Черкаський Хрещатик - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Черкаський Хрещатик

Черкаський Хрещатик

Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси. Фото Олександра СОЛОНЦЯ

Черкаський Хрещатик з’явився для того, аби продемонструвати Хрещатику київському, що він такий не один. А може й для того, щоб довести, що розмір має значення, бо у Черкасах вулиця простягається майже на три кілометри, тоді як столичний Хрещатик удвічі менший. Нещодавно "День" мав чудову нагоду прогулятися найдавнішою черкаською вулицею і дізнатися, які таємниці та легенди її старих будівель. 

Єдина вулиця, якою можна було гуляти без калош? 

Так сталося, що Хрещатик був такою собі пуповиною невеличкого повітового містечка, адже саме тут розміщувалися всі найважливіші установи – банки, магазини, кав’ярні, готель тощо. Щоправда, власне "Хрещатиком" називалася лише невеличка частина нинішньої вулиці – від Остафія Дашковича до Байди Вишневецького. Перші згадки про Хрещатик можна віднести до 1879 року. Тоді вулиця називалася Дахнівською. Потім стала Дубасівською. Зрештою, у 1916-1919 роках мала назву Миколаївська (бо там стояв Свято-Миколаївський собор), в сорокових роках минулого століття її назвали Українською, а потім досить довгий час це була вулиця Урицького. Проте неформальна назва "Хрещатик" залишалася, поки в 1992 році з ініціативи краєзнавця Петра Соса вулиці нарешті повернули давню народну назву. З-поміж іншого, варто зазначити, що наприкінці 19-го - на початку 20 століття Хрещатик був чи єдиною вулицею в Черкасах, на якій було тверде покриття. Як стверджує краєзнавець і журналіст Борис Юхно, йшлося про мощену вулицю, подекуди "залатану" сумішшю відходів цегельного виробництва. "Нею можна було гуляти без калош, що для городянина вважалося вищим шиком", - жартує автор книги "Черкаські місторії. Мандрівки у часі від Соснівки до Кривалівки". Зрештою, в калошах чи без них, пропонуємо пройтися нинішнім Хрещатиком і пильно придивитися до будівель, які тут розміщені. 

Сад Ярової як місце для флірту

Почнемо з так званого саду Ярової, який знаходився біля нинішнього Дитячого парку.  "Світська левиця" Ганна Ярова тривалий час прожила в Санкт-Петербурзі, проте, зрештою, повернулася до Черкас. У 1902 році її брат - черкаський підприємець Іван Яровий - придбав ділянку для будівництва театру й закладення саду. Проект за свої кошти реалізувала Ганна. Саме завдяки їй у Черкасах з’явився театр. За словами краєзнавця Сергія Ганницького, нічого вражаючого у цій споруді не було:

"Приміщення театру скидалося на великий сарай, це не було щось таке монументальне й епічне, але все одно були підмостки, на яких влітку 1903 року виступала Марія Заньковецька. Приїздили також і трупи Панаса Саксаганського і Марка Кропивницького", - розповів Ганницький. Тут треба сказати, що Ганна Ярова виявилася неабиякою театралкою і потоваришувала з Марією Заньковецькою. Тож коли акторка приїздила в Черкаси на гастролі, то часто зупинялася саме в домі Ярових. 

Готель Словянський

Окрім театру, у саду всі охочі могли знайти також інші розваги. Як розповідають історики, тут постійно грали піхотні оркестри кількох полків, була своя публічна бібліотека, а ще - стояв біоскоп. Це така штукенція, яка проектувала на екран картинки з зображенням тварин. У 1910 році Ярові здали сад в оренду. Відтоді театр припинив своє існування, а замість нього з’явився цирк. До речі, навпроти Дитячого парку збереглися до наших днів кілька старезних будинків, які більше відомі як "комплекс Школьникова". Тут у 1916-1917 роках знаходилися Комерційне та Громадське зібрання, відбувалися концерти, бали, демонструвалися любительські спектаклі. Тут же проходили й ділові зустрічі. 

Краєзнавець Борис Юхно назвав парк Ярової чи не єдиним місцем, де в ті роки був можливий флірт. Мовляв, центрами світських "тусовок" місцевої еліти були села та містечка Черкащини. Тож відпочивати душею і тілом (чи то пак – фліртувати) поважне панство їздило у Мошни, Леськове, Шполу, Тальне чи Прохорівку. Тоді як у Черкасах на початку 20 століття це можна було зробити лише у парку Ярової. 

Тарас Шевченко забув у Черкасах дерев’яну чарочку

У 1852 році на розі теперішніх вулиць Байди Вишневецького та Хрещатика постав будинок братів Цибульських. Він був напівдерев’яним і мав півтора поверхи. Саме в ньому, на думку місцевих краєзнавців, перебував Тарас Шевченко. У 1859 році поет подався в село Пекарі на Канівщині (там тоді жодного вертолітного майданчика не було, тож достеменно відомо, що Тарас користувався більш примітивним транспортом). В селі він посварився із якимось місцевим "хлищем". Після цього черкаський пристав Табачников (не плутати з багатостраждальним Табачником) написав рапорт, у якому йшлося про те, що Шевченко богохульствував і говорив всілякі не дуже пристойні речі про панів. Тож поета під вартою доставили в Черкаси, де він пробув з 18 по 22 липня. Щоправда, йому вдалося уникнути перебування в буцегарні саме завдяки братам Цибульським, які "домовилися" із Табачниковим, добряче йому заплативши. 

Громадський банк

"Є легенда, що Шевченко по собі залишив маленьку таку дерев’яну чарочку, яку начебто з собою весь час возив, а потім, коли їхав, залишив на згадку. І вона як реліквія зберігалася в родині Цибульських. Кажуть, що вона десь в фондах у краєзнавчому музеї є. Треба подивитися", - зауважує Сергій Ганницький. Нині в будинку Цибульських знаходиться музей "Кобзаря". 

Мистецьку жагу тамувало кіно, а спрагу - ситро

Наступна наша зупинка – будинок, котрий стоїть біля музею "Кобзаря". Нині тут знаходиться обласна організація Національної спілки письменників України. А колись ця будівля належала відомій купецькій родині Бєлахових. Для нас вона буде цікава тим, що саме тут черкасці вперше дізналися, що таке кіно. Наприкінці літа 1908 один із численних родичів Бєлахова придбав у Парижі кіноустановку. Так у Черкасах з’явився перший кінотеатр на 120 місць, у якому показували німе кіно. 

"Невеличкий, задушливий до запаморочення зал, засмічений насіннєвим лушпинням глядачами, які сиділи на лавках без спинок. У кутку стояв гардероб-шафа для одягу. В ньому дочка Бєлахова продавала квитки, син Михайло у кінобудці "крутив кіно", а другий син, Григорій, був тапером – обслуговував сеанси музичним супроводом на піаніно. Сам Бєлахов був білетером", – цитує черкаського вчителя Степана Нехорошева Борис Юхно.  До речі, у цьому ж таки будинку підприємець Школьников виробляв ситро та газовану воду. Тут  же розміщувалася крамничка, де ці напої продавалися, тож улітку в цій частині Хрещатика не було де яблуку впасти, бо всі хотіли не лише долучитися до мистецтва і подивитися кіно, а й втамувати спрагу.  

Ляльковий театр

Шаляпін співав у "будинку з рушниками"

Будинок у стилі модерн, який нині знаходиться за адресою Хрещатик, 225, був збудований на початку 20 століття на замовлення підприємців Тиверовських. На першому поверсі тут розміщувалися аптека, казино і магазин, а на другому був міський комерційний банк. "На фасаді будинку ми бачимо декоративну тягу, що опускається над вікнами третього поверху і нагадує українські рушники. В роки першої світової війни на нижньому поверсі будинку працювало казино, в якому виступав видатний російській співак Федір Шаляпін. Мені дядько про це розповідав. Навесні 1915 року, коли Шаляпін подорожував з Києва в Катеринослав, він зупинявся в Черкасах. Жив у готелі "Слов’янський", а виступав у казино", - запевняє відомий черкаський краєзнавець Василь Страшевич.

Із перебуванням Шаляпіна пов’язана одна цікава легенда. Коли співак готувався до виступу, то побачив у готелі кота, який дуже мелодійно нявчав. Пригостив його рибинкою, та може й забув би про хвостатого. Але після концерту Шаляпін почувався кепсько і відчув, що втрачає голос. Поки всі шукали для нього ліки, перевернувши весь готель з ніг на голову, співак впустив до свого номера котика і влігся з ним спати. Легенда мовить, що вранці Шаляпін почувався чудово і вже забув про свою хворобу. А головне – до нього повернувся голос, від якого "дзижчали люстри й віконні шибки, тремтіли графини у сервантах та ґудзики у поліцмейстера на перехресті". Зрештою, Шаляпін подякував господарю готелю за кота-лікаря та й поїхав собі. А кіт лишився. Відтоді казали, що якщо погладити котика за вушком, то матимеш голос "як у Шаляпіна".  

"Було б добре розмістити в районі нинішньої будівлі "Укрсоцбанку" контактну скульптуру кота – якщо її погладити за вушком, кіт почне вібрувати, імітуючи мурчання. Це була б чудова атракція для дорослих і дітей, місцевих і гостей міста", - переконаний керуючий справами Черкаського міськвиконкому Микола Кудрявцев, який нещодавно представив на розсуд громадськості свій проект розвитку вулиці Хрещатик. 

Музей Кобзаря

У "блакитного палацу" є двійник?

Незаперечною візитівкою Черкас став блакитний казковий будиночок. Він же - готель "Слов’янський". Знаходиться на розі нинішніх вулиць Остафія Дашковича і Хрещатик. Вважається, що цю будівлю на початку 20 століття будував архітектор Владислав Городецький. Химерні башточки, арки, гострі шпилі, манірні балкони – все це створює відповідний настрій, і часом дуже складно повірити в те, що нині тут знаходиться звичайнісіньке відділення банку. Власне, колись на другому поверсі тут був готель, а на першому – кондитерська та магазин годинників. Після 1917 року "Слов’янський" став "Дніпром". Крім готелю тут також була кав’ярня, нотаріальна контора тощо. У "Дніпрі" гостювали відомі українські та угорські письменники. З-поміж них – Іван Ле, Михайло Стельмах, Мате Залка, Шандор Петефі, Антал Гідаш, Фрідеш Карікаш… 

"Городецький займався багато чим. Де можна було заробити копійку, там і працював. І рибні ряди робив, і бані, і палаци. Дуже схожа на готель "Слов’янський" споруда є в Житомирській області в місті Тулин. Городецький побудував її на замовлення присяжного повіреного при Київському окружному суді Олександра Добровольського. А ще багато деталей, які є на черкаському готелі, можна знайти на Миколаївському соборі в Києві", - розповів краєзнавець Василь Страшевич. 

Палац Одружень

Розвиток банківської справи почався зі скандалу

Ще одна будівля, яку пов’язують із Городецьким, - Громадський банк. Установа відкрилася у 1864 році. Це був один із перших банків. Його створили представники різних громад. Але вже в 1865 році в провінційному містечку виник грандіозний скандал. Виявилося, що керівник банку взяв позику на 10 тисяч рублів, бо хотів збудувати власний будинок. "Щоб якось цю ситуацію залагодити, попросив губернатора, щоб його звільнити. Щойно звільнили, як з’ясувалося, що насправді було взято не 10, а 20 тисяч! З цього і почався розвиток банківської справи в місті Черкаси", - констатує краєзнавець Сергій Ганницький. 

У 1914 році за проектом Городецького на честь 50-річчя Громадського банку було збудовано споруду, в який нині знаходиться редакція газети "Черкаський край" і музей Василя Симоненка. Про рік будівництва свідчать цифри на фасаді "1864–1914". До речі, зауважте, що в наступному році цій будівлі буде 100 років. На фасаді також можна побачити літеру "L" – це позначення того, що будинок збудовано на честь 50-річчя установи.

"Зразкова домівка" вросла в землю

Ще одна будівля, пов’язана з Городецьким, – єврейська гімназія. Вона була збудована в 1910-их роках. За радянської влади використовувалась державними та партійними установами. В 1988 році будинок був переданий Черкаській художній школі, яка нині носить ім’я відомого митця Данила Нарбута. 

Поряд знаходиться школа № 17. До революції на цьому місці стояла приватна жіноча гімназія Самойловської, споруджена в 1904 році. Така собі школа "благородних дівиць", яких не лише змушували "гризти граніт науки", а й навчали такій важливій справі, як вишивання. Тож після закінчення закладу його випускниці могли бути викладачками, а могли сидіти вдома і вишивати рушники. 

Симоненко

Загалом, помітна тенденція, що усі більш-менш давні і симпатичні будівлі в Черкасах "приписують перу" поляка Городецького. Одначе, не все так просто. У цьому плані доволі цікавою видається історія будівлі Черкаського обласного академічного лялькового театру. За офіційною інформацією, споруда належить до так званих "зразкових домівок", автором яких був архітектор Алоїзій Руска. Мовляв, на початку 19 століття він випустив альбом "Зразкові фасади", за якими велася забудова багатьох міст. Таким чином, в 1870-х роках в Черкасах був збудований будинок лісничого (як стверджує краєзнавець Василь Страшевич, йдеться про лісничого Жуковського, який опікувався лісовими володіннями від Кам’янки до Городища і від Шполи до Черкас). Зводили будівлю майстри-старовіри, ймовірно, під орудою черкаського повітового архітектора Костриці (Руска помер у 1822 році). Будинок чудово зберігся до наших днів. Щоправда, трохи вріс у землю (якщо раніше був двоповерховим, то зараз так званий перший поверх не відразу кидається в очі). З 1970-х років тут знаходиться театр ляльок. Всі охочі досі можуть прийти і потриматися за дверні ручки, виготовлені на тульській фабриці самоварів з мідяних сплавів. На них помітні герб та вензелі фірми "Н. и Г.Бабашов.1850". 

Палац одружень – жовтий "об’єкт стратегічного значення"

І нарешті кінцева зупинка нашого маршруту – Палац одружень. Це, до речі, досить символічно, бо для когось вона справді може бути кінцевою, а для когось – першопочатковою. Отже, будівля є пам’яткою архітектури. Її збудовано у 1907-1912 роках на вулиці Садовій (нині - Леніна), - у тій частині, де до неї примикає вулиця Хрещатик. 

Будинок зводився для черкаського інженера, грабаря Афанасія Щербини. Архітектор лишився невідомим. Раніше в будинку було облаштовано зимовий сад з фонтаном. Подвір’я було огороджене кованим парканом. Поруч з особняком був будинок для прислуги та конюшні. Після революції там розміщувалися партійні та радянські органи влади, за німецької окупації - жандармерія, по війні - палац піонерів, аж до того часу, поки у 1983 році його не переобладнали на "об’єкт стратегічного значення" - Палац одружень. Донедавна він був цнотливого білого кольору. Проте після реконструкції Палац одружень перефарбували в жовтий. Цікаво, що у геральдиці жовтий колір означає непостійність, заздрість і адюльтер. Черкасців таке тлумачення не бентежить, а тішить. Все тому, що на будівлі облаштоване зовнішнє освітлення і Палац одружень просто казково сяє вночі. 

Теги:
2013-02-07 13:12:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар