Данило Демуцький - Україна Incognita
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Данило Демуцький

4 липня 1893 року народився класик українського і світового кіно кінооператор і фотограф Данило Порфирович Демуцький (1893-1954). Заслужений діяч мистецтв Української РСР (1954). Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (1954). Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1952). Жертва сталінських репресій.

Народився в селі Охматів (нині Жашківського району Черкаської області України). Син збирача українського фольклору, диригента і композитора П.Д. Демуцького. У 1917 році закінчив юридичний факультет Київського університету. Був професійним фотографом. З дворян.

Захоплення фотографією почалося з членством у київському товаристві фотолюбителів «Дагер»: знімав пейзажі, згодом портрети. У 1913 році вперше виступає на «Всеросійській виставці художників світлопису» зі своїми чотирьома пейзажами. Після закінчення університету — він учасник виставок у Києві, Харкові, Одесі, Москві, Петербурзі. Зйомки проводив моноклем, найпростішим об'єктивом, що дозволяло досягти незвичайного мальовничого ефекту. На батьківщині його фотороботи спочатку не викликали захоплення, але в Парижі у 1925 році вони отримали золоту медаль на Міжнародній виставці ужиткового мистецтва.

Працював фотографом, був співробітником журналів «Вестник фотографии» та «Солнце России». Пізніше співпрацював з театром «Березіль» Леся Курбаса.

У 1925 починає працювати на Одеській кінофабриці ВУФКУ завідувачем фотоцеху. Як розповідав Демуцький, оператором було стати непросто, це була свого роду «каста», секрети майстерності якої не розголошувались, а вступ до неї був суворо обмежений. І навчатися цієї професії було тоді ніде. Завдяки Олексію Калюжному, ще одному видатному оператору того часу, Демуцький отримав на одну ніч апарат, щоб опанувати технічні тонкощі.

У 1925 році його роботи удостоєні Золотої медалі Міжнародної виставки прикладних мистецтв у Парижі. Співпрацював у журналах «Вестник фотографии», «Солнце России». З 1925 завідувач відділу ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління), в 1925-1926 рр. кінооператор Київської кіностудії, в 1935-1937 і 1941-1948 - Ташкентської кіностудії. Кінооператор О. Довженка, Б. Барнета і І. Савченко.

Незабаром він разом із німецьким заїжджим оператором Йозефом Роною знімає фільм за сценарієм Олександра Довженка «Вася-реформатор» та «Ягідка кохання» (1926 р.). Потім вони ненадовго розійдуться, щоб через два роки зійтися в фільмі «Арсенал», де яскраво виявилася його художня манера. Йосип Шпінель, сценограф фільму, згадував, що знімати було важко: не було простору для декорацій, освітлювати їх було ще важче, але Демуцький, як оператор дуже чутливий до задуму художника, говорив: «Не думайте про мене, будуйте декорації, як вважаєте за потрібне. А я вже докладу зусиль, щоб їх освітити та зняти».

Ще один шедевр - «Землю» - створили Довженко з Демуцьким 1930 року. Майстер портрету, він створив надзвичайно пластичні та психологічно насичені портрети за допомогою тонких світлових нюансів. За допомогою монокля та різних насадок на об'єктив він малював пейзажі у димці та акторів у м'яких приглушених тонах. Далі буде «Іван», де чудово зняті Дніпровські пороги, що ховаються під воду.

 Став одним із творців поетичного образного кінематографа. Для його творчості характерні новаторські методи використання освітлення, ракурсів, світлотіні і контрастів; прагнення до скульптурної виразності, лаконізму, романтичної піднесеності композицій, підкреслення планом, точкою зйомки характеру подій, поведінки героїв.

У 30-х роках піддавався необґрунтованим арештам. Перший раз заарештований НКВС 1932 року за звинуваченням в оголошенні даних допиту і приховуванні сценарію Фавста Лопатинського (український режисер, розстріляний 1937 року) «Україна». На зйомки «Івана» Довженко змушений був запросити двох інших операторів. Вдруге 19 жовтня 1934 року був заарештований НКВС вже ув Києві, де працював оператором Київської кіностудії. На допиті Демуцькому потрібно було детально розповісти про всіх родичів, близьких і далеких, по материнській і по батьківській лінії.

Звинувачення полягало в тому, що нібито Данило був родичем активного члена білоемігрантської організації К.Ф.  і мав з ним зв'язок. Під арештом пробув знову чотири місяці, а в квітні 1935 року його звільнили з зобов'язанням наступного дня з'явитися в органи НКВС, де йому і повідомили, що «Демуцькому Д.П., з дворян, як соціально небезпечному елементу заборонено проживання в 15 пунктах СРСР терміном на три роки, тобто до 19 грудня 1937 року». Він вибрав з того, що було можливо, Ташкент, оскільки там було кіновиробництво.

В Узбекистані Данило Демуцький знімає невеликі сюжети для студії хронікальних фільмів. Але в січні 1938 року оператора знову заарештовують за показаннями якогось психічно ненормального хлопчика, разом з іще 21 особою. Справа була заплутана, слідство тривало рік, потім справу направили на перерозслідування, що зайняло ще півроку. В результаті справу було припинено, Демуцький разом з іншими відсидів 17 місяців у в'язниці та 1 червня 1939 року його випустили одним із перших. Повна реабілітація дає можливість Демуцькому повернутися до Києва.

У роки війни він знову буде працювати в Ташкенті, зніме там фільми «Насреддін в Бухарі» і «Тахір і Зухра». У 1947-му створить знаменитий «Подвиг розвідника» вже на Київській кіностудії. За кілька днів до смерті йому присвоять звання «Заслужений діяч мистецтв Української РСР», але для всіх він залишається саме класиком світового кіно.

 

2016-07-04 11:24:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар