Григoрiй Мачтeт - Україна Incognita
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Григoрiй Мачтeт

15 вересня 1852 року народився чудовий український революціонер-народник, письменник Григорій Олександрович Мачтет (1852-1901), писав російською мовою. Аналізуючи прозові твори письменника, літературознавець Галина Краєвська робить висновок: «Треба зазначити, що цілком очевидним у творах Мачтета на українську тему є вплив Миколи Гоголя і цілком слушним є твердження, що творчість цього письменника варто розглядати в руслі не тільки російської, але й української культури». На думку одного із засновників Старої Київської Громади, видної постатті в історії українського національного руху Павла Житецького (1837-1911), окремі твори Мачтета «продумані були українською, а написані російською мовою».

Рід Мачтета походив з Англії. Артилерист Манчтед (так тепер вимовлялося його прізвище), завербований в шведську армію Карла XII, був поранений в Полтавській битві, потрапив у полон і залишився в Україні та одружився з українкою. Мачтет народився в Луцьку (Волинь) в сім'ї члена повітового суду. Батько Григорія Мачтета порушив сімейну традицію та замість військової кар'єри обрав цивільну. Олександр Йосипович Мачтет 1847 року закінчив зі ступенем кандидата юридичний факультет Імператорського університету святого Володимира у Києві. Мати — Наталія Григорівна Калінська — походила з польської шляхти. Григорій Калінський, дід письменника, коли був юнкером Ольвіапольського полку, входив до Північного союзу декабристів. Залишившись у шестирічному віці без матері, Григорій Мачтет навчався та виховувався вдома під керівництвом німкені-гувернантки. Пізніше в автобіографії Мачтет згадував, що з поезією Тараса Шевченка ознайомився ще в дитячі роки, багато віршів знав напам'ять. 1861 року його віддали на навчання в Немирівську гімназію графа Потоцького. У 1865 виключений з 4-го класу за співчуття учасникам польського повстання 1863 року (насправді Мачтет тоді був завзятим українофілом).

 В тому ж 1865 році 13-річний Мачтет зовсім осиротів: помер батько, залишивши п'ятьом дітям тільки дві шафи з творами російських і чужоземних класиків. 1866 року Мачтет продовжив навчання в Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії. 1868 року, незадовго до випускних іспитів, Мачтета знову виключили з гімназії з «вовчим квитком» за політичну неблагонадійність — цього разу за влаштування спільного читання та обговорення заборонених книг (серед них — творів Миколи Добролюбова) та за зухвальство щодо начальства. Зокрема, інспекторові гімназії Олександру Даниловичу Тулубу, який зневажливо відгукнувся про Миколу Чернишевського (мовляв, підете каторжною доріжкою негідника Чернишевського), Мачтет заявив: «Як Ви смієте так називати того, кому ми з вами не гідні навіть розв'язати ремінець взуття».

Після цього хлопець навчався самостійно і за допомогою товаришів і вчителів. Начальство гімназії навіть наполягало на тому, щоб юнака вислали з Кам'янець-Подільського, але подільський губернатор не погодився, мотивуючи це тим, що 16-річний Мачтет занадто молодий, тому не може бути небезпечним.

1870 року один з учителів Кам'янець-Подільської гімназії звернувся за допомогою до попечителя Київського учбового округу генерала Платона Антоновича, який в юності сам брав участь у студентських виступах і притягувався до відповідальності, був висланий на Кавказ за звинуваченням у співучасті в Сунгуровському таємному суспільстві. Вони домоглися, щоб Мачтета дозволили скласти іспит на звання вчителя історії та географії повітових училищ.

Два роки викладав у школах Могильова і Кам'янця-Подільського. Але школа не стала для Григорія Мачтета основною справою. Головнішою для нього була участь у нелегальному гуртку, який вів підготовку до організації хліборобської комуни. Члени гуртка «американців», послідовник яких Володимир Дебогорій-Мокрієвич заперечували приватну власність, вважали чесним засобом заробітку лише фізичну працю та мріяли охопити комунами мало не увесь світ. Розпочати вони вирішили з Північної Америки, яку вважали найвільнішою. 1872 року Мачтета звільнили зі служби — і знову за політичну неблагонадійність. Він виїхав за кордон — спочатку до Цюріха, а наприкінці 1872 року в товаристві ще двох «американців» — І. Речицького та О. Романовського — за океан, у США, щоб там здійснити задумане. В США брав участь в землеробській громаді, головним чином на фермах Заходу. Там же в Америці він почав писати: у 1873 році опублікував вірші в газеті «Свобода», що видавалася російськими емігрантами в Сан-Франциско.

Оскільки затія з комуною не вдалася, 1874 року Мачтет повернувся в Росію. У цей час газета «Тиждень» і журнал «Вітчизняні записки» охоче друкували його нариси  з північноамериканського життя («Прерії і піонери», «В американській школі», «З емігрантами. З Європи в Америку», «Перед американським судом», «Громада Фрея» та ін.) , подорожні враження про поїздку до Німеччини та ін., що склали цикл «Колійні картинки» (збірка «За білому світу», 1889).У Санкт-Петербурзі Григорій Мачтет входив до групи Ореста Габеля, яка взяла на себе організацію втеч заарештованих революціонерів із Будинку попереднього ув'язнення. Зокрема, Мачтет брав активну участь у підготовці втечі Порфирія Войнаральського (один із головних організаторів «ходіння в народ») та революціонера, українського дворянина Сергія Ковалика (організатор народницьких гуртків в Києві, Харкові та Москві). Йому вдалося підкупити варту, продумати в деталях план, налагодити листування з ув'язненими.

Одному з віршів Мачтета судилося довге життя. У 1876 році в Лондоні в газеті «Вперед» поміщено анонімно (твір довго приписували Петру Лаврову) вірш Мачтета «Последнее прости», присвячене замученому в острозі студенту Чернишову; під назвою «Замучен важкою неволею» воно стало популярною революційною піснею. Автор музики невідомий. Уже 1877 року на похоронах студента Подлевського вірш Мачтета вперше прозвучав як траурний гімн. Пролетарським траурним гімном був він i в 1880-1890-х роках. Це була одна з улюблених пісень Володимира Леніна. Тож 27 січня1924 року на похоронах Леніна її виконав хор Великого театру СРСР.  Українською мовою під назвою «В неволі скатований люто» пісня відома з 1905–1907 років. Перші два (з восьми) куплетів українського варіанту пісні виглядають так:

В неволі скатований люто,

Ти смерть за свободу прийняв.

Б'ючися за право народне,

Ти голову чесно поклав. (Двічі)

 

Боровся ти вперто й хоробро,

З тобою у лавах ми йшли,

А нині брати твої вірні

На цвинтар тебе віднесли. (Двічі)

«Замучен тяжелой неволей» російською мовою. Запис 1939 року —

https://www.youtube.com/watch?v=NJoLAaIWQyY

 У 1876 року Орест Габель, якого запідоз рили в організації втеч із Будинку попереднього ув'язнення, і два члени його групи Бартошевич і Мачтет були арештовані. Мачтет пробув рік в одиночному ув'язненнів Петропавлівської фортеці. У 1877-1884 перебував на засланні в Шенкурске Архангельській губернії, потім у Сибіру. Тут він одружився з Оленою Медведєвою, яка відбувала там заслання за участь у «протизаконному товаристві» (членство у «Всеросійській соціально-революційній організації»). Олена Петрівна хворіла. Щоб підтримати сім'ю, Григорій Олександрович брався за будь-яку роботу: був підвальним при складі місцевого купця, давав уроки... На засланні він багато писав, був співробітником місцевої преси, посилав свої твори в Петербург. На засланні ним створений цикл «Розповіді з сибірського життя» (опублікований в «Спостерігачі», «Вітчизняних записках»); в оповіданнях «Мирське справа», «Ми перемогли», «Друга правда»та ін. показано безправ'я села і свавілля царської адміністрації.

Олені Петрівні через хворобу (туберкульоз) було дозволено покинути Ішим і жити на Кавказі. В грудні 1885 року вона виїхала в Кутаїс (нині Кутаїсі), але в дорозі захворіла і в травні наступного року померла в Москві. Від вересня 1886 року Мачтет жив під негласним наглядом у Москві, від березня 1887 року — в Одесі, у 1891–1895 роках він жив у Зарайську під Москвою. У листопаді 1894 року, коли було видано маніфест про коронацію російського імператора Миколи II, а після того за традицією зарясніли всеможливі помилування та подарунки, Мачтет із Зарайська писав Володимирові Короленку: «Щойно прочитав маніфест і гадаю, чи знімуть з мене нарешті обмеження, які досі душать мене, і чи отримаю я дозвіл жити в Петербурзі». Але ні, сподівання Мачтета не справдилися. В цей час вийшли його збірки: «Повісті та оповідання» (2 вид., М.,1887-89), «Силуети» (2 вид., М., 1888-1895), «Живі картини» (М., 1895), «Нові розповіді»( М., 1891), «На дозвіллі» (1896), а також повісті «Жид» (М., 1888 і Одеса 1887), «Біла Панна» (М., 1889), «Хроніка одного дня» (1892). На думку літературознавців, твори 1880–1885 років («Хроніка одного дня в місцях не надто віддалених», «Мирська справа», «Ми перемогли», «Сон одного засідателя», «Друга правда») — найкраще з усього, створеного Мачтетом. У них позначилася народницька ідеалізація селянської громади,  чітко передана народна ненависть до гнобителів.

Однією із найкращих є повість Мачтета «Жид». Героя твору — лікаря-єврея Давида Гурвейса — письменник зобразив як шляхетну особистість. Уже зі шкільних років Давид готовий страждати за колектив. Це чесний і самовідданий лікар, здатний віддати життя за ідеали гуманізму. Після заслання Мачтет опублікував роман «І один у полі воїн» (1886) з побуту кріпацького села Західної України і повість «Блудний син» (1887) про ставлення інтелігенції до народу. У повісті «Людина з планом» (1886) показано поява на російському ґрунті ділків і користолюбців. Настрої революційної інтелігенції зображені у романі «На зорі» (1892-1893), оповіданнях «Перший гонорар» (1890), «Перший урок» (1894) та ін.

Другий раз Мачтет одружився в 1890 році з дуже молодою дівчиною, якій щойно виповнилося 18 років – з Ольгою Родзевич, племінницею відомого видавця газети «Московський телеграф» Гната Гнатовича Родзевича, донькою Миколи Гнатовича Родзевича — юриста, члена Державної думи четвертого скликання від Рязанської губернії. Характерно, що свого сина Григорій Мачтет назвав Тарасом, на честь Тараса Шевченка. Його син Тарас Григорович Мачтет (1891-1942) був поетом і журналістом, похований в Рязані на «Скорбящем кладовищі».

 У 1897–1900 роках письменник жив у Житомирі, де служив в акцизному управлінні, часто виступав із фейлетонами в житомирській газеті «Волинь». Бував у Києві (Десятинний провулок, 7). У Житомирі відбулося знайомство Мачтета з письменником Михайлом Коцюбинським, який у місті мешкав півроку від листопада 1897 року до березня 1898 року. Живучи в Україні Мачтет подружився з талановитою літературною сім'єю Косачів — з поетесою Оленою Пчілкою і її донькою Лесею Українкою, Михайлом Обачним (під таким псевдонімом друкувався Лесин брат Михайло). В одному з листів до брата Леся пише про необхідність перевести українською мовою повість Мачтета «Він і вона» і його роман «І один у полі воїн». Особистій зустрічі Лесі Українки та Григорія Мачтета завдячує появою чудова імпровізація «Когда цветет никотиана…» — поетична відповідь Лесі Українки на запитання, чи може вона писати російською мовою.  Про цей епізод розповіла в спогадах поетеса та драматург, донька одного з корифеїв українського побутового театру Михайла Старицького, Людмила Старицька-Черняхівська, дружина відомого лікаря-гістолога Олександра Черняхівського, мати поетеси Вероніки Черняхівської (всі троє вбиті при Сталіні): «Наприкінці 1890-х років до Києва почав наїздити наш незабутній друг Григорій Олександрович Мачтет, він цікавився і українськими справами, і українською літературою, познайомився з Лесею, дуже вподобав і її, і її талант. Раз для спроби попросив він Лесю написати йому вірш по-російськи, і Леся заради жарту подала йому російський вірш. Мачтет був в захваті від нього».

У 1900 році Мачтет отримав дозвіл переїхати в Петербург, де він сподівався реалізувати численні творчі задуми й плани. Є свідчення, що Мачтет мав намір у художній прозі перейти з російської на українську мову. Так, Михайло Коцюбинський у листі до дружини від 18 (30) січня 1898 року писав про Мачтета: «Хвалився мені, що хоче кинути московську літературу і перейти до вкраїнської, але наскільки тут правди, не відаю». Очевидно, рання смерть Мачтета завадила йому здійснити цей намір. У1901 році, перебуваючи в Ялті на відпочинку, Григорій Олександрович помер від паралічу серця. Через три тижні письменникові мало виповнитися 49 років. Житомирська газета «Волинь» упродовж місяця щодня, починаючи з 15 серпня, друкувала статті (здебільшого спогади), присвячені пам'яті покійного письменника. Публіцист і літературний критик Микола Михайловський написав у некролозі, що життя Мачтета з гімназійної лави і майже до найостаннішого часу було цілою низкою пригод, але ніякі незгоди не відлучили його від ідеалів молодості.

Письменник похований на Аутському кладовищі. Пізніше його останки були перепоховані на Полікуровському меморіалі (меморіальне кладовище в Ялті).

«Мачтет — гарячий прихильник народолюбних ідей 60-х і 70-х років; вся його літературна діяльність є проповідь цих ідей у белетристичній формі, — писав про нього в «Енциклопедії Брокгауза й Ефрона» відомий літературознавець Семен Опанасович Венгеров. — Він тієї думки, що «белетрист повинен давати не портрети, яких у нас вже ціла галерея, а будити настрій читача картинами життя»; тому його розповіді більше нагадують казки, притчі і алегорії. Він пише з крайнім пафосом і ставить положення абсолютно схематично: злодій — так лиходій, з голови до ніг, хороша людина — так ангел. У читачах молодих, які й не дивляться на белетристику виключно з художньої точки зору саме ця прямолінійність Мачтета збуджує співчуття. Кращі розповіді його користується значною популярністю. Дуже подобається Мачтет і іноземцям, які цінують захоплений заклик автора до добра і світла».

Для творчості Мачтета характерні публіцистична гострота, гуманізм, захоплюючий сюжет, іноді елементи мелодраматизму. Його  розповіді перекладені польською, французькою, англійською, болгарською, новогрецькою, грузинською, чеською, німецькою і датською мовами. Українською мовою оповідання Мачтета перекладав Костянтин Арабажин, двоюрідний брат Андрія Бєлого, російський і український літературознавець, письменник та перекладач.

 В НЕВОЛІ СКАТОВАНИЙ ЛЮТО

В неволі скатований люто,

Ти смерть за свободу прийняв.

Б’ючися за право народне,

Ти голову чесно поклав. (Двічі)

Боровся ти вперто й хоробро,

З тобою у лавах ми йшли,

А нині брати твої вірні

На цвинтар тебе віднесли. (Двічі)

Наш ворог од тебе далеко,

Круг тебе стояли свої.

Самі ми з журбою закрили

Орлинії очі твої. (Двічі)

Не горе саме почували,

Не сльози журби ми лили,

Коли ми тебе поховали

На цвинтарі в мерзлій землі. (Двічі)

Ненависть нам серце стискала,

До бою ми духом рвались,

І ворогам нашим за тебе

Ми всі відплатити клялись. (Двічі)

З тобою одна нам дорога, —

Як ти, ми в неволі помрем,

Як ти, ми за діло народне

Життя на вівтар покладем. (Двічі)

Собою угноїмо землю,

Як ти, для майбутніх людей

Ми тільки пророками будем

Великих народних ідей. (Двічі)

Та знаємо всі ми напевно,

Що нас пам’ятатиме світ,

І ворогам нашим суворо

Відплатить трудящий нарід. (Двічі)

 

2015-09-15 10:44:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар