Чи був геноцид в Україні: юридичні аспекти - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Чи був геноцид в Україні: юридичні аспекти

Чи був геноцид в Україні: юридичні аспекти

Професор Джеймс МЕЙС, журналіст газети «День» (1997-2004)

7 листопада 2002  р. у Києві відбулася міжнародна наукова конфренції "Три Голодомори в Україні у ХХ столітті: погляд із сьогодення". У її роботі взяли участь провідні науковці України, США, Канади. Організаторами виступили Київський національний університет імені  Тараса Шевченка, Центр українознавства, Київська міська організація Всеукраїнського товариства "Меморіал" імені В. Стуса та благодійна Фундація імені Володимира-Юрія Данилова (Канада). "Демографічні  наслідки та правова оцінка голодоморів" – сааме так називалася третя секція, якою керував Джеймс Мейс. Це була перша конференція такого рівня, він  покладав на неї великі сподівання. Дуже переживав, що такий поважний захід вчергове не перетворився на політичний мітинг та на емоційний лемент, чого він уже надивився. І дуже радів, що українські науковці вперше зібралися і сфокусувалися на головному – фактах, науковому обґрунтуванні. Учасники конференції ухвалили звернення до органів державної влади вУкраїні щодо визнання Голодомору 1923-1933 рр. актом геноциду українського народу. Сьогодні віддаю на розсуд читачів "Дня" його виступ перед учасниками. Я пропонувала потім Джеймсу створити на її  основі ґрунтовну статтю, але він не вірив, що її опублікують в силу гостроти поставлених проблем. Преса тоді була надто заляканою. А потім просто не вистачило часу. У нього залишалося лише два роки і з’явилися «інші риби, які треба підсмажити», як часто з гумором говорив Джеймс.

 Наталя Дзюбенко-Мейс

 На сьогоднішній Конґрес я ішов з дуже суперечливими почуттями. З одного боку я чітко розумію, що є проблема, але чи можна її вирішити на рівні дискусії, коли сам предмет її став уже недискусійним. Кому з цьому залі потрібно доводити, що геноцид в Україні був, мав колосальні масштаби, що є жертви і є винуватці?

Фотохроніка. Голодомор, Харків, 1933 р.

Що актуалізує це питання?

По-перше: є північний сусід, котрий забрав усі надбання колишнього Радянського Союзу і відмовляється від усього поганого, що цей Союз зробив. І цей сусід має претензії до незалежної України.

По-друге: є Комуністична партія, яка представляється найвпливовішою партією і в Україні, і в Росії. І чинить вона так само, як північний сусід, тобто бере на свій карб все добре, що було в минулому, всі перемоги і здобутки і відкидає все погане.

На повну спадщину старого режиму ці претенденти не претендують. Але нехай вони її отримають!

Політичні причини голодомору в Україні (1932—1933 рр.)

Північний сусід - це край, де правив Сталін і його оточення. Радянська система, яка існувала до 1991 року, це система, яку оформлював Сталін. І комуністична партія - це партія Сталіна. І він чітко сказав, а партія (цей хворий розум нашої епохи) на своїх з'їздах, пленумах, у декретах та постановах повторюювала за ним аж до кінця, що бере повну відповідальність за суспільство, яким вона править.

Росія з своїм стародавнім імперським інстинктом до пожирання інших народів за всю свою історію ніколи не покаялася перед міжнародним співтовариством за злочини, які вона коїла на Кавказі, в Сибіру, Криму, Середній Азії.

Комуністи, де би вони не приходили до влади, також залишали по собі гори трупів, перетворюючи історію людства і саму людину. І також немає поки що у їхній позиції почуття відповідальності за своє історичне варварство і вандалізм.

Фотодокументи й записи М.Ф. Боканя про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні

Переконаний, що коли б Росія, і її породження КПРС були визнані винними за злочини геноциду в Україні, то можливо не було би Чечні, або іншою гострішою була б реакція світу у відповідь за сьогоднішнє народовбивство на Кавказі. Чому цього не трапилося? Адже українці потратили багато сил і енерґії, досліджуючи свою історію. Надруковано чимало документів. В Україні працює потужний загін науковців, які опублікували чимало першоджерельних матеріалів, з яких чітко видно, хто винен у незліченних жертвах, в апокаліптичній руйнації культури і духовності. Проти цих документів не може заперечити жоден міжнародний суд, жодна найприскіпливіша міжнародна експертиза. І все ж нічого не вийшло. Немає резолюції ООН щодо геноциду в Україні, немає рішення міжнародного суду, хоч він і відбувся з ініціативи Світового Конґресу вільних українців. На сьогодні немає навіть подання уряду України, або ж навіть громадських чи наукових організацій, в ООН. Навпаки у 1985 році ООНівський підкомітет по запобіганню дискримінації і захисту меншин прийняв рапорт про геноцид написаний Бен Уіткакером, який назвав різні геноциди ХХ ст. в тому числі вірменський і в тому числі два, які відбулися між іншим на території України - протиєврейський Другої Світовоі війни і так звані українські протиєврейські погроми 1919 року, але жодного слова про знищення українців більшовиками там не було.

Багато говорилося, але зробити останній, кінцевий крок не зуміли. Переконували і переконуємо самих себе. Та навіть один одного не чуємо.

Чому?

Архівні документи про Голодомор 1932-1933 рр.

Я колишний виконавський директор державної комісії США, яка прийшла до висновку, що «Йосип Сталін і його оточення вчинили геноцид проти українців в 1932-1933 рр.». Оскільки Сталін і його оточення –– це був тодішний ЦК ВКП(б) та уряд СРСР, можна мене критикувати за мій вибір слів. Суть інакша. Щоб мати право написати ці слова від імені органу представників американської законодавчої та виконавчої влади, мені треба було серйозно займатися проблемою геноциду з юридичного боку тож мені здається, що сьогоднішня дискусія ломиться у відчинені двері. Нема сенсу вигадувати колесо - воно вже давно винайдено. Але проблеми справді є.

Повість про двох журналістів

Перша проблема - і це де програли еміґраційні українці в Трибуналі орґанізованому Світовим Конґресам Вільних Українців - природа злочинів геноциду. Голова цього трибунала проф. Сундберґ вважав, що міжнародні документи, які дефініювали, що таке геноцид, представлялися актом міжнародного законодавства, а не просто відзначення вічного принципу людського права. Іншими словами адвокат, який представляв українську сторону, не вирішив для себе питання, чи геноцид, як явище був тільки після юридичного оформлення цього терміну, чи завжди був в історії людства, як злочин без імені? Але вся історія розвитку цієї юридичної концепції показує, що вона є відзначення принципу вічного права. Перше використання цього слова разом з його синонімом етноцит було зафіксовано у книзі Рафаїла Лемкіна у 1944 році «Влада осі в окупованій Європі». Перше юридичне використання і відзначення було 8 жовтня 1945 році у звинуваченні німецьких воєнних злочинців у Нюрнберзі.  Перший міжнародний документ про геноцид - це резолюція № 96 Першої сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка була прийнята 11 грудня 1946 року і де зафіксовано, що «багато випадків злочину геноциду відбулися», тобто вже, і «Генеральна Асамблея ствержує», що геноцид це злочин проти морального права. Тож відповідальність за цей злочин винуватці повинні нести, навіть якщо він відбувся ще до його юридичного оформлення. Якщо сприйняти іншу позицію треба відкидати сам прецедент Нюрнберзького процесу.

Голодомор – 32/33 – біль серця всієї України

Друга проблема - що потрібно щоб продемонструвати, що геноцид був? Інишми словами, що таке геноцид? Міжнародна угода про запобігання й покарання злочину геноциду дефініювала геноцид як одну чи більше дефінійованих акцій свідомо спрямованих на знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи цілком чи частково. Серед таких акцій, які є геноцидом, тобто здійснені з метою повного чи часткового знищення такої групи є вбивство членів групи, завдання серйозної тілесної чи ментальної шкоди членам групи та створення побутових умов, що мають на меті повне чи часткова знищення групи.

Щоб довести, що за наказом Сталіна убивалили, ув'язнювали, катували, штучно зробили Голодомор в Україні треба тільки використати опубліковані документи. Проблема не в тому. Проблема інакша: що таке повне чи часткове знищення та чи це було зроблене з метою повного чи часткового знищення даної групи?

Чому сталося вбивство голодом

В американській юридичній практиці є така ідея як намір. Коли є незгода щодо значення юридичного тексту, можна розв'язати справу шляхом доведення намірів тих, які оформлювали даний текст. І без вивчення творів фундатора науки про геноцид, творця самого слова геноцид, того хто написав і резолюцію І:96, і міжнародну угоду, полсько-єврейського юриста Рафаела Лемкіна зробити це неможливо. Якщо Ви хочете розумити що таке геноцид з юридичної точки зору треба починати з Лемкіна.

Лемкін дав таку класичну дефіницію:

Взагалі, геноцид не безумовно означає безпосереднє знищення нації, за винятком тих випадків, коли це зроблено масовими вбивствами членів нації. Навпаки, ми вважаємо, що він означає скоординований план різних дій спрямованих на дезінтеґрацію істотних фундацій життя національних груп, з метою винищення самих груп. Цілями такого плану мали б бути дезінтеґрація політичних і суспільних інституцій, культури, мови, національних почуттів, релігії, економічного існування національних груп, та знищення особистої безпеки, свободи, здоров'я, гідности, навіть життів членів таких груп. Геноцид по суті спрямований проти данної національної групи як групи, та акції проти осіб напрямовані не як індівідуалів а як членів групи...

Він мав мужність пізнати і розповісти правду про український голодомор

Геноцид має два моменти: перше: знищення націоналmного зразка поневоленої групи; друге: насадження зразка поневолювача. Це насадження може бути зроблено чи на поневолене населення, якому дозволено залишитися, чи безпосередно на дану територію після усування населення й колонізації її членами поневолительної нації.

Тепер справа буде простішою. Залишаються тільки два питання. Чи було частково зищення українського національного зразка в Україні та насадження зразка поневолювача? Чи убили, катували, виголоджували з метою такої заміни національних зразків?

Візьмемо найяскравіші документи протиукраїнського геноциду періоду голодомору: "Постанову Політбюро ЦК КП(б)У про заходи по посиленню хлібозаготівель від 18 листопада 1932 р.", "Резолюцію Політбюро ЦК ВКП(б) про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та у Західних областях від 14 грудня 1932 р." та "Постанову ЦК ВКП(б) від 24 січня 1933 р." Є багато й інших документів. Ті, що були опубліковані до 1988 року (переважно з офиційної радянської преси в 30-х рр.) процитовані в Рапорті Конґресу. У вас є юристи, які нібито читають по анґлійськи. Хай читають. Але, оскільки повний текст перших двох документів був опублікований уже після Рапорту, спершу зупинимося на третьому - найцентральнішому з того періоду.

Геноцид в Україні - «доведено!..»

Отже: постанову 18 листопада була прийнято коли В'ячеслав Молотов, тодішний голова уряду СРСР прибув у Харків. Можливо, що сам текст був написаний в Москві і Молотов подав на затвердження уже готовий текст. Як би там не було, але абсолютно ясно, що цей захід був форсований на комуністів України партійними верхами в Москві. І ця постанова - разом з давно опублікованим законом 20 листопада - наказувала коли хліба не було треба накладати штраф іншими продуктами харчування. Іншими словами, це офіційна політика зробити голод штучно.

Прорив інформаційної блокади довкола Голодомору

Другий документ від 14 грудня 1932 р. найбільш показовий щодо наміру штучного голоду. Сталін скликав партійних керівників України, тодішного Північно-Кавказького краю (де находиться Кубань) та тодішньої Західньої (фактично поширеної Смоленської) області. Оскільки на Кубані Каганович й в Україні Молотов і також Каганович безпосередно займалися проблемою хлібозаготівель з кінця жовтня було абсолютно ясно усім, що хліба просто не було. З тексту цього документа абсолютно ясно, що присутність керівників Західної області РСФСР тільки для декорація. Їм було доручено виконати поставки щодо льону і - все. Але у рішенні підписаному Сталіним і Молотовим було стверджений міф, що хліб є і шкідницькі елементи в самій партійній організації України перешкоджають хлібозаготівлям. Це була сиґналізація початку терору проти українських елементів в партії. Одночасно українізація на Кубані припинялася. І стало ясно, що під личиною боротьби з українським буржуазним націоналізмом ставилося завдання знищення українського національного зразка на Кубані та в УРСР. Це був початок кампанії проти українства, проти України як такої.

Урок геноциду

Третім документом від 24 січня 1933 року оголошувалася догана Компартії України і ставився на чолі КП(б)У (хоч формальним другим секретарем) Павло Постишев, який розпочав страшний терор проти укрїнської інтелігенції, самої української культури. Ми маємо серцевину доведення злочину геноциду. Інші документи просто доповнюють, показують механізм трагедії, масштаби, арсенал. Була абсолютно самоочевидна кампанія часткового знищення українського національного зразка і насаджування іншого національного зразка - великоросійського.

Я вважаю, що ці три документи повинні уповні стояти у будь-якому підручнику з історії України модерного світу, у свідомості кожного громадянина цієї країни. Та все ж, щоб ці докази здобули свою ударну політичну силу, щоб пройшло офіційне визнання світовим співтовариством протиукраїнського геноциду, потрібна воля не лише наша, а і воля самої держави. На сьогодні нагромаджена ціла гора видань з документами і свідченнями про те, що трапилося в Україні, нехай вона росте, але не як самоціль, не для того, щоб переконати самих себе, що Україна пройшла пекло і називалося воно геноцидом. Для того, в першу чергу, аби захистити свою країну від традиційних зазіхань з боку північного сусіда, де знову на гаслах великоросійських комуністів (новітніх "собирателей земель русских") заклики до об'єднання всіх слов'янських земель під рукою Москви. Закінчити я хочу свідченням, яке я вже неодноразово наводив у своїх публікаціях та виступах, та все ж нагадаю ще раз слова українського священника О. Биковця про те, що помираючи від голоду українці думали і переживали, чи знатиме колись світ про їхні страждання і чи світ щось скаже. І чи буде кому помолитися за тих, що загинуть.

Відзначення світовим співтовариством факту геноциду в Україні - завдання нашого наукового сумління. Але я хочу сказати, що ні деклараціями чи мітингами ми цього не досягнемо. Це копітка і серйозна робота учених, юристів, перекладачів. І вона повинна бути зроблена в ім'я мертвих і на благо живим. Жертви повинні бути належним чином пошановані, а їхні кати названі поіменно і засуджені.

2011-11-24 12:14:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар