Галицько-Волинська держава - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Галицько-Волинська держава

Галицько-Волинська держава

Зіновій Партико

Початок. Продовження

Розпочате газетою «День» висвітлення історії Галицько-Волинської держави вимагає з’ясування цілої низки дискусійних питань. Який погляд істориків на ці питання? Де, в яких архівах чи археологічних розкопках шукати відповіді? Адже часто сприйняття цієї держави диктувалося поглядом північного сусіда, що виходив з його імперських намірів підпорядкувати собі сусідні території. З проханням надати коментарі щодо цих проблем ми звернулися до завідувача кафедри середніх віків та візантиністики Львівського національного університету ім. І. Франка, доктора історичних наук, професора Леонтія Войтовича.

Зіновій ПАРТИКО: Леонтію Вікторовичу, розпочну із запитання, яке звучить постійно, але відповідей на яке або немає, або вони дуже різні, зокрема й невизначені, а саме: чи була в Данила Галицького корона й де вона тепер, якщо досі існує? Чи існує якась одна, науково узгоджена точка зору?

Леонтій ВОЙТОВИЧ: Не могло бути коронації без корони, папські легати такі корони завжди привозили. Коли в 1215 р. коронували галицького короля Калмана, його батько — угорський король Андрій ІІ — звернувся з відповідним листом до папи, в якому просив прислати для сина золоту корону, «...щоб він міг втішитися як помазанням на короля, отриманим від Апостольського престолу, так і короною, отриманою завдяки Вашій щедрості, й завдяки цьому міг здобути належну почесть своїх підданих, а в сусідів — належне визнання».

Коронація Данила Романовича не підлягає жодному сумніву, про неї, крім Галицько-Волинського літопису, повідомляють також особистий духівник папи Інокентія IV Ніколо де Кальві, польські Аннали Красіньських та інші джерела, в т.ч. і пізніші польські хроністи. Поза сумнівом є те, що легат папи Інокентія IV абат Опізо з Мессани привіз королівську корону до Дорогочина, де й відбулася коронація. Найпевніше, це сталося на Різдво 25 грудня 1253 р. (тоді католицька і православна церкви відзначали Різдво в один і той самий день).

СИМВОЛІЧНИЙ МАЛЮНОК ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ. ЙОГО ТВОРЦІ, ЗГАДУЮЧИ «СТОЛЬНЕ МІСТО» КНЯЗІВСТВА ГАЛИЧ, НЕ НАДИХАЛИСЯ ІДЕЯМИ ЙОГО ЦАРСТВЕНОСТІ / ФОТО З САЙТА UASTUDENT.COM

Тут може виникнути запитання: чому на одну й ту ж територію (Галичину й Волинь) отримали корону два правителі? Річ у тім, що Данило — на відміну від Калмана — коронувався на всю Русь! Адже він був спадкоємцем свого діда, прадіда і т. д., які були великими князями київськими, тобто очільниками всієї Русі. А підтвердження на Галич і Володимир він отримав від хана Бату (Батия). На жаль, ми ще досі маємо спотворене уявлення про Данила як князя лише Галицького (причини цього не розглядаю).

Щодо корони Данила та її подальшої долі, то вона така. У 1340 р. помер правнук Данила — Болеслав-Юрій Тройденович, якому належала корона. Після цієї смерті польський король Казимир ІІІ під час короткочасного набігу на Львів захопив коронаційні регалії, в тому числі й корону, і вивіз їх. Із цих вивезених регалій до нашого часу вцілів тільки релікварій (вмістилище для зберігання реліквій), який свого часу належав візантійському імператору Мануїлу І Комніну (близько 1123—1180). У релікварії було поміщено частинку животворящого дерева з хреста, на якому був розп’ятий Ісус Христос. Очевидно, цей релікварій як частина коронаційних регалій був привезений із Візантії матір’ю короля Данила — Єфросинією-Анною, дочкою імператора Ісаака ІІ Ангела. Нині цей релікварій перебуває в Парижі. Інші коронаційні регалії польських королів, зокрема й корона Данила Романовича, у складі регалій вже польських королів потрапили до королів прусських після ліквідації Речі Посполитої й були переплавлені на золото у кінці ХVIII ст. Про це написано у працях відомих польських дослідників, зокрема й Е. Домбровської; писали про це також німецькі й російські дослідники.

Таким чином, сучасні пошуки корони Данила позбавлені сенсу. До речі, так само, як позбавлена сенсу й спроба вважати нею митру перемишльських єпископів. Поясню останнє: форма корони ХІІІ ст. не відповідає формі митри, схожі на митру корони почали з’являтися лише в кінці XVI ст.; крім того, коштовне каміння, яким прикрашена митра, не відповідає рівню прикрас для королівської корони. Задля справедливості зазначу, що єдиної думки серед дослідників із приводу митри немає, зокрема через те, що декого з істориків і в наш час манить спокуса віднайти цю корону, а дехто просто намагається продемонструвати свою ерудицію.

Між іншим, про те, як ми зараз величаємо короля Данила. Річ у тім, що король Данило, напевно, неприємно здивувався б, якби дізнався, що історики ХІХ ст. називають його Галицьким: вживання означення Галицький певною мірою його принижує. Адже самим тільки Галицьким князівством він ніколи не володів (з 59 років, проведених на князівському і королівському престолах, безпосередньо в Галичі він не пробув і трьох). Тому правильніше називати його просто королем Данилом.

З. П.: А як величали Данила в часи його правління: королем чи князем? Чи існують відмінності в титулуванні в нашій слов’янській, українській традиціях та в традиціях західних, зокрема у ватиканській?

Л. В.: До 1253 р. всі західні джерела титулують Данила Романовича або князем, або герцогом, а після вказаної дати — лише королем. Зокрема, Світлішим королем Русі титулував його папа Інокентій IV, королем (не розгортаючи повного титулу) величали європейські літописці та хроністи. Додам тільки, що повний титул кожного правителя у різні часи — різний, оскільки відтворює, як правило, послідовність приєднання тих чи інших земель; короткі ж титули є постійно однаковими.

З. П.: Якщо Данило Галицький був королем, то королями мають були бути і його нащадки. Кого з нащадків Данила титулували королем? Наскільки тривалою була ця традиція?

Л. В.: Західні джерела титулували брата Данила — Василька Романовича — та його сина — Лева Даниловича — королями. Що стосується руських літописів, то там, за традицією, їх величали князями.

Причина відмінностей у титулуванні полягала в ординській залежності (правителі Золотої Орди вбачали в титулі «король» повністю незалежну від них особу, з чим погодитися не могли). Тому лише після 1301 р., коли золотоординські правителі «втратили пильність» (хан Токта знову вв’язався в боротьбу за Азербайджан, а його брати продовжували боротися з нащадками Ногая у Причорномор’ї), нащадок Данила — Юрій Львович — знову зміг титулувати себе королем, демонструючи тим самим незалежність від Орди. Напевно, саме це стало причиною політичних труднощів його синів, коли хан Узбек вирішив повернути їм попередній титул — «князь».

У західноєвропейському світі Галицько-Волинська держава залишалася королівством Русі аж до 1387 р., коли її еліта визнала зверхність над нею польських правителів — Владислава Ягайла й Ядвіги д’Анжу.

Більше того, аж до 1434 р., поки тривали дипломатичні перемовини щодо статусу цієї території, вона зберігала автономію. Через це для неї у Львові навіть окремо карбували «руські» гроші. Відповідно, назва утвореної на цих землях нової адміністративної одиниці у складі Литви — Руське воєводство — ввібрала в себе назву королівства Русі.

З. П.: Відомо, що з часом деякі імператори Священної Римської, а також Австро-Угорської імперій іменували себе королями Галичини та Володимирії. Як трапилося, що цей титул перейшов до них?

Л. В.: Трапилося так тому, що територія Галичини та Володимирії породила два титули. Про один із них (титул короля Русі) я вже сказав, а другий виник ще до Данила ось за яких обставин.

Галицька династія Ростиславичів, перших галицьких князів, перебувала в родинних зв’язках з угорськими королями династії Арпадів (Ростиславичі були синами Ілони-Ленке, дочки короля Угорщини Бели І). Саме тому з кінця ХІІ ст. угорські королі й претендували на спадщину Ростиславичів. Так, угорський король Андрій ІІ (правив у 1205—1235 рр.) прийняв титул короля Галіції і Лодомерії (Володимирії), а в Галичі, як я згадував, у 1215 р. навіть коронували його сина — Калмана. У 1221 р. Калман утратив Галич, отримавши володіння в інших землях, які входили до складу Угорського королівства, але при цьому вказаний вище титул за собою зберіг. Після Калмана титул короля Галіції і Лодомерії залишився в Арпадів, після вигаснення яких перейшов до їхніх спадкоємців — Анжуйської династії, що правила в різних державах Європи.

Коли пізніше угорськими королями стали роди Люксембургів, а потім Габсбургів, то вони вказаний титул просто успадкували. Далі представники обох цих династій ставали імператорами Священної Римської імперії. Зокрема, Габсбурги використали цей титул (королів Галіції і Лодомерії) в 1772 р., при першому поділі Польщі, як підставу для отримання земель Галичини. У 1806 р. — після ліквідації Священної Римської імперії — цей титул так само успадкували імператори Австрії, а відтак — і Австро-Угорщини.

В австрійській монархії Габсбургів Галичину не лише номінально, а й фактично розглядали як окреме королівство на рівні з королівством Чехія, а тому допускали для нього певну автономію і навіть існування окремого парламенту (сейму). У ХІХ ст. це відбилося у відновленні української церковної митрополії, українських шкіл, гімназій, газет, врешті кафедри всесвітньої історії (з українською (руською) мовою викладання) в університеті та української мови у спілкуванні з солдатами тих полків ІХ та Х корпусів австрійської армії, де українців було більше 50 відсотків. Після наполеонівських війн до цього королівства приєднали Краківське і Освенцімське князівства. Таким чином утворилися Галичина (Східна і Західна) із приблизно рівним числом поляків та українців. Столицею «королівства», як і раніше, залишався Львів.

Про статус вказаної території саме як королівства говорить і той факт, що його парламент (сейм) функціонував до 1914 р. У цьому парламенті була й українська фракція, куди входили навіть депутати від селян (вибори йшли по чотирьох куріях). Крім того, без виборів, як так звані верилісти, до парламенту входили ієрархи римо-католицької, греко-католицької і вірменської церков та ректори Львівського і Краківського університетів.

Теги:
2017-05-12 02:15:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар