Максим Ковалевський - Україна Incognita
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Максим Ковалевський

8 вересня 1851 року народився Максим Максимович Ковалевський (1851 - 1916), український учений-соціолог, правознавець, історик, етнограф, громадський і державний діяч. Професор (1880), академік Петербурзької АН (1914), член I Державної думи і Державної ради. Велика частина його діяльності проходила закордоном.

Серед російських соціологів М. Ковалевський вважається першим соціологом-професіоналом. Один з редакторів першого наукового довідника з українознавства «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (т. 1—2, СПб., 1914—1916). Виступав за перебудову Росії на принципах автономії неросійських народів, протестував проти переслідування царатом української мови.

У світову науку Ковалевський увійшов як видатний юрист, соціолог і історик. У своїх роботах М. Ковалевський велику увагу приділяв пропаганді соціологічних знань. З ініціативи його і Е. де Роберті були видані «Нові ідеї в соціології», вип. 1-4 (СПб., 1913-1914). Багато сил віддавав Ковалевський формуванню традицій наукового спілкування і співпраці російських соціологів, пошуку шляхів їх входження в міжнародне соціологічної співтовариство. Як соціолог, зробив великий внесок у розробку концепції «генетичної соціології», яка, за його словами, являла собою «ту частину науки про суспільство, його організації та поступальному ході, яка займається походженням суспільного життя і суспільних інститутів, які: сім'я, власність, релігія, держава, моральність і право ... ». Головною працею свого життя вчений вважав «Економічне зростання Європи», що вийшов російською мовою в трьох томах (від Римської імперії до 14 ст.) і німецькою — у семи томах (до 18 ст.).

Належав до заможного шляхетського роду Доленго-Ковалевських, що походить з Гетьманщини. Народився в розташованій поблизу Вільшанки садибі, в 28 верстах від Харковa. У 1865 році блискуче витримав іспит в 5-й клас третьої Харківської гімназії, яку закінчив із золотою медаллю в 1868 році. У 1868 році вступив до Харківського університету на юридичний факультет. Спеціалізувався з державного права західноєвропейських країн. У 1871 році закінчив університет зі ступенем кандидата прав і був залишений за ініціативою українського професора-правознавця Д. І. Каченовського при університеті на кафедрі державного права європейських держав після подання роботи «Про конституційні дослідах Австрії та чеської національної опозиції».

У 1872-1876 роках продовжив освіту за кордоном в Берлінському університеті, потім слухав лекції в навчальних закладах Відня (Австрія) та Парижа (Франція), працював у бібліотеці Британського музею та Державному архіві Лондона (Велика Британія).

Був знайомий з Марксом, про що залишив спогади. Маркс відносив Ковалевського до числа своїх «наукових друзів», а Ковалевський оцінював особистість Маркса дуже високо і писав: «Дуже ймовірно, що без знайомства з Марксом я б не зайнявся ні історією землеволодіння, ні економічним зростанням Європи, а зосередив би свою увагу більшою ступеня на ході розвитку політичних установ, тим більше, що такі теми прямо відповідали преподаваному мною предмету». Саме під впливом Маркса Ковалевський почав згодом серйозно займатися історією економіки. Проте він не став прихильником матеріалістичного розуміння історії (тобто не прийняв тезу про обумовленість соціального життя матеріальними виробничими відносинами), вважаючи такий підхід одностороннім. Він був далекий від марксизму і за своїми ідейно-політичним переконанням, будучи прихильником конституційної монархії в політиці і позитивізму — у філософії. Він дотримувався позитивістської теорії множинності чинників суспільного розвитку, яка згодом трансформувалася в його роботах в теорію функціонального зв'язку суспільних явищ.

У 1877-1887 роках викладав у Московському університеті, читаючи курс державного права іноземних держав та історії законодавчих установ. У 1880-го захистив докторську «Суспільний лад Англії в кінці середніх віків». У тому ж році вийшла його програмна методологічна робота «Історико-порівняльний метод в юриспруденції». У квітні 1879 році  брав участь у роботі першого земського з'їзду в Москві. У 1879-1880 видавав разом з фольклористом і етнографом В. Ф. Міллером журнал «Критичний огляд», співпрацював у журналі «Юридичний вісник», газетах «Порядок» і «Земство». Здійснив три етнографічних експедицій: в 1883 році — з В. Ф. Міллером, в 1885 році — з Н. І. Іванюковим, в 1887 році — з Ю. С. Гамбаровим. Зібрані матеріали лягли в основу його наукових напрацювань у галузі родових відносин. У 1887 році  був нагороджений Великою золотою медаллю відділень етнографії та статистики Російського географічного товариства.

Протягом 1879-1880 років був (разом із В. Міллером) видавцем-редактором ліберального часопису «Критическое обозрение. Журнал научной критики и библиографии в области наук историко-филологических, юридических, экономических и государственных», у 1878-1892 рр. — одним із редакторів органу Московського юридичного товариства «Юридический вестник», у 1906-1907 — редактором газети «Страна», а у 1909 році перейняв у М. Стасюлевича керівництво впливовим виданням «Вестник Европы. Журнал исторический, политический и литературный».

У 1887 за наказом міністра народної освіти І. Делянова, реакціонера, що проводить політику контрреформ, звільнений з університету за «негативне ставлення до російського державного ладу». З цього часу жив переважно за кордоном, в основному, в Лондоні, Парижі й на своїй віллі Батаві в Болье-сюр-мер близько Ніцци. Виступав з лекціями в Стокгольмі, Оксфорді, Брюсселі, Чикаго та інших містах. За кордоном Ковалевський продовжив активну наукову діяльність, що принесла йому світову популярність. Найбільш значні роботи цього періоду: чотиритомне дослідження «Походження сучасної демократії» (СПб., 1895-1897) і спочатку тритомна, а пізніше доведена до семи томів робота «Економічне зростання Європи до виникнення капіталістичного господарства» (М., 1898-1903). До цього ж часу відноситься робота «Етнографія і соціологія», що почала цикл його спеціальних праць з соціології.

Мешкав і працював у Франції, Великій Британії, США, Італії, Бельгії, Швеції. З 1889 року проживав у Франції. Читав лекційні курси в Стокгольмському (1890) і Брюссельському (1899) університетах, а також деякі лекції в Парижі, Оксфорді, Чикаго, Сан-Франциско. У 1901 зі своїми однодумцями (Е. де Роберті, Ю. Гамбаровим та іншими) заснував у Парижі Руську вищу школу суспільних наук (1901-1905), де проходили навчання російські політики опозиційного спрямування. Лекції в ній читали вчені та політичні діячі самої різної орієнтації (майбутній голова Першої Державної думи С. А. Муромцев, П. Струве, Г. Плеханов, В. Ленін, французький соціолог і кримінолог Жан-Габріель Тард, один із засновників суб'єктивно-психологічного напрямки в західній соціології, історію в школі викладав також Михайло Грушевський).

Після вигнання з Росії Ковалевський близько зійшовся з дружиною свого родича, математиком-українкою Софією Ковалевською (уроджена Корвін-Круковська). За її ініціативою він приїхав до Стокгольма, де читав лекції в місцевому університеті. Незважаючи на щирі почуття, Ковалевська не побажала оформити їх відносини. У 1890 році після спільної поїздки по Рив'єрі вони розлучилися. У радянському фільмі «Софія Ковалевська» (1985) Максима Максимовича зіграв Аристарх Ліванов.

У серпні 1905 року під час революції повернувся до Росії і активно включився в політичне життя. У вересні 1905-го — брав участь у з'їзді земських і міських діячів у Москві, активно співпрацював у різних газетах, в 1906 році обраний членом першої Державної думи від Харківської губернії. Вважався одним із лідерів і провідних ораторів лівої частини Державної ради, відстоював ідеали прогресивного розвитку і конституційної демократії, брав безпосередню участь в опрацюванні низки законопроектів. Українець за походженням, Ковалевський співпрацював у Думі з українською фракцією, був головою Т-ва ім. Т. Шевченка, яке допомагало українським студентам, що навчались у Санкт-Петербурзі.

Голова думської комісії зі складання наказу, входив в чотири інші комісії, виступав у Думі 62 рази по більшості обговорюваних питань. У липні 1906 року очолював думську делегацію на 14-й міжнародній міжпарламентській конференції в Лондоні.

У 1907 році обраний членом Державної ради від академічних організацій та університетів. Засновник Партії демократичних реформ. Один із засновників Партії прогресистів, політичної наступниці Партії мирного відновлення 1907-1908, в 1912-1914 роках член її ЦК.

Професор Петербурзького університету (1905-1916). викладав також у Петербурзькому політехнічному інституті та на вищих жіночих курсах. Брав участь в організації психоневрологічного інституту. З 1910 року Психоневрологічний інститут став приватним Петроградським університетом. У рамках цього інституту, Ковалевський разом із соціологом Е. де Роберті створив першу в Росії кафедру соціології, подолавши опір міністра народної освіти, на думку якого кафедра соціології могла скомпрометувати навчальний заклад. З 1910 року Ковалевський працював в якості декана юридичного факультету приватного Петроградського університету. Його першими учнями були П. Сорокін (майбутній батько американської соціології), К. Тахтарев, Н. Кондратьєв (розстріляний за Сталіна), Н. Тімашов (один з майбутніх творців соціології права в США), що стали згодом соціологами світового рівня.

Співчував українському рухові, був особисто знайомий з М. Грушевським, С. Петлюрою та ін. його провідними діячами, співробітничав з українською думською громадою, боровся проти утисків української мови, був одним із редакторів першого наукового довідника з українознавства «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (т. 1-2, СПб., 1914-1916).

Соціологічні концепції права і держави Максима Ковалевського ґрунтувалися на ідеї, що історичною закономірністю є необхідність просування кожного суспільства від нижчої до більш високої стадії. Однак цьому прогресу суперечить «протиставлення бідності і багатства, ворожнечу між заможними і незаможними». Для подолання цього протиріччя Ковалевський вважав за необхідне втручання держави в розпорядження власністю в інтересах хліборобів і робітників, юридичне закріплення права на працю, вільну діяльність профспілок, їх боротьбу за соціальні права. При повільності суспільних змін прогрес більш надійний, ніж при їх швидкості, еволюція треба воліють революції; прогрес бажаний тільки під умовою збереження порядку.

З 1908 року Максим Ковалевський — президент Педагогічної академії Санкт-Петербурга, а з 1914 року — Голова Петербурзького юридичного товариства.

У 1912 році був висунутий на Нобелівську премію миру. Входив до числа провідних діячів Міжнародного інституту соціології — найстарішого міжнародного об’єднання професійних соціологів, заснованого в Парижі у 1893 р., деякий час займав у ньому посади віце-голови та голови. Був також членом-кореспондентом Французького інституту (Академії моральних і політичних наук) та Британської асоціації розвитку наук, членом Тулузької академії законодавства, Товариства з вивчення історії Французької революції, Товариства з вивчення вітчизняної історії (Італія), Товариства соціології в Парижі. Брав участь у багатьох міжнародних наукових форумах.

Початок Першої світової війни застав Ковалевського в Карлсбаді на лікуванні. Як російський підданий він був інтернований до весни 1915 року, потім повернувся до Росії. Важкі умови перебування в полоні підірвали його життєві сили, невдовзі він помер у Петрограді. Похований на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври; в похоронах брало участь до 100тис. чоловік.

Юридико-соціологічна концепція Максима Ковалевського виходить з положення про те, що право — це продукт розвитку суспільства, обумовлений потребою суспільства в соціальній солідарності. Говорячи про обумовленість права і держави інтересами суспільної солідарності, вчений вважав, що право виникло з необхідності солідарності до держави і незалежно від нього. Держава і право він розглядав не як продукт боротьби класів, а як вираження «заміренності» і соціальної солідарності. Всяка група, писав Ковалевський, будь то «мурашник, бджолиний вулик, пташина зграя, оленяче стадо або натовп кочівників, — є, насамперед, замірённой середовищем, з якої усунені елементи боротьби; місце боротьби займає в ній солідарність чи свідомість спільності переслідуваних цілей і взаємозалежності членів групи один від одного». Подальший розвиток людського суспільства визначається, згідно Ковалевському, зростанням солідарності: від спілок бродячих орд до сучасної держави. Перспективу ж цього розвитку він бачив у всесвітньому об'єднанні.

Ковалевський відкидав як теорію божественного походження державної влади, так і теорію суспільного договору. У питанні про джерело і природу державної влади позиція вченого була близька психологічній школі права, що розглядає право як психічне явище. Основою всякого державного гуртожитку, писав Ковалевський, є психологічний мотив — готовність до підпорядкування. Влада, виникає в результаті психічного впливу на маси з боку обдарованої особистості. Джерело виникнення влади треба шукати «ні в якомусь ніколи не мала місця договорі народу з обраним ним вождем ..., а в психічному впливі особистостей, здатних до ініціативи, до творчості, на маси, не здатні ні до чого іншого, як до підпорядкування своєї діяльності чужому прикладу і руководительство».

У своїх дослідженнях широко використовував історико-порівняльний метод. Розробляючи соціологічний питання, спирався не на абстрактні філософські постулати, а на фактичний матеріал. За влучною характеристикою сучасного Ковалевському історика і соціолога Миколи Кареєва, теж члена Першої Державної думи, Ковалевський був істориком-соціологом по перевазі, істориком суспільних відносин і соціального ладу.

2015-09-08 12:05:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар