквідовано і остаточно увійшло до складу військового міністерства, а обов'язки морського міністра перейняв на себе військовий міністр УНР. У липні-жовтні 1918 р. — генеральний консул Української держави в Швеції. У 1919-1920 роках — голова місії УНР в Італії. У 1921 р. — один із засновників, а в 1928-1930 і 1937-1938 роках — ректор Українського вільного університету у Відні та Празі. Директор Музею визвольної боротьби України в Празі. У 1925-1945 — голова Українського історико-філологічного товариства. Старший син Дмитра Антоновича — український історик Михайло Дмитрович Антонович (1910 -1955), убитий КДБ. Народився в Італії. Походив з родини вчених. Онук історика і археографа Володимира Антоновича. Закінчив Український Вільний Університет у Празі. У 1930 р. захистив дисертацію на тему «Князь Рєпнін, генерал-губернатор Саксонії». У 1935-1941 рр. науковий співробітник Українського наукового інституту в Берліні. Викладав в університетах Відня. Автор ряду робіт з історії України, української колонізації та історії козацтва. У 1945 р. був заарештований у Берліні та депортований до СРСР. Утримувався в таборах Норильська і Колими. Загинув у таборі Кайеркан. Молодший син — український канадський історик Марко Антонович (1916-2005), громадський діяч. Вивчав єгиптології в Карловому університеті в Празі (1936-1939), Мюнхенському університеті (1945-1949). В'язень концтабору Терезінштадт (1944-1945). Працював в універмазі і на шоколадній фабриці в Канаді (1951-1955), в 1956-82 — в українському відділенні держрадіо Канади (Сі-Бі-Сі). Автор праць з історії громадського руху в Україні 19 століття, епістолярної спадщини української аристократії 19 — початку 20 століть, історії українського студентства 1920-х — 40-х років і студій з історії епохи античності на території півдня України. З 1992 року президент Вільної академії наук у діаспорі. Видавець журналу «Розвиток держави», співробітник журналу «Український історик».

2015-11-02 00:00:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар