Данило Самойлович - Україна Incognita
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Данило Самойлович

22 грудня 1744 народився великий український учений-медик, засновник епідеміології в Російській імперії, фундатор першого в Україні наукового медичного товариства Данило Самійлович Самойлович (справжнє прізвище - Сушковський; 1744-1805, Миколаїв). Був військовим лікарем діючої армії в російсько-турецькій війні, який згодом понад 20 років працював головним лікарем Катеринославського намісництва. Першим довів можливість протичумного щеплення. Разом з іншими українськими вченими-медиками (О. Шумлянським, С. Андрієвським, П. Шумлянським, М. Тереховським та іншими) опрацював методику, навчальні програми та плани для медичних шкіл.

Народився в родині священика о. Самійла Сушковського. Перші знання отримав у Чернігівському колеґіумі. У 1756-1761 навчався у Київській академії. При вступі до Київської духовної академії була традиція міняти прізвище, як і при зарахуванні в монастир. Мати записала Данила під новим прізвищем Самойлович (по імені батька), під нею лікар і залишився в історії медицини. В академії хлопчик познайомився з майбутніми світилами медицини Н.Максімовічем-Амбодіком, А.Італінскім, І.Руцкім, М.Трохімовскім, з якими дружив усе своє життя. Разом вони потрапили і в число небагатьох студентів академії, які продовжили навчання за казенний рахунок у Петербурзькому Адміралтейському госпіталі.

1761-1765 навчався у Петербурзькій адміралтейській шпитальній школі. У 1767 отримав звання лікаря; очолив першу в Росії жіночу венерологічну лікарню. У 1768-1770 перебував на театрі бойових дій російсько-турецької війни 1768-1774 . Як полковий лікар досягнув значного зниження захворюваності та смертності особового складу.

У 1770-1771 разом з колегою і співвітчизником Петром Погорецьким (доктор медицини, один із найближчих соратників засновника вітчизняної епідеміології Самойловича) добровільно взяв участь у боротьбі з епідемією чуми в Москві, був членом протичумної комісії та завідувачем чумними шпиталями. Одним із перших у Європі широко практикував розтини померлих від чуми, здійснив першу в Росії (а, можливо, і в Європі) спробу виявити збудника чуми, існування якого передбачав. Самойлович запропонував робити протичумні щеплення. А коли при монастирі була відкрита лікарня для чумних, Самойлович почав впроваджувати перші методи епідеміології: сортував хворих, видав медперсоналу спеціальні халати та взуття, ратував за профілактичні заходи при транспортуванні хворих. Звичайно, під час досліджень, лікар і сам не уникнув хвороби - тричі він заражався чумою, але вижив.

У 1776 року на власні кошти виїхав на навчання до Страсбурзького, а згодом — до Лейденського університету, де 1780 року захистив докторську дисертацію «Tractatus de sectione symphyseous ossium pulis et… sectionem Caesareum» (Трактат про розтинання лонного зрощення та про кесарів розтин), яка була перевидана двічі. Самойлович першим із лікарів Росіїйської імперії опублікував за кордоном не лише докторську дисертацію, а й інші свої наукові праці. Він опублікував у Парижі декілька своїх розвідок, у яких висунув деякі нові пропозиції у сфері профілактики, діагностики та лікування чуми. Крім цього, Самойлович писав дисертацію з акушерства. У 1778 році вийшов його посібник «Міська і сільська повитуха». Лікар був членом 12 зарубіжних академій наук, але вітчизняні правителі ставилися до нього завжди прохолодно. Однак в історії російської медицини Самойлович по праву вважається одним із засновників вітчизняної епідеміології.

За свої досягнення Самойлович був обраний членом Паризької, Марсельської, Тулузької, Діжонської, Мангеймської, Турінської, Падуанської та інших (загалом 13-ти) хірургічних академій, а також Російської медичної колегії. Продовжував свою діяльність на Заході до 1783 року.

1784-1799 керував боротьбою проти чуми в Кременчуці, Єлисаветграді, Одесі та в Криму (за енергійні заходи з ліквідації чуми 1785 року отримав чин колезького радника). У липні 1784 заснував «Собрание медицинское в Херсоне», яке було першим медичним науковим товариством на українських землях (і навіть у всій Російській імперії).

1793—1799 — обіймав посаду головного лікаря карантинів півдня України. З 1800 р. — інспектор Чорноморської лікарської управи.

2014-12-22 10:45:56
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар