Чи повториться історія сторічної давнини? - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Сергій Грабовський » Чи повториться історія сторічної давнини?
Сергій Грабовський

Чи повториться історія сторічної давнини?

Про чинник, який відіграв фатальну для України роль на початку XX ст. і відіграє неабияке значення у реалізації плану нинішніх агресорів

Спершу я процитую два документи.

Документ перший. «Влада на території Української республіки віднині належить виключно радам робітничих, солдатських і селянських депутатів; на місцях — повітовим, міським, губернським та обласним радам, а в центрі — Всеукраїнському з’їздові рад робітничих і солдатських депутатів, його Центральному Виконавчому Комітетові й тим органам, які він створить. Україна проголошується Республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів».

Документ другий. «Ми, представники колишніх регіонів України (за винятком Криму), заявляємо про заснування нової держави, яка є правонаступницею України. Ми згодні з тим, що нова держава буде називатися Малоросія, бо сама назва Україна дискредитувала себе... Це підтримали представники Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Одеської, Сумської, Полтавської, Чернігівської, Кіровоградської областей, Києва і Київської області, Черкаської, Рівненської, Волинської, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської областей».

Між цими документами — без кількох місяців століття. Але обидва вони знаменують намагання Росії (під червоними чи трикольоровими прапорами — особливої різниці тут немає) деконструювати чинну Українську державу, натомість створити на українських теренах повністю підпорядковане собі маріонеткове квазідержавне утворення. В обох випадках документи ці ухвалювали самозванці — сто років тому передусім представники більшовицьких фракцій кількох десятків місцевих рад і втікачі з Києва, які оголосили себе «всеукраїнським з’їздом рад» (легітимний з’їзд перед тим відбувся у столиці), в другому — взагалі невідомо ким; в обох випадках ті, що проголошували «утворення нових держав», представляли щонайбільше 10% населення України. І в обох випадках опорою «державотворців» були російські окупаційні війська, без яких ця публіка не протрималася б і тижня.

Охочі можуть пошукати й інші паралелі — вони існують, це факт. Я ж хочу звернути увагу читачів на той чинник, який відіграв фатальну для суверенної України роль століття тому і відіграє неабияку роль у реалізації плану нинішніх агресорів щодо «перезагрузки правящего режима в Украине» (Путін): на безберегу свободу слова і потужні пропагандистські проросійські мас-медіа.

Століття тому, вміло користуючись безберегою демократичністю української влади, російські більшовики та їхня агентура розкладали зсередини військо та державний апарат і засипали міста та села УНР безплатною агітаційно-пропагандистською пресою, яка на всі заставки лаяла «українських буржуазних націоналістів» (хоча насправді 90% із них були соціалістами) та обіцяла незчисленні блага від дружби з Росією. Ба більше: Центральна Рада навіть наприкінці 1917 року, коли вже російська агресія стала фактом, так і не наважилася закрити київські і провінційні більшовицькі видання, які відверто готували місцевих прихильників партії Леніна і Троцького до збройного повстання на підтримку зовнішньої агресії. Ну а слідом за газетною тріскотнею про «озвірілих націоналістів» (на щастя, телебачення тоді ще не винайшли) пішли в бій «добровольчі» загони під прапорами і від імені «радянської УНР» зі столицею в Харкові. Насправді в більшості то були послані з Росії війська, проте їм було наказано зватися «українськими» (Ленін спеціально наголошував, зокрема, що Володимир Антонов-Овсієнко, чиї загони захопили Харків, тепер мусить «писатися просто Овсієнком»). Це дало змогу більшовицькому уряду на демарші уряду УНР відповідати, що, мовляв, ніякого вторгнення з Росії немає, і війну проти «націоналістичного режиму» ведуть «повсталі робітники та селяни України», що це не агресивна з боку Росії, а суто українська громадянська війна. Ця дезінформація, вміло поширювана більшовицькими газетами, відіграла велику, якщо не вирішальну, роль у розкладанні і військових формувань, і цивільних служб УНР...

А тепер — увага! — ще одна цитата. «Офіційно світом визнана анексія Криму — це захоплення і приєднання, і ні слова про Донбас. Тобто присутності російських військ на Донбасі, за заявою Туки, який є офіційною особою, підтверджень немає, доказів немає, Гаага не визнала», — наголосив у виступі в ефірі телеканала Zik позафракційний депутат Євген Мураєв. — На сході, я вважаю, триває громадянський конфлікт. Тому, що 50 тисяч з одного боку воює українців і 50 тисяч — з іншого. Про це говорив Юрій Тандіт. Я впевнений, що Росія допомагає стороні так званих «ДНР» і «ЛНР» грошима, технікою, інструкторами. Так само, як допомагали США ЗСУ і Нацгвардії. Це типовий громадянський конфлікт. А важке озброєння вони знайшли на складах і підібрали залишене після Дебальцевського та Іловайського котлів».

Ось так. «Знайшли» і «підібрали». Ті самі «трактористи і шахтарі», про яких говорив Путін. У цьому сенсі навіть Стрілков-Гіркін значно чесніший за депутата, що вважається українським: він у теледебатах із Навальним заявив, що важку техніку привів із Криму — зрозуміло, через російську територію. Ну а те, що цю техніку (нехай навіть із числа захопленої росіянами української) люб’язно надав йому Кремль, і говорити не доводиться. Цікаво тільки, де «українці» з Донбасу «підібрали» ту військові техніку і спорядження, які перебувають виключно на озброєнні армії РФ, — від крупнокаліберної снайперської гвинтівки «Выхлоп» до танків Т-72Б3 і броньовиків БПМ-97?

Ту саму пісню, що Мураєв, співає й «журналіст» Руслан Коцаба, який не лише повторює тезу про «громадянський конфлікт», а й займається відвертою агітаційно-пропагандистською діяльністю у стилі агентів Леніна і Троцького у 1917-му, мовляв, геть війну, вигідну «злочинному режиму». А ще Коцаба відверто схвалює російську анексію Криму — мовляв, кримчани правильно зробили, що пішли під Москву (начебто вони самі пішли, без спонукання з боку «зелених чоловічків» Гіркіна і Ко), та знімає на відео навчання територіальної оборони з відбиття штурму адміністративних споруд у Києві й викладає це відео в інтернеті, тобто діє, на мою думку, як банальний шпигун (вгадайте з одного разу, чий), чи не так?

Я назвав тільки двох сучасних персонажів, які діють у стилі «журналістів» і «політиків» столітньої давнини, а їх чимало по всій Україні, і користуються вони можливостями, які їм надає як беззуба чинна влада, здатна боротися лише з тими, кого вважає своїми конкурентами в демократичному таборі, так і різного ґатунку «національні» та «незалежні» журналістські організації, лідери яких роблять — свідомо чи здуру — все від них залежне, щоби Путін мав змогу або просто окупувати Україну, або посадити тут маріонетковий «малоросійський» режим. Невже повториться історія сторічної давнини?

2017-07-27 13:04:01
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар