Глухів – місто дзвінкої слави - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Глухів – місто дзвінкої слави

Глухів – місто дзвінкої слави

Станіслав ЛУКАШ, начальник управління Державного департаменту з питань виконання покарань в Сумській області, полковник внутрішньої служби

На території Сумської області сьогодні розміщено чотири установи виконання покарань та слідчий ізолятор, в яких відбувають покарання близько чотирьох тисяч осіб, позбавлених волі. Але мало кому відомо, що споруди, які розташовані на території деяких установ виконання покарань, мають давню історію та є свідками подій, які відбувалися 300 років тому, під час Північної війни. Крім цього, створення на території нашої країни перших пенітенціарних закладів належить саме до того періоду й безпосередньо стосується місць позбавлення волі нашої області.

Тому напередодні відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з боротьбою українського народу за незалежність, йтиметься про місто Глухів.

Глухів нині невеличке містечко на півночі України, що розкинулось майже на кордоні з Росією, у минулому — велична столиця гетьманів Івана Скоропадського, Данила Апостола, Кирила Розумовського. Ще 1702 року російського мандрівника Леонтія Лук’янова місто вразило своєю архітектурою. Ось який запис він залишив: «...город Глухов земляной, обруб дубовый, вельми крепок, а в нем жителей богатых много, панов; и строение в нем преузорочное, светлицы хорошие, палаты в нем полковника Стародубского Миклашевского — зело хорошие; рядов (лавок) много, церквей каменных много, Девичий монастырь превиден зело... Очень зело лихоманы хохлы затейливы к хоромному строению, в малороссийских городах другова врядли такого города сыскать, лутше Киева строением...».

Місто Глухів стало столицею Гетьманщини після того, як було знищено Батурин — резиденцію гетьмана Івана Мазепи.

Щоб викорінити навіть згадку про Батурин та його захисників, Петро І наказав зрівняти місто з землею, що й було з успіхом зроблено драгунами О. Меншикова. Поступово руїни позаростали чагарниками, розсунулися фортечні вали й обміліли рови. Селяни з навколишніх сіл потихеньку порозбирали по цеглинах залишки палаців та будинки старшин. Від величи гетьманської столиці фактично нічого не залишилося, тільки потужні земляні вали та глибокі рови заміської резиденції І. Мазепи та Гончарівці нагадують про її велич.

6 листопада 1706 року на центральному майдані Глухова між Миколаївською церквою та Свято-Троїцьким собором розпочалася урочиста церемонія вибору нового гетьмана. Тривало це дійство кілька днів. Головні події відбувалися у Миколаївській мурованій церкві, яка збереглася дотепер.

 

За традицією гетьмана повинні були обирати «вольними голосами». З натовпу козаків лунали вигуки, що булаву треба віддати Стародубському полковникові Івану Скоропадському. За тою ж таки традицією, він кілька разів відмовлявся. Серед кандидатів на гетьманську посаду був і чернігівський полковник Павло Полуботок, який пізніше все-таки був призначений наказним гетьманом й за свої погляди та прагнення відновити вольності козацькі загинув у підвалах Петропавлівської фортеці у Петербурзі. Про Полуботка Петро І сказав: «Этот очень хитр: он может Мазепе уравниться» — й відхилив його кандидатуру на глухівських виборах гетьмана. Ним став Стародубський полковник Іван Скоропадський.

Через декілька днів, 9 листопада, на цій же площі відбулося прокляття Івана Мазепи, так звана анафема, у соборній Миколаївській церкві у присутності царя, урядників та великої кількості народу, зігнаного для споглядання церемонії церковного прокляття Івана Мазепи та його соратників. Духовенство, вдягнене у чорний одяг, тримало в руках свічки чорного кольору. З «личини» Мазепи було зірвано «всю кавалерію», тобто орденські відзнаки, й зі словами «Анафема!» головуючий єпископ вдарив ляльку у груди жезлом, а потім кинув опудало до рук катові, який волочив його вулицями й повісив на шибениці.

Увесь цей час у глухівському тюремному замку утримувалися ті, хто мав стати останніми акторами на сцені страшного театру, який було зорганізовано на центральній глухівській площі. 10 листопада при зібранні всіх жителів Глухова та жителів багатьох міст і сіл України на площу вивели захисників Батурина, яких було взято в полон під час штурму. Серед них був і тяжкопоранений полковник Дмитро Чечель. Після страшних тортур полковників та старшин, за словами сучасника, «п’ятерили», тобто відрубували по черзі одну руку, потім — другу, потім по черзі ноги, а насолодившись видовищем та муками, наостаннє відрубували голову. Відрубані частини тіла були розіслані по всім «знатним містам» України й там прибиті на центральних майданах до стовпів, а відрубані голови були набиті на палі й також виставлені на всенародний огляд для «устрашенія».

Тоді як від Батурина не залишилося й цеглини, в Глухові й досі збереглися архітектурні споруди — німі свідки буремних років нашого державотворення. У Глухові, зяючи пустими провалами вікон, ще й донині стоять руїни того тюремного замку, в казематах якого чекали на своїх катів героїчні захисники Батурина. Ця споруда згадується ще наприкінці ХVІІ ст. як острог для утримання злочинців. Перший тюремний замок мав вигляд дерев’яного будинку, обнесеного частоколом. Пізніше його було перебудовано, стіни укріплено. На планах Глухова ХVІІ ст. у північно-східному куті глухівської фортеці чітко видно кілька споруд, що розташовані у квадраті огорожі.

Неподалік руїн тюремного рамку, що збереглися донині, було виявлено підвалини більш архаїчної споруди. Глибина фундаментів сягала близько трьох метрів. Під такий потужний підмурок підкоп зробити було просто неможливо. Пізніше, у ХІХ ст., глухівську тюрму була перебудовано за новим проектом. Згадки про креслення проекту нещодавно віднайшла співробітниця Державного історико-культурного заповідника у м. Глухові Ірина Мошик у Сумському державному архіві. Датуються вони 1837 роком.

За свою багатовікову історію стіни глухівського тюремного замку бачили страждання та смерть батуринських сердюків (частину з них колесували та стратили в замку), арешти соратників Павла Полуботка й повстанців Семена Гаркуші. Пізніше через застінки тюрми пройшли сотні політичних в’язнів і дореволюційної Російської імперії, і імперії радянської. Фактично, тюрма діяла до Другої світової війни. Після війни її за призначенням більше не використовували, спочатку тут був пивзавод, а згодом — комора. На початку 90-х років ХХ ст. після пожежі будівля тюремного замку стала аварійною. Її стан з кожним роком погіршується. На очах гине пам’ятка, яка несе на собі печатку нашої національної трагедії.

На початку 19 ст Глухів стає повітовим містом. Як і інші міста, він отримує новий генеральний план по перебудуванню і відповідно архітектурі, розробленої в плані. Особливу роль в забудові міста відіграла родина Терещенків. В 1895р тут було проведено залізничну колію. З сайта http://ukraine.kingdom.kiev.ua

Архітектурний комплекс тюремного замку міститься на території Державного історико-культурного заповідника. Складається з двох мурованих споруд — головного корпусу і вуличного флігеля. Обидві споруди є рядовими будівлями, які формують традиційний характер середовища.

Він постав на тому місці, де містилася глухівська тюрма ще з кінця ХVІІ сторіччя. Спершу тюремний замок мав вигляд двоповерхового, квадратного в плані корпусу посеред двору, оточеного цегляним муром у стилі пізнього класицизму і на сьогодні є єдиним цілком збереженим в Україні комплексом повітового острогу середини ХІХ сторіччя. До західного боку цього муру з двору прилягав флігель із в’їзною брамою. Після 1854 року до цього флігеля з півдня і півночі зробили прибудови, унаслідок яких він зайняв всю довжину двору.

За радянської влади до Другої світової війни колишній повітовий острог використовувався радянськими каральними органами (ЧК, ГПУ, НКВД) як тюрма. 1994 року перед тюремним замком громадськість Глухова встановила пам’ятний хрест на честь усіх жертв, замордованих тут.

Архітектурний комплекс тюремного замку (повітового острогу) в Глухові становить значну історико-архітектурну цінність як типологічно унікальний об’єкт. Його 1984 року внесено до Зводу пам’яток історії та культури України (том «Сумська область»), а 1998 року поставлено на державний облік як пам’ятку архітектури місцевого значення з охоронним номером 345-С.

Теги: Сумщина
2009-06-19 10:27:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар