Генерал, що рятував честь українців - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Генерал, що рятував честь українців

Генерал, що рятував честь українців

26 років тому пішов із життя всесвітньо відомий правозахисник і громадський діяч.
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

26 років тому пішов із життя всесвітньо відомий правозахисник і громадський діяч. Сьогодні, о 12.00, у Володимирському соборі відбудеться поминальна служба за Петром Григоренком, на якій будуть присутні і представники кримськотатарського народу.

У добу найгострішого дефіциту моральних авторитетів в українському суспільстві не тільки можна, а й абсолютно необхідно віднаходити еталони громадянської, духовної, просто суто людської позиції в минулому: адже такі високі приклади лише примножують свою цінність через ту сумну обставину, що сьогодні таких людей трагічно обмаль (або, що ймовірніше, ми про них не знаємо).

Генерал Петро Григорович Григоренко (1907 — 1987), 25 років від дня смерті якого ми відзначаємо сьогодні, є саме тією особистістю, чий життєвий шлях, вчинки та діяння неспростовно доводять: справжня Людина завжди здатна на подвиг подолання. Подолання слабкості, конформізму, ба навіть симптомів рабства в самому собі, подолання байдужості до страждань інших — іншої людини, яка страждає за свої переконання, іншого народу, який зазнає гонінь, бо хоче реалізувати споконвічне, природне право — вільно жити на своїй землі, звідки свого часу був у геноцидно-терористичний спосіб депортований сталінським наказом. Той вибір, що його 1961 року зробив «цілком благополучний» генерал Радянської армії, учасник війни, завідувач кафедри Військової академії ім. М. Фрунзе — і то зробив, сягнувши 54 років, — назавжди увічнив його ім’я.

Нестандартний генерал

Він (спочатку сам-один) розпочав двобій з колосальною державною машиною СРСР, бо не міг і не бажав терпіти тотального насильства та брехні. Почалося все з гострої критики, що пролунала з вуст Григоренка на адресу вищого парткерівництва Союзу та особисто Хрущова за обмеженість, непослідовність і навіть фарисейство «десталінізації», — це було заявлено цілком легально, на районній партконференції в Москві. Не почули, стали давати жорсткі сигнали: припини «вільнодумні» виступи, а то гірко пошкодуєш. Григоренко не побажав «отямитися», навпаки, його публічні виступи з критикою режиму ставали дедалі голоснішими. Кара не забарилася — в лютому 1964 року Григоренка вперше заарештовують і запроторюють у «спеціальну» психлікарню, де він пробув більше року.

Але генерал не капітулював: вийшовши на волю, йому, немолодій уже людині, довелося працювати і вантажником у магазині, і сторожем, і майстром-будівельником — іншої роботи не міг мати, а, навпаки, продовжив боротьбу.

1967 — 1969-ті роки стали доленосними в житті Петра Григоренка: саме тоді він розпочав потужну публічну правозахисну кампанію проти переслідувань правлячим тоталітарним режимом народів СРСР. Передусім ішлося про захист прав кримськотатарського народу, насильницьки позбавленого злочинною волею Сталіна своєї Вітчизни. Саме ця діяльність принесла Петрові Григоровичу заслужене визнання в усьому світі. Він був на десятках судових процесів, інспірованих владою проти активістів національного кримськотатарського руху; він казав цим людям: «Вам треба твердо засвоїти: того, що належить по праву, не просять а вимагають! Починайте вимагати — і вимагайте не частину, не шматочок, а все, що у вас незаконно віднято — вимагайте відновлення Кримської Автономної Республіки, яку було брутально знищено Сталіним. Своїх вимог не обмежуйте писанням петицій. Підкріплюйте їх усіма тими засобами, які вам надає Конституція: використовуйте свободу слова і друку, мітингів, зборів, вуличних ходів та демонстрацій». Саме генерал Григоренко, як ніхто інший, доклав колосальних зусиль задля того, аби привернути увагу світу до трагедії кримськотатарського народу. Цей народ законно вважає його своїм національним героєм.
У 1969 — 1974 рр. Петро Григорович перебував у закритому психіатричному закладі в Калінінградській області, де зазнав психічних та фізичних знущань. 1977?р. під тиском світової громадськості йому було надано дозвіл на виїзд до США. Там генерал брав активну участь у національних та правозахисних заходах української діаспори, не забуваючи водночас і про трагедію кримськотатарського народу. Помер Петро Григорович рівно 25 років тому, 21 лютого 1987 р., його було поховано на українському кладовищі в Баунд-Бруку (США). Такі люди (а Григоренко завжди пам’ятав, що він — українець!) належать до нашої національної «золотої спадщини».

Зевджет КУРТУМЕРОВ, учасник національного руху кримських татар:

— Вперше я зустрівся з генералом Петром Григоренком 1968 року, коли він у серпні нелегально приїжджав до Криму під виглядом відпочинку для вивчення ситуації та зустрічей з тими кримськими татарами, яким уже вдалося закріпитися на Батьківщині. Саме в цей приїзд до Криму Петро Григорович написав свою відому статтю «Звернення до кримськотатарського народу», в якій говорив про потребу створення спеціальних органів самоорганізації народу для успішної протидії тому режимові, який порушив і не збирався відновлювати наші національні права. Таким чином, можна сказати, що вже тоді Петро Григоренко вбачав необхідність створення системи меджлісів нашого народу, яка, будучи створеною 1991 року, вже показала свою ефективність і дієвість. Копії цієї статті ми нелегально розповсюджували серед наших співвітчизників як у Криму, так і в Узбекистані.

Уже багато років ветерани кримськотатарського національного руху з вдячністю згадують Петра Григоренка. Щороку в Сімферополі в храмі Рівноапостольних князів Володимира та Ольги УПЦ КП групою ветеранів кримськотатарського національного руху проводяться громадянські панахиди пам’яті Петра Григоренка. У них, як правило, беруть участь ветерани кримськотатарського національного руху Зампіра Асанова, Веджіє Кашка, Айдер Зейтуллаєв, Едіє Джемільова, Фатма Язиджієва, Енвер Муслядінов, Фікрет Халілов, Іззет Хаїров, Зевіт Газієв, Ельдар Шабанов, Ферат Усєїнов, Зевджет Куртумеров. Кримськотатарський народ сумує за одним із наймужніших синів братнього українського народу, який свідомо пожертвував перспективами блискучої кар’єри військового та вченого, благополучним, забезпеченим життям у боротьбі за справедливість, за громадянські та людські права.

2012-02-21 11:30:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар