Доля двох галицько-волинських володарів - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Доля двох галицько-волинських володарів

Доля двох галицько-волинських володарів

Володимир Ричка

Мабуть, не існує у давній  українській писемності повісті більш зворушливої, ніж виписана у Галицько-Волинському літописі, історія про «незчисленні битви і про страждання великі, і про часті війни, і про многі крамоли, і про часті заворушення, і про многі заколоти». Головними дійовими особами цих оповідей виступають Данило Галицький та його брат Василько. При цьому літописець виявляє більше уваги та прихильності до Данила, через що постать Василька загубилася у тіні діянь його брата. «Повний щирої симпатії й поважання до свого «короля», сей літописець, — зазначав Михайло Грушевський, — із замилуванням слідить за подвигами свого героя, не упускає нічого, що могло б піднести його славу й чесноти, та досить зручно налягає на ясні фарби, малюючи Данила, і на темні — в образах його противників. У результаті, хоч факти маємо ми не перекручені, правдиві, але фігура Данила рисується значно ідеалізованою, і в сій ідеалізації перейшла вона й до пізнішої історичної традиції, аж до найновіших часів. Авреоля (ореол. — В. Р.), якою оповив його прихильний йому літописець, світить наоколо його особи й нині, по шістьох століттях, і новочасні біографи Данила йдуть за його прихильником ХІІІ ст. та переповідають його похвали. Тим часом історична правда вимагає більш критичної і більш об’єктивної оцінки». Тож настав час пильніше зазирнути у темряву століть і спробувати неупереджено відновити заломи життєвої долі обох Романовичів, аби осягнути велич постаті, що заховалася в тіні Данила Галицького. 

Коли у бойовищі біля польського Завихоста 19 червня 1205 року наклав головою могутній володар Русі, об’єднувач Галичини і Волині, князь Роман Мстиславич, його сини були ще зовсім малі. Данилові тоді виповнилося чотири, а Василькові — два роки. Недавно ще всесильна княгиня Романова з двома дітьми на руках опинилася заручницею в руках свавільних галицьких бояр. Коли ж ті вирішили посадовити на князівському престолі у Галичі чернігівських Ігоревичів, вона, узявши дітей своїх, хутко подалася на Волинь у більш безпечний, як їй здавалося, Володимир. Однак і там удова з малими дітьми не мала спокою. За намовою галицьких бояр, які хотіли «скоренити плем’я Романове», послав Володимир Ігоревич до володимирців попа з погрозою,  кажучи їм: «Не зостанеться города вашого, якщо ви мені не видасте обох Романовичів і якщо не приймете брата мого Святослава княжити у Володимирі». Городяни мали намір убити попа, але потім погодилися з тими боярами, які казали, що не годиться вбивати посла. Розпізнавши їхній намір видати обох малолітніх володарів, княгиня, порадившись із воєводою Мирославом, уночі потай подалася з дітьми із міста. При цьому, уточнює літописець, Данила «узяв дядько (кормилець-вихователь) перед себе і вийшов із города, а Василька взяв піп Юрій із кормилецею і вийшов із города дірою городської стіни».

КНЯЖЕ МІСТО ГАЛИЧ — СЛАВЕТНИЙ ОСЕРЕДОК ДЕРЖАВНОСТІ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕНАХ ХІІ—ХІІІ СТОЛІТЬ

Утікачі подалися шукати прихистку в польського великого князя Лестька (Лешка Білого), який доводився братом у третіх Роману Мстиславичу. Той не згадав недавньої ворожнечі з Романом і радо прийняв ятрівку з дітьми. Проте братам через деякий час довелося розлучитися. Лестько відправив Данила до двору угорського короля Андрія, а Василько з матір’ю залишилися в Польщі.

Коли хлопець виріс і змужнів, із Русі до Лестька нагодилося посольство просити у нього княгиню Романову та її сина на княжий стіл до Берестя. Так Василько став на княже служіння. Берестяни з радістю великою зустріли його. «Немов великого Романа живого побачили», — зазначає літописець. Молодий, амбітний князь не вдовольнився закутною Берестейщиною. Його вотчиною по праву була вся Волинь, більшою частиною якої володіли князі Олександр Всеволодович та Інгвар Ярославич. Бояри не любили останнього, й Олександр за радою Лестька відібрав у того Володимир. Тим часом княгиня Романова відправила до Лестька свого довіреного воєводу Мирослава, говорячи: «Сей Олександр усю землю нашу держить, а син мій — володарює в одному Берестії». В результаті Олександр віддав Василькові  ще й Белз.

КНЯЗЬ, ЗГОДОМ КОРОЛЬ ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ-ВЕЛИКИЙ, — МУДРИЙ ТА ЗВИТЯЖНИЙ ВОЛОДАР ДАВНЬОЇ РУСІ

Данилове дитинство минуло в Угорщині. Король Андрій був задоволений успіхами хлопця і хотів пошлюбити його зі своєю донькою Марією, аби його двоюрідний онук став спадкоємцем угорського престолу. Але незабаром в угорського королівського подружжя народився син Бела, який і став королем Угорщини (1235 — 1274), через що Марію видали за болгарського царя Івана ІІ Асеня.

Невдовзі й Данилові прийшов час ступити у стремено і з головою пірнути  у вир воєнно-політичного життя і неустанної боротьби за галицьку спадщину. Нагодою тому стала  різанина у Галичі, яку вчинили князі Ігоревичі. Вони повели рішучий наступ проти галицьких олігархічних кланів і  знищили п’ятсот місцевих великих бояр. Ті, кому пощастило вціліти, «подалися в Угри», де і знайшли малолітнього Данила. Їхній призвідця на ймення Володислав Кормильчич став просити угорського короля: «Дай нам отчича Данила в Галич, хай ми з ним одберемо його од Ігоревичів». Король охоче пристав на цю пропозицію і виставив велике військо, на чолі якого поставив Данила, доручивши опіку над ним досвідченим воєводам. На поміч уграм і Данилові виступив із Белза Василько, із Ляхів від Лестька привів своє військо Судислав Бернатович. До участі у цій коаліції долучилися також вої пересопницького князя Мстислава Ярославича  Німого, володимирського князя Олександра Всеволодовича та  луцького князя Інгвара Ярославича. Спільними зусиллями вони вигнали Володимира Ігоревича та його сина Ізяслава із Галича й посадовили Данила на князівський престол.

Галицькі бояри сподівалися, що, маючи біля себе малолітнього Данила, самі будуть володарювати у цьому краї.  Через що зустріч через неповних чотири роки розлуки Данила  зі своєю матір’ю, яку він навіть спочатку і не впізнав,  становила для місцевих бояр небезпеку. Отож, коли минув якийсь час, вони вигнали Данилову матір із Галича.  Угорський король, бажаючи пособити своїй ятрівці, схопив головного галицького крамольника Володислава Кормильчича і заточив до угорської в’язниці. Проте, коли Володислава вели в Угри, його брат Ярополк разом з іншими боярами втекли в Пересопницю до Мстислава Ярославича Німого і завдяки одступництву галичан посадовили його на князівський престол у Галичі. Тоді княгиня Романова із сином Данилом утекла в Угри, а Василько разом зі своїм вірним кормильцем-воєводою Мирославом повернувся в Белз.

Однак волинський князь Олександр Всеволодович, який не сприяв обом Романовичам, а тримав на них зло, ласився на Белз і за підтримки лядського князя Лестька відібрав у нього це місто. Белзькі бояри не зрадили свого князя і пішли всі з Васильком у Каменець. Незабаром тут зібралася вся його родина — мати і старший брат. Романовичі не сиділи, склавши руки, а взялися гуртувати військо. Вони допомагали пересопницькому князю Мстиславу у його змаганнях із кланом Володислава Кормильчича за Галич, воювали із своїм супротивником князем Олександром і зуміли відібрати у нього Тихомль і Перемиль. Як зазначає літописець, «княжили тут обидва з матір’ю своєю, а на город Володимир поглядаючи... «Чи сяк, чи так, а Володимир буде наш з Божою поміччю», — говорили вони обидва». Невдовзі так воно й трапилося.

Восени 2014 року  угорський король Андрій  пошлюбив свого сина Коломана з донькою польського князя Лестька Саломеєю. Результатом цієї шлюбно-дипломатичної комбінації стало вокняжіння Коломана у Галичі, а Данила і Василька Романовичів — у Володимирі. Та вже наприкінці 1215 — 1216 рр. між угорським і польським володарями спалахнула нова ворожнеча. Король Андрій одібрав у Лестька Перемишль і Любачів. Той, звісно, образився і, мстячи «за соромоту свою», відправив посла у Новгород Великий до свого двоюрідного брата князя Мстислава Мстиславича Удатного, кажучи: «Ти брат мені єси. Піди і сядь у Галичі». За радою Лестьковою Мстислав пішов на Галич і сів у ньому, прогнавши звідти угрів та їхніх союзників.

У Данила був шанс випередити Мстислава, однак він визнав його за свого сюзерена та узяв у нього в жони дочку на ім’я Анна. Проте тесть відмовився йому у допомозі відібрати у Лестька свою отчину, кажучи: «Сину! Через давню приязнь не можу я на нього стати. Знайди-но ти собі других». Отож Данило міг покладатися лише на братову допомогу. За  дієвої підтримки Василька він прибрав до своїх рук Берестій, Угровськ, Верещин, Столп’є, Комов і всі землі на русько-польському порубіжжі. Розгніваний Лестько вважав, що Данило захопив ці володіння за Мстиславою радою. Тому він замирився з угорським королем, пообіцявши  віддати йому Галич. Польсько-угорські війська  рушили на Русь і прогнали Мстислава із землі Галицької.

Поки Данило бився під Галичем, до Володимира прибуло вельми представницьке посольство литовських князів. Уклавши з ними мирну угоду, Василько домігся спокою на своїй землі. Однак невгамовний Данило, залучаючи литовські військові загони, здійснював регулярні спустошувальні походи на Ляхів. Аби провчити Данила, на Галицько-Волинську Русь рушило чимале військо під командуванням досвідченого угорського воєводи Фільнія. І знову Данило міг розраховувати тільки на брата. «І не було їм обом підмоги ані від кого, — свідчить літописець, — тільки од Бога, допоки не прийшов Мстислав Удатний з половцями». Летюча половецька кіннота Мстислава принесла йому перемогу в битві за Галич: «...усі бо угри й ляхи були вбиті, а інші були схоплені, а ще інші, утікаючи по землі Галицькій потопилися, а другі смердами побиті були. І нікому ж не вдалося утекти із них. Така бо милість од Бога Руській землі». Тільки «гордливий» воєвода Фільній, схоплений простим галицьким пахолком, був викрадений із полону облудним боярином Жирославом і щасливо повернувся на батьківщину.

Закінчення

Теги:
2016-12-09 03:15:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар