Досвід Литви у подоланні тоталітаризму, або Чи можлива в Україні моральна люстрація? - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Олександр Купрієнко » Досвід Литви у подоланні тоталітаризму, або Чи можлива в Україні моральна люстрація?
Олександр Купрієнко

Магістр філософії

Досвід Литви у подоланні тоталітаризму, або Чи можлива в Україні моральна люстрація?

Негативний досвід СРСР в Україні може бути подоланий лише за умови форсованої побудови громадянського суспільства

ХХ століття, починаючи від Жовтневої революції, коли до влади у Росії прийшли більшовики (хоча самих більшовиків на час обрання в парламент була абсолютна меншість, і про це неодноразово писали історики), і закінчуючи періодом розвалу СРСР, стало для країн соціалістичного табору переламним моментом. 15 країн протягом 70 років пережили жахливі за своїми масштабами соціальні катастрофи, наслідки яких вони й досі відчувають на собі. Комуністичний режим, фактично заклав основи моральної кризи, яку, незважаючи на значні труднощі, Україні потрібно подолати якнайскоріше.

В цьому сенсі, корисно було би розглянути дуже показові, на мою думку, приклади успішної політики історичної пам’яті країн Прибалтики, зокрема, Литви.

Окремо слід замислитися над тим, чи має або мала силу в Прибалтиці та ностальгія за радянським минулим, яка є в Україні? З 2004 року Литва стала членом ЄС (а з 2007 року і повноправним учасником Шенгенської угоди), отже, для України вона дійсно є прикладом для наслідування. Як потрібно українцям ставитися до політики комунізму? Як має вирішуватися проблема доступу до архівної інформації минулого століття? Лише на одне з цих питань сьогодні можна відповісти однозначно, а саме: розсекречення архівів КҐБ є однією з умов поступу в питаннях національної ідентифікації та історичної спадщини України. На перше ж питання свого часу відповів Степан Бандера, вказавши, що ОУН виступає не проти комунізму як такого, але проти комунізму більшовицького варіанту. Очевидно, що нам потрібно виховати в собі критичне ставлення до вчинків комуністичних лідерів, але при цьому не відкидати їх вивчення і робити для себе відповідні висновки.

Важливо зрозуміти, який сенс і вагу має люстрація (як заборона функціонерам високого рангу, які скомпрометували себе, протягом певного часу займати посади в державному апараті) для відновлення державності і відбудови громадянського суспільства з чистого аркуша. У Литві ті органи держбезпеки, які функціонували до 1990 року, були розпущені і розпочалося формування нових спецслужб на основі відбору «свіжих» кадрів. Щоправда, депутат Литовського сейму Далія Куодіте розповіла про те, що «на початку реформування спецслужб до їх складу було прийнято і офіцерів колишнього КҐБ, які у 1989 році підписали звернення до керівників КҐБ Литовської РСР, в якому вони не погоджувалися із завданнями органів безпеки, і що їх методи суперечать інтересам литовського населення. Литовцям справді вдалося відмовитися від структури влади окупаційного радянського режиму, а архівні документи перетворилися у свідчення проти колишньої держави. Мені здається, що завдяки такому відношенню до архівів у нас з’явилася можливість провадити політику відкритості, починаючи вже з 1992 року. Коли у 1987 році в Москві було створено Комітет з реабілітації жертв політичних репресій, у Литві активізувалася організація Ліга Свободи, члени якої завжди виступали за права людини та відновлення історичної пам’яті литовців. 23 серпня 1987 року вони ініціювали проведення мітингу, присвяченого річниці Пакту Молотова-Ріббентропа – цей мітинг я вважаю першим сплеском емоцій литовського населення і першого кроку до усвідомлення того, як нам далі жити».

Поряд з Лігою Свободи, яка була створена ще у 1977 році як підпільна організація, у Литві активно функціонував широкий громадський рух «на підтримку перебудови» Саюдіс на чолі з Вітаутасом Ландсберґісом (який, до речі, є музикантом за освітою). Дехто з членів Комуністичної Партії Литви, зокрема, Альґірдас Бразаускас, налагоджуючи співпрацю із Саюдісом, пропонував для держави економічну автономію. Пізніше, ці події 1989 року дістали назву «медового місяця Саюдіса і Компартії». Цікаво, що Баразускас представляв якісно нову генерацію комуністів і навіть підтримував ідею всезагальної «дерадянізації», яка включала відсторонення від влади усіх радянських діячів. Заслуговує на увагу той факт, що Литва є гомогенною державою і сам резистанс, тобто опір, тут відбувався у набагато сильніших формах, ніж у сусідніх Естонії і Латвії, тому масового напливу російського населення вдалося уникнути.

Ще одне явище, яке активно пропагувалося у пострадянській Литві – це моральна люстрація. Сюди відносимо і демонтаж монументів радянським діячам, і зміну назв вулиць, і перегляд офіційних свят, які були впроваджені за часів СРСР. «В Україні, на жаль, - розповідає директор Національного музею-меморіалу пам'яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий, - не було створено ані державної програми на підтримку національної пам’яті, ані спеціальної структури, яка б цими питаннями займалася. Щоправда, протягом перших десяти років незалежності проблему увіковічення пам’яті жертв політичних репресій намагалося вирішувати  Всеукраїнське товариство «Меморіал», а згодом, у 2002 році, запрацював Центр досліджень визвольного руху. Українці досі відзначають багато радянських свят, наприклад: існує День Української армії (6 грудня), але поряд з тим є і День захисника Вітчизни (23 лютого), який раніше називався Днем Радянської армії. Очевидно, суть свята, не дивлячись на зміну назви, не змінилася і про це говорить статистика – за даними соціологічного опитування за 2007 рік 36.5% громадян відзначають День Радянської армії, 27% - свято чоловіків, 22% - День захисника Вітчизни, і лише 11% - День Української армії. Окрім того, ми досі вважаємо 8 березня Міжнародним жіночим днем, хоча в Україні – це завжди був День матері. Хоча найбільшу кількість дискусій викликає 9 Травня. Пропозиція міжнародної спільноти зробити 8 травня Днем вшанування пам’яті загиблих на фронтах Другої Світової війни зустрічає значний спротив у наших парламентарів». Сюди ще, очевидно, слід додати і 22 червня, день, який більшість населення досі вважає днем початку Великої Вітчизняної війни.

Полем для дискусій залишається одне досить непросте питання: якщо період нацистської Німеччини – це історія хвороби, то чим був період СРСР – також історією хвороби чи періодом нормального розвитку імперії? Але так чи інакше цей негативний досвід в Україні має бути подоланий, що можливо лише за умови форсованої побудови громадянського суспільства.

(За матеріалами круглого столу "Досвід Литви у подоланні наслідків тоталітаризму" організованого Центром досліджень визвольного руху за сприяння Посольства Литовської Республіки в Україні, Національний університет "Києво-Могилянська академія")

2011-12-30 11:16:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар