Гео Шкурупій - Україна Incognita
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Гео Шкурупій

20 квітня 1903 народився відомий український поет-панфутурист, письменник, авангардист і неоромантик, один з літераторів розстріляного відродження Гео Шкурупій (справжнє ім'я Георгій (Юрій) Данилович Шкурупій; 1903-1937). Також був редактором і сценаристом на кінофабриці. Жертва сталінських репресій. Народився у Бендерах (на той час територія Румунії) у сім’ї залізничника-машиніста і вчительки. Дитячі роки митця минули на станції Флорешти (тепер це територія Молдови), де мати вчителювала. Три роки жив у Балті, а з 1913-го – у Києві. По закінченні Другої Київської класичної гімназії (1920) навчався на медичному факультеті Київського університету, в Київському інституті зовнішніх зносин.

Літературне і культурне життя в Києві та Харкові било ключем. Свобода творчості українською мовою, яку більшовицька влада спочатку допускала призвела до появи численного покоління дуже яскравих і талановитих прозаїків і поетів, які писали в суто національній традиції і пов'язані з ідейними пошуками західноєвропейської літератури і частково Срібного століття в Росії. На такому тлі у 1920 року Ґео Шкурупій дебютував у літературно-мистецькому альманахові «Гроно» прозовими творами «Ми» і «В час великих страждань», а наступного 1921 року видрукував в альманахові «Вир революції» добірку поезій. «Гроно» була літературна група, утворена в Києві в 1920 р. за ініціативою Валер'ян Поліщука. До складу входили: В.Поліщук, Павло Филипович, Дмитро Загул, Микола Терещенко, Гео Шкурупій, Григорій Косинка, Микола Любченко і художники Микола Бурачек, Марк Кірнарскій, В'ячеслав Левандовський, Сергій Пожарський і Георгій Нарбут. Виступала проти «пролетарської» ідеології інших груп і закликала до «синтезу існуючих тенденцій» і «гармонійному співіснуванню колективу та особистості» («Кредо», 1920). «Гроно» відмежувалося від «пролеткульту» з його масовізмом та партійним диктатом творчості. У творчості дотримувалися власного методу, названого «спіралізм», що поєднував риси футуризму та імпресіонізму. Загалом ідейна платформа, як і сама група, були досить аморфними, проте пізніше його учасники стали членами груп, що орієнтувалися на «високе» мистецтво.

Захоплений авангардним мистецтвом, письменник виступає з теоретичними статтями про футуризм, бере участь у літературних дискусіях. Належав до літературних організацій та угруповань «Комкосмос» (Київ, 1921), «Асоціація панфутуристів» (Аспанфут; Київ, 1921–1924), «Асоціація комуністичної культури» (АсКК, Комункульт; Київ/Харків, 1924–1925), ВАПЛІТЕ (Харків, 1926–1927), «Нова генерація» (Харків, 1927–1931).

Перші збірки його поезій — «Психетози. Вітрина третя» (1922) та «Барабан. Вітрина друга» (1923), написані в стилістиці футуристичної поетики. У них переважає суспільно-політична тематика, що в добу революційної романтики позитивно сприймали читачі.

Проте захоплення футуризмом минуло у Шкурупія досить швидко. Вже 1924 року він висловлюється за об'єднання своєї організації з «Гартом», підтримує групи М.Ялового та О.Слісаренка, які відійшли від угруповання М.Семенка. 1925 року виходить його збірка «Жарини слів», яка засвідчила, що «футуристична бравада дедалі більше обертається неоромантизмом — з його дивною сумішшю лірики, сарказму та відблиском трагічного».

Того ж року Г.Шкурупій дебютує у якості прозаїка. Його книгу гостросюжетних оповідань «Переможець дракона» О.Білецький назвав цікавим явищем у нашій белетристиці: «збірник розмаїтий, талановитий», хоча надміру залітературений. Інші збірки оповідань: «Пригоди машиніста Хорна» (1925), «Монгольські оповідання» (1930). Збірки віршів: «Море» (1927), «Для друзів-поетів — сучасників вічності» (1929), поема «Зима 1930 року» (1934); романи: «Двері в день» (1929), «Жанна-Батальйонерка» (1930), «Міс Адрієна» (1934).

1930 року Г.Шкурупій очолює київську філію «Нової Генерації» та стає редактором її друкованого органу — «Авангарду — альманаху пролетарських митців Н. Г.». Виходив у Києві за редакцією Гео Шкурупія, свідчив про незгоди з харківською групою, яку очолював Михайль Семенко. Вийшло два номери (січень, квітень 1930), готувався, але не вийшов третій (жовтень 1930). У передмові до першого випуску мовиться, що київська група «Нова генерація», яка стоїть на засадах панфутуристичної системи та входить у Всеукраїнську спілку комуністичної культури (ВУСКК), «розпочинає активну роботу в Києві». Друкувалися теоретичні статті Гео Шкурупія та О. Полторацького, нариси О. Близька, вірші М. Булатовича, І. Маловічка, П.Мельника, Ю. Палійчука, кіносценарій Олександра Довженка «Земля», репортаж О.Влизька «Поїзди їдуть на Берлін», проза В. Петрова, статті К. Малевича, О. Перегуди, С. Третьякова, М.Умакова та ін. - все у дусі настанов «лівого фронту» мистецтва, декларуючи, що «Авангард» пов'язує «деструктивний процес у мистецтві […] з процесом конструктивним, що розпочався». Тут вміщено також полемічну статтю, спрямовану проти мистецького угруповання «Авангард».

Учасник збірника «Зустріч на перехресній станції. Розмова трьох. Михайль Семенко, Ґео Шкурупій, Микола Бажан» (Київ, 1927), співупорядник разом із Миколою Бажаном та автор передмови до «Ленінського декламатора» (Київ, 1925).

Своїми вчителями в літературі Гео Шкурупій вважав Володимира Маяковського і поета-авангардиста Михайля Семенка, метою творчого методу якого була деконструкція класичного тексту і створення з його елементів метатексту. Епатажний Семенко характеризував автора "Психотез" як "дотепного деструктора і поезомаляра". У поетичних творах Шкурупія відчувається самобутня музика ліри естета-експериментатора, який володів магією перевтілень слів і звуків.

На початку 1930 х років Сталін, остаточно прийшов до влади в Кремлі, почав цілеспрямовану політику ліквідації національної української культури. Його метою був масовий геноцид всіх великих національностей в його імперії зла, які могли конкурувати з росіянами і не були схильні підкорятися Москві. Першими в цій низці стояли українці, за ними йшли казахи, євреї та білоруси. За планом мало понести максимальні втрати і українське селянство, українська інтелігенція, духовенство, представники старих «експлуататорських класів». Широко розгорнувся Голодомор. А табори на Соловках були з самого початку задумані Леніним для всієї інтелігенції.

Шкурупія заарештували в Києві 3 грудня 1934 року за звинуваченням у приналежності до «київської терористичної організації ОУН». Було проведено два судових засідання військового трибуналу, на яких Шкурупій категорично заперечував висунуті звинувачення і навіть подав письмову заяву-скаргу на неправомірні методи слідства: «Показання щодо моїх розмов із знайомими мені письменниками (…) записані неправильно. Вони зредаговані, заповнені за думкою слідчого т. Гринера, записані так, як йому хотілося, і не відповідають дійсності. Мої бесіди названі націоналістичними, як і мої настрої. Насправді ж я вказував слідчому, що бесіди були на літературні, історичні і побутові теми. Незважаючи на неправильний запис показань слідчим, вони підписані мною через такі обставини. Протягом усього періоду слідства і, особливо під час допитів, я був підданий слідчим жахливому моральному тискові… Крім того, сильний біль у шлунку, оскільки в мене виразка, і вкрай пригнічений стан від погроз слідчого спричинилися до стану повного отупіння, за якого я вже нічого не тямив. Слідчий користувався моїм станом, примушував підписувати показання, доводячи мене до істерики. Тому прошу вважати ці мої показання недійсними, оскільки фактично вони не мої, а складені за думкою і бажанням слідчого».

Після першого суду справу повернуто на додаткове розслідування. На другому судовому засіданні військового трибуналу Шкурупій знову доводить свою невинність і конкретними аргументами намагається спростувати звинувачення. Однак 27 квітня 1935 року його засуджено на 10 років виправно-трудових таборів із подальшим трирічним обмеженням політичних прав та конфіскацією майна. Покарання відбував у концтаборі на Соловках. Дружина Варвара Базас потрапила в більшовицьку категорію ЖИР - «жена изменника родины». Разом із сином Георгієм як родину ворога народу виселили з Києва.

Про те, як Шкурупій жив на Соловках, пише інший в'язень С. Підгайний в своїй книзі «Українська інтелігенція на Соловках»: «Спочатку працював на городах, полов брукву, ходив коло капусти, та згодом став працювати по боротьбі з шкідниками городніх рослин. З апаратом-обприскувачем за плечима щоденно лазив по тих городах. Це й був для Шкурупія його, так би мовити, соловецький фах – пише Підгайний. - "Жив наш поет, як жили і всі там, – писав Підгайний. – Тільки іноді, як туга аж занадто опановувала його душу, Гео сидів смутний у кутку, коло власних нар. Залишаючи Соловки, безжурно прощався, бо шкодувати не було за чим. Говорив: "Хоч гірше, аби інше». 25 листопада 1937 року «особлива трійка» переглянула справу Шкурупія й засудила його до смертної кари. Розстріляно 8 грудня 1937 року в урочищі Сандармох.

2015-04-22 15:52:50
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар