Ганна Черкаська - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Ганна Черкаська
Ганна Черкаська
Софія Русова народилася 18 лютого 1856 р. у селі Олешня на Чернігівщині. Її батько полковник шведського походження Федір Ліндфорс, мати - француженка Ганна Жерве, дочка генерал-губернатора Омська. Родина перебралася на Чернігівщину із Сибіру, щоб врятувати старших дітей від туберкульозу, мовою спілкування була французька.
27 січня 1790 р. народився Петро Гулак-Артемовський, поет, автор найгострішого твору української літератури 19 ст. - байки «Пан та собака», першої української романтичної балади «Рибалка».
Василь Образцов, професор Київського університету, кавалер усіх орденів Російської імперії. Він відкрив нову еру в кардіології: уперше у світі сказав слово «інфаркт», пояснив його причину, розробив методику визначення інфаркту міокарду на ранніх стадіях.
У 30-х роках на Волині польський уряд проводив перепис населення. На питання про національність молодий Данило просто, але гордо відповів: «Тутешній». «Українець чи поляк?» - перепитали його. «Тутешній», - вперто стояв на своєму юнак. Врешті, так і записали – «абориген».
Його світське ім`я Василь Романюк. він народився 9 грудня 1925 р. Саме під цим іменем 15-річний підліток потрапив під суд і одержав десять років радянських таборів, бо покликаний був до найвищого служіння - Богові й Україні. Віра допомогла Романюкові пронести тягар неволі, дух його зміцнився й загартувався.
«Без вільної України не може бути вільної Європи, а без вільної Європи не може бути ані сталого спокою, ані економічного добробуту в цілім світі», - промовив на 17-му з’їзді ОДВУ у 1967 р. 80-річний Олександр Неприцький-Грановський, який першим із українців у діаспорі здобув ступінь доктора-ентомолога, звання професора американського університету (штат Міннесота), якого з 80-річчям вітав Президент США Річард Ніксон. Учений, поет, художник, український державник і досі майже невідомий в Україні.
Українця з «крилатим» прізвищем, адже сікорка - Porus major, синиця- коник, небо кликало у високість змалку. Ігор Сікорський народився у Києві на вул. Ярославів Вал № 15, був п’ятою дитиною професора психології Київського університету Івана Олексійовича та його дружини лікаря Марії Степанівни Темрюк-Черкасової. Сікорські мали трьох дочок і сина (загинув у першу світову, його корабель торпедували німці). Лікарі пропонували перервати вагітність, але мати відмовилася – й народила свою найталановитішу дитину.
Батько майбутнього композитора — Степан Васильович Бортнянський — оселився у Глухові за декілька років до народження Дмитра, а в 1755 р. здобув чин козацького сотника у гетьмана Кирила Розумовського. Мати - козачка Марина Дмитрівна Толста (вдова, прізвище від першого чоловіка) мала власний будинок у центрі міста. 26 чи 28 жовтня 1751 р. у Глухові народився Дмитро Бортнянський. У сім'ї було троє дітей.
Батько майбутнього композитора — Степан Васильович Бортнянський — оселився у Глухові за декілька років до народження Дмитра, а в 1755 р. здобув чин козацького сотника у гетьмана Кирила Розумовського. Мати - козачка Марина Дмитрівна Толста (вдова, прізвище від першого чоловіка) мала власний будинок у центрі міста. 26 чи 28 жовтня 1751 р. у Глухові народився Дмитро Бортнянський. У сім'ї було троє дітей.
Втрата України, це почуття знайоме не тільки нам. Українці ХІХ ст. теж його переживали: лінгвоцидні укази царя, знищення української церкви, школи, книги, газети, театру, зрусифіковані міста. Ще не вмерла вона тільки в селах та в душах сліпих мудрих кобзарів... Говорити українською про Україну не можна? А писати картини про неї ще поки не було заборонено. І стали на барикади любові й ностальгії художники-пейзажисти, чия творчість - вияв усвідомленої любові до України, ствердження краси повсякденного, буденного. Серед них киянин Сергій Світославський.
2 жовтня 1903 р. у Києві народився художник Микола Азовський. Його мати була донькою художника-баталіста Василя Верещагіна. Мистецьку освіту здобув в Академії Мистецтв в Києві, де навчався в майстернях М. Бойчука, Ф. Кричевського, О.Мурашка та І. Падалки. Закінчив навчання в 1928 (на той час це вже був Київський Художній Інститут). Працював театральним декоратором в Харкові. На замовлення музею міста Києва виконав портрет Т.Г.Шевченка.
Народився Проспер Меріме 1803 року у Парижі у родині художників. Одинадцятилітнім побачив на Єлисейських полях парад донських козаків, незнайоме слово «козак» він розшифрував як флібустьєр, пірат степів. І почав читати усе, що здобував з історії Запорізької Січі. У Боплана вичитав: «Правдивим вважався той козак, що подолав усі 13 порогів. Отже, - підсумовував Боплан - я справжній козак.» Пройде час – і в одному із листів Меріме напише: «Щодо мене, то я справжній козак».
У 1566 р. за своє зцілення від хвороб шляхтич Петро Загоровський та його дружина Федора (з роду князів Сангушків) розпочали будівництво мурованого храму на місці дерев’яного. Будівництво закінчено 1570 року. Найтрагічніша сторінка в історії Загорівського Різдво-Богородицького монастиря пов’язана з 8-11 вересня 1943-го. Тоді тут точився запеклий бій між загоном вояків УПА та есесівськими карателями. 43 хлопці, маючи у наявності один гранатомет і чотири кулемети, тримали навалу понад тисячі фашистів.
Михайло Брайчевський (6 вересня 1924, Київ — 23 жовтня 2001, Київ) - киянин у третьому поколінні. Його батько - Юліан Карлович, службовець, був одружений із Вірою Архипівною Віноградовою – донькою відомих у Києві міщан. За спогадами вченого, пращури по батьківській лінії належали до ополяченої української шляхти католицького віросповідання, родичі по матері (у дівоцтві Виноградова) були етнічними росіянами. Родина мешкала неподалік від Бессарабського ринку у Новому провулку (сучасна вул. М. Кропивницького).
Його дружина – українська баронеса Софія Дунін-Борковська. Їхні троє синів виховувалися в українському дусі. Найбільш відомий син Василь, який розпочав блискучу військову кар’єру в Ізмайлівському та Преображенському полку з 12 років. Після полкової школи на знак протесту проти закріпачення українських селян Василь Капніст подав у відставку. Тоді ж він написав перший в царській Росії твір політичної сатири «Ода на рабство». В. Капніст уклав і відправив цариці проект відновлення козацьких полків на Україні, але Катерина ІІ його відхилила. Граф повернувся з Петербурга на Полтавщину в с. Обухівка. Тут збиралися майбутні декабристи, тут В. Капніст написав комедію «Ябеда», про яку І. Франко сказав: «Українець Капніст у своїй «Ябеді» дав перший в Росії приклад політичної сатири і був попередником геніального Гоголя».
Син військового міністра ЗУНР Дмитра Вітовського, теж Дмитро, народився 7 липня 1919 року в селищі Брошнів-Осада Долинського повіту (тепер Рожнятівського району, Івано-Франківської області). 32-річний батько загинув 2 серпня 1919, він так і не побачив сина. Вдова з Надійкою та Дмитром переїхала до Вільнюса, вийшла вдруге заміж за відставного польського офіцера. Та з Литви Дмитро переїхав до Львова, став студентом географічного факультету Львівського університету, членом ОУН, організаційним референтом географічного факультету і керівником осередку із 36 осіб.
Граф Яків Петрович де Бальмен, український художник, автор кількох повістей, онук генерал-поручника Антона Богдановича де Бальмена, ад'ютанта гетьмана Кирила Розумовського народився 200 років тому – 10 серпня 1813 р. у с. Ліновиця на Пирятинщині. Прекрасна домашня освіта дала можливість вступити одразу до 7 класу Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька. Він учився разом із М. Гоголем, Є. Гребінкою, О. Афанасьєвим.
З дитинства Альфред захоплювався фотографією, тому освіту здобував у Відні у Фотографічному інституті при Академії мистецтв. Потім протягом кількох років Альфред працював фотографом у київському фотоательє Влодзімежа Висоцького. Саме Висоцький прищепив Федецькому фахові навички, погляди на мистецтво. За 6 років праці в Києві Федецький виконав чимало фоторобіт: це портрети М. Заньковецької, М. Кропивницького, П. Чайковського. Зрештою фотомайстер набув необхідного досвіду для самостійної роботи і з 1894 р. працює у Харкові. У 1886 р. він отримав від харківського губернатора дозвіл «на право виконання фотографічних робіт» і відкрив у місті власне фотоательє.
Батько Лева – відставний полковник, поміщик, який пишався своїм боярським родом. Він - відчайдушний картяр. програв свій маєток і віно дружини, тому полишив столицю та поселився поблизу Харкова у с. Панасівка. Мечников-старший вів господарство, розводив коней, а мати займалася вихованням дітей. Вона так яскраво розповідала історії роду, що колись малий Лев втік із дому. Він направився до Молдови, аби там захопити престол і повернути роду владу. Льовушка був дуже талановитою дитиною, учився в Петербурзі в училищі правознавства, але в 14 років захворів на коксит, після чого права нога стала коротшою, хлопчик кульгав, пересувався з милицею чи з ціпком; йому шили спеціальне взуття. Прощавай, Петербург!
«Без вільної України не може бути вільної Європи, а без вільної Європи не може бути ані сталого спокою, ані економічного добробуту в цілім світі», - промовив на 17-му з’їзді ОДВУ у 1967 р. 80-річний Олександр Неприцький-Грановський, який першим із українців у діаспорі здобув ступінь доктора-ентомолога, звання професора американського університету (штат Міннесота), якого з 80-річчям вітав сам Президент США Річард Ніксон. Вчений, поет, художник, український державник і досі майже невідомий в Україні.
Історія роду художника Миколи Ґе по батьківській лінії бере початок у Франції. Його прадід емігрував у Росію, поселився в Москві, заснував фабрику. Дід художника - Осип Ґе, одружився з красунею-українкою Дарією Коростовцевою. Мати Миколи Ґе у дівоцтві мала прізвище Садовська. Коли Миколі було всього три місяці, вона померла, тож трьох хлопців виховала бабуся Дарка. Одружившись удруге, батько переїхав з родиною до Києва, згодом купив маєток у селі Попелюхи Могилівського повіту, де й пройшло дитинство Миколи. Навчався десятирічний Микола Ґе у Києві. «Учителі були світлими точками нашого життя», - згадував художник. Особливо любив М. Костомарова: «Він змусив ледь не все місто полюбити історію. Коли він забігав до класу, все завмирало, як у церкві».
Мабуть, про щастя та шляхетність думав катеринославський єврей Йося Браславський (ну, не знав він, що це ім’я Сталіна), коли у 1896 році давав синові ім’я «шляхетний», що на ідіш звучить як Адольф (ну, не знав він, що це ім’я Гітлера).
А талановитий синок виріс, закінчив Одеське художнє училище по класу скульптури у А. Мормоне, але пишних слів на адресу Адольфа Йосиповича Браславського не прозвучало. У непевний час революційних погромів Адольф Браславський підстрахувався і - змінив прізвище на Страхов.
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар