Цугцванг Тимчасового уряду - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Цугцванг Тимчасового уряду

Цугцванг Тимчасового уряду

Революційний вибух у Росії як наслідок непроведених реформ
Володимир БОЙКО, Чернігів

Повернувшись після багаторічного перебування за кордоном додому, відомий російський письменник і дисидент Олександр Солженіцин зробив кілька, скажімо так, суперечливих заяв, зокрема щодо України. Але одна з його тез, висловлена під час виступу в Державній думі Російської федерації, ні тоді, ні згодом не обговорювалася. Згадавши про невдалу спробу демократичних перетворень 1917 р. та долю їхніх керманичів, промовець зазначив: «Але вони не були крадіями». Тобто, на його думку, рішення лідерів Лютневої революції диктувалися насамперед не меркантильними інтересами чи розрахунками особистої, родинної або корпоративної вигоди, збереженням влади, а прагненням побачити свою країну іншою. Такою, зокрема, де в основі державного управління - ідеї народного представництва, відповідальності уряду перед виборцями, децентралізації влади, її роздержавлення шляхом передачі повноважень та ресурсів органам місцевого самоврядування. То були прагнення, що послідовно висловлювалися всіма реформістськими силами в Російській імперії. Згодом їх поразка стала своєрідним раціональним обґрунтуванням для державного будівництва, що було засноване на засадах тоталітаризму. Втім, імовірно, шанс на реалізацію демократичного та самоврядного варіанту розвитку було втрачено не так його ініціаторами 1917?р., як імперською владою ще 1916 р. І пов’язане таке спостереження з проблемою реформування органів самоврядування, насамперед - міських дум.

У ХIХ - на початку ХХ стст. Росiйська iмперiя була прикладом держави, де реформи, необхiднiсть у яких гостро вiдчувало суспiльство, вiдтягувалися до останнього, що призводило врештi-решт до революційних вибухів. Напередоднi 1917?р. міське самоврядування продовжувало iснувати на основi законiв 1892?р., якi передбачали цензове виборче право. За даними одного з лідерів конституційних демократів, Л.Велiхова, в містах лише близько одного відсотку громадян мали виборче право. Пiсля революцiї 1905 р. i створення хоч i обмеженого, але все ж таки народного представництва у виглядi Державної Думи такий стан справ виглядав явним абсурдом. До того ж, думи перебували в повній адміністративній залежності від державної влади. Крім того, варто пам’ятати про дуже своєрідну етнічну структуру тогочасних міст. Скажімо, третину городян українських губерній становили євреї, трохи менше - росіяни та українці, кілька відсотків - поляки, німці, румуни, кримські татари та ін. Втім, ключові адміністративні посади в містах України обіймали росіяни, а на Волині та Поділлі - також поляки, бо саме вони представляли статечні верстви. Тому виходило, що цензові думи не мали суспільної легітимації - ні за соціальною ознакою, ні за національною.

На початку березня 1917 р. у своїй декларацiї Тимчасовий уряд визначив вибори в органи мiсцевого самоврядування на основi загального, рiвного, таємного i прямого голосування як одне з прiоритетних завдань. Основними цілями змін, на думку Міністерства внутрішніх справ, мали стати:

- докорінна перебудова «всього місцевого управління, яке повинно відтепер знаходитися в органічному зв’язку з новим державним улаштуванням, просякнутим ідеєю влади, яка йде у всіх ступенях своїх від населення»;

- «перетворення органів безпосереднього державного управління на місцях в органи самоуправління і надання органам самоврядування, тепер позбавленим влади, всієї повноти державної влади на місцях».

Невдовзi за дорученням Тимчасового уряду згадане міністерство утворило Особливу нараду з реформи мiсцевого самоврядування i управлiння. 26 березня на своєму першому засiданнi вона видiлила зі свого складу сім комiсiй, одна з яких безпосередньо займалася мiським виборчим законом. До її складу ввiйшли згаданий Л.Велiхов та М.Арефьєв. 9?квiтня закон про вибори було затверджено на загальних зборах Особливої наради. Того ж дня Тимчасовий уряд ухвалив його у формi постанови.

Фото з сайту lj.rossia.org

В кiнцевому виглядi закон встановлював загальне, рiвне, пряме i таємне голосування. Причому виборче право поширювалося як на чоловіків, так і на жінок, що для початку ХХ ст. було дивиною. Не без вагань автори погодилися на пропорцiйну систему виборiв за партiйними списками. Щоправда, такі списки могли формувати об’єднання громадян за будь-якою ознакою (територіальною, професійною, релігійною та ін.), а не лише партійною. На момент ухвалення то був найдемократичніший виборчий закон у світі.

Інший аспект змін, що запроваджувалися, стосувався повноважень міських дум. Відтепер вони позбавлялися адміністративної опіки органів державної виконавчої влади, яка втратила право погоджувати кандидатури обраних гласних та посадовців управи, а також уже не могла безпосередньо втручатися в ухвалення рішень думами. За губернськими комісарами, які заступили губернаторів періоду царизму, зберігалися лише контрольні функції та загальне керівництво.

Тимчасовий уряд покладав великі надії на вибори до органів місцевого самоврядування. Поставши в результаті революції, тобто силового порушення чинного законодавства, він прагнув знайти своїй владі та діям максимально легітимну основу, тому вважав - позбавлені довіри громадян цензові думи та земства як базові структури на місцях не мають права проводити виборчу кампанію до Установчих зборів, та й не зможуть. Власне, саме з останніми тривалий час пов’язувалися надії на докорінні перетворення: вони, а не тимчасові органи влади мали ухвалити принципові для країни рішення. Крім того, місцеві вибори розглядалися як своєрідна технічна репетиція до Установчих зборів - адже більшість громадян раніше взагалі не брала участі у виборах, їх треба було навчити висловлювати свою волю в демократичний спосіб.

Таким чином, календар виборів до Установчих зборів Тимчасовий уряд узалежнив від графіку виборів до нових демократичних дум та земств. Після вагань та заяв щодо прискореного проведення виборів до Всеросійської конституанти ще влітку Тимчасовий уряд назвав дату голосування - 17 вересня 1917?р. Нині ми можемо хіба що міркувати про альтернативні варіанти розвитку подій, аби вдалося дотриматися цієї дати. Сталося так, як сталося, питання?- чому. Як зазначив прем’єр-міністр князь Г.?Львов на нараді губернських комісарів 22 квітня 1917 р., «не можна було залишатися при старому цензовому складi мiських дум i земських зборiв, хвиля руської демократiї, що здiйнялася, прагнула до якнайшвидшого перетворення органiв мiсцевого самоврядування». Але ж організація виборів за новим демократичним законом вимагала часу, а його не було. Тож Тимчасовий уряд, прагнучи врятувати чинні думи як основу для майбутнього реформованого місцевого самоврядування, паралельно з пiдготовкою виборчого закону погодився на їх демократизацiю. В загальних рисах вона зводилася, як правило, до поповнення складу існуючих цензових дум представниками громадськості. В окремих випадках склад старих дум повністю змінювався. За даними Міністерства внутрішніх справ, з 414 анкетованих мiст у 287 цензові думи поповнилися новими гласними, у 122 їх склад не змiнився, а у 5 думи розiгнали.

На практиці згадана реорганізація почалася, не очікуючи будь-яких розпоряджень із центру. Більше того, вже після видання нового закону про вибори демократизація за локальними правилами тривала, натомість справжні вибори відтягувалися, а з ними - й вибори до Всеросійських Установчих зборів. Вочевидь, то був вимушений крок. За революційних умов цензові думи не мали достатньої соціальної та національної опори, щоб підготувати та провести вибори до Установчих зборів, хоча й володіли необхідними для цього технічними можливостями. Спиратися на інші, популярні, але нелегітимні, владні утворення (насамперед - комітети представників громадських організацій) уряд не хотів - із власних переконань (демократи все ж таки). А переобрати органи міського самоврядування швидко не вдавалося, бо на місцях революціонери прагнули якнайшвидше їх демократизувати та диктувати свою волю цензовикам (як зневажливо називали гласних старих дум та земств), а вже потім проводити голосування за ухваленим Тимчасовим урядом законом. Як наслідок, пік міських виборів припав на липень - серпень 1917?р., що автоматично унеможливлювало голосування до Всеросійських установчих зборів 17 вересня. Тут, власне, й пригадується змарнований наприкінці 1916 р. шанс запровадження міської реформи та загальмована реакція на пропозиції опозиції державної влади.

Тимчасовий уряд, отримавши владу, здебільшого виявився безпорадним і за фактом вимушений був погодитися на так звану демократизацію дум, відсунувши в часі вибори. Як наслідок він (із найкращих та щирих міркувань) згаяв дорогоцінний час. Та значно більше його втратила попередня державна влада, знехтувавши можливостями реформ через страх перед ними та небажання сприймати політичних опонентів як учасників діалогу. Тож після Лютневої революції склалася ситуація, відома як цугцванг - коли будь-який крок нового уряду лише погіршував стан справ. Наслідком стала руйнація держави як такої та докорінна зміна політичного ландшафту й напряму розвитку.

2012-04-06 12:08:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар