Болгарiя в Другій світовій війні: між двома диктатурами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Болгарiя в Другій світовій війні: між двома диктатурами

Болгарiя в Другій світовій війні: між двома диктатурами

Борис Соколов

Після поразки в Першій світовій війні Болгарія, згідно з Нейїським мирним договором 1919 року, позбулася виходу до Егейського моря, західних околиць і Македонії. Вона могла мати армію лише в 33 тисячі осіб (у тому числі 20 тисяч — сухопутні війська). Болгарії заборонялося мати авіацію, підводні човни і будь-які види важкого озброєння. Проте весь міжвоєнний період у країні зберігалися реваншистські настрої. Македонію хотіли відняти в Югославії та Греції, Західну Фракію — в Греції, Південну Добруджу — в Румунії, а в Туреччини — Східну Фракію з Адріанополем (Едірне).

Побудувати Велику Болгарію цар Борис збирався в союзі з нацистською Німеччиною. Після окупації Чехословаччини в березні 1939 року Німеччина почала постачати для болгарської армії трофейну чехословацьку зброю. Перебуваючи в центрі Балкан, Болгарія займала вигідне стратегічне положення. З її території можна було завдати удару як по Стамбулу, так і по Румунії, Югославії та Греції. Тому Гітлер прагнув зробити Болгарію своїм союзником. Коли в серпні 1940 року Болгарія зажадала від Румунії повернути Південну Добруджу, Німеччина та Італія домоглися того, що питання було передане на розгляд спеціального Міжнародного арбітражного суду у Відні, де міністри закордонних справ Німеччини та Італії Ріббентроп і Чиано вирішили, що необхідна територія має бути передана Болгарії.

Проте свої види на Болгарію мав і Сталін, який збирався перетворити її на свого сателіта. Під час візиту Молотова до Берліна в листопаді 1940 року радянська сторона домагалася згоди Німеччини на укладення радянсько-болгарського пакту про взаємодопомогу за зразком тих, що вже було укладено з країнами Балтії, і про створення там радянських військових баз. Гітлер ці пропозиції відкинув під приводом, що не треба втягувати Болгарію у війну. Хоча ще 12 листопада 1940 року підписав директиву про підготовку воєнної операції проти Греції з використанням території Болгарії як плацдарму.

«ВИЗВОЛИТЕЛІ» БОЛГАРІЇ НА ЧОЛІ З ГЕНЕРАЛОМ (ЗГОДОМ — МАРШАЛОМ) ТОЛБУХІНИМ (У ЦЕНТРІ), 1944 РІК. СУЧАСНА БОЛГАРСЬКА ВЛАДА І НАРОД ЦІЛКОМ СЛУШНО ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ВВАЖАТИ ЇХ ВИЗВОЛИТЕЛЯМИ ЧЕРЕЗ РЕПРЕСИВНИЙ ХАРАКТЕР ВЛАДИ, ЯКУ БУЛО ТОДІ ВСТАНОВЛЕНО / ФОТО З САЙТА BULGARIA1944-1989.EU

Однак 24 листопада радянський уряд запропонував Софії укласти пакт про взаємодопомогу. Болгарські комуністи (Болгарська робоча партія) почали масовану пропагандистську кампанію за прийняття радянських пропозицій. За іменем прибулого до Софії радянського дипломата Аркадія Соболева, ця кампанія була названа «Соболевською акцією». Було зібрано 340 тисяч підписів під закликом до царя Бориса прийняти радянську пропозицію. Проте цар і пронімецькі налаштований прем’єр-міністр історик Богдан Філов розуміли, що в разі підписання договору про взаємодопомогу, на Болгарію чекає доля держав Балтії. Вони вирішили шукати захисту у Німеччини. 2 лютого 1941 року Болгарія і Німеччина домовилися про розміщення німецьких військ на болгарській території. 1 березня 1941 року Філов підписав у Відні протокол про приєднання Болгарії до Потрійного пакту Німеччини, Італії та Японії. Болгарія відмовилася почати бойові дії проти Югославії і Греції, але погодилася надати свою територію німецьким військам для нападу на них, а надалі окупувати Македонію і висунути шість дивізій до турецького кордону. У квітні 1941 року болгарські війська без бою зайняли Македонію і Західну Фракію. 42466 км2 території з населенням 1,9 млн осіб було приєднано до Болгарії. Постала Велика Болгарія від Чорного до моря Егейського. Але проіснувала вона недовго.

Після оголошення Німеччиною війни США, 7 грудня 1941 року війну Болгарії оголосили Канада, Австралія і Нова Зеландія, а 12 грудня — Англія. 13 грудня Болгарія оголосила війну Англії та США. Після німецького нападу на СРСР Москва спробувала активізувати партизанський рух у Болгарії. Підводними човнами і літаками на територію Болгарії нелегально було перекинуто 55 діячів БРП. Один із підводних човнів, Щ-204, 6 грудня 1941 року болгарські сторожові кораблі потопили в районі Варни. Екіпаж із 46 людей на чолі з капітан-лейтенантом Іваном Михайловичем Гриценком загинув. Ще два радянські підводні човни, С-34 і Щ-211 підірвалися на мінах і затонули в болгарських територіальних водах в листопаді 1941-го.

Парашутисти мали організувати терор і диверсії проти німецьких військ, поліції та членів уряду. Проте диверсанти не мали навіть цивільного одягу і стійких зв’язків. У ході «Соболевської акції» болгарська поліція виявила майже всю радянську і комуністичну агентуру та заарештувала її після 22 червня 1941 року. Нових посланців Москви також було захоплено. У червні 1942 року в Софії відбувся Процес парашутистів. 18 з 27 підсудних було розстріляно, у тому числі керівник Військової комісії ЦК БКП полковник Цвятко Радойнов. У липні було розстріляно ще шістьох членів ЦК БРП. Партизанські загони не могли вплинути на ситуацію в Болгарії. Вони були або знищені, або блоковані в горах. За 1941—1943 роки було розгромлено 378 загонів і підпільних груп.

Проте поразка Німеччини ставала неминучою, і Болгарія так само неминуче потрапляла в радянську сферу впливу. У серпні 1943 року, невдовзі після зустрічі з Гітлером, помер цар Борис. Серце монарха не витримало усвідомлення сумних перспектив його країни. Після розгрому німецьких військ у Румунії Червона Армія в кінці серпня 1944 року вийшла до кордону Болгарії. 26 серпня уряд Івана Багрянова з партії аграріїв оголосив про повний нейтралітет  і зажадав вивести німецькі війська з Болгарії. СРСР його не визнало. В кінці серпня німці затопили 74 своїх судна в болгарських портах.

5 вересня новий багатопартійний уряд Костянтина Муравієва оголосив війну Німеччини. Того ж дня війська 3-го Українського фронту у взаємодії з Чорноморським флотом перейшли кордон в Добрудже і почали просування вглиб Болгарії. 6 вересня СРСР оголосив війну Болгарії. Болгарські війська отримали наказ не чинити опір. 9 вересня комуністи і Болгарський Землеробський союз за підтримки армії на чолі з військовим міністром генерал-лейтенантом Іваном Маріновим зробили переворот і сформували уряд Вітчизняного фронту на чолі з генерал-лейтенантом Кімоном Георгієвим. В уряді комуністи отримали ключові посади міністрів внутрішніх справ і юстиції; вони спиралися на допомогу Союзної контрольної комісії з перемир’я на чолі з маршалом Федором Толбухіним, командуючим 3-м Українським фронтом. 16 вересня радянські війська вступили в Софію.

У 1944—1945 роках 290 тисяч болгарських солдатів брали участь у бойових діях в Югославії, Угорщині та Австрії проти німецьких і угорських військ. Згідно з Паризькою мирною угодою, укладеним 10 лютого 1947 року, Болгарія відмовлялася від Югославської Македонії і територіальних надбань у Греції, але зберігала за собою Південну Добруджу. Вона повинна була виплатити репарації у розмірі 70 млн доларів протягом восьми років. Аж до кінця 1980-х років у країні встановився авторитарний комуністичний режим.

Втрати болгарських військ під час несення окупаційної служби в Югославії та Греції в 1941—1944 роках, головним чином у результаті зіткнень з місцевими партизанами, склали близько трьох тисяч убитих. Крім того, 2320 болгарських комуністичних партизан і підпільників було вбито в бою, 199 осіб страчено. У зіткненнях з ними болгарська армія і поліція втратила близько 800 осіб. Втрати болгарської армії в 1944—1945 роках, коли вона діяла на боці Антигітлерівської коаліції, склали 10 124 убитих та померлих від ран і хвороб, а також 21 541 поранених. 1941 року радянські підводні човни потопили болгарські транспорт «Шипка» і шхуну «Успіх». Жертви серед екіпажів могли скласти декілька десятків чоловік.

Мирне населення Болгарії зазнало значних втрат під час нальотів англо-американської авіації на Софію та інші болгарські міста. Так, 10 січня 1944 року, яке болгари називають «чорним понеділком», під час нальоту американських і британських «летючих фортець», загинуло 750 і було поранено 710 людей, зруйновано 4100 будівель. Після цього з Софії виїхало 300 тисяч жителів. Не менш сильний наліт на болгарську столицю було здійснено 30 березня 1944 року, коли в місті було відмічено близько двох тисяч пожеж. У Софії майже не було підвалів і бомбосховищ, що збільшувало число жертв. Загалом у 1943—1944 роках союзна авіація зробила над територією Болгарії близько 23 тисяч вильотів. На 186 болгарських населених пунктів було скинуто 45 тисяч тонн фугасних і запальних бомб. Було знищено 12 тисяч будівель, загинуло 4208 і було поранено 4744 людини. Болгарською протиповітряною обороною, перш за все винищувачами, було збито 65 літаків союзників, а ще 71 машина отримала пошкодження. В ході бойових вильотів над Болгарією союзники втратили 585 чоловік, з яких 329 попали в полон, 187 загинули і 69 померли від ран. Втрати болгарської авіації становили 24 винищувачі, ще 18 машин було пошкоджено. Загинули 19 пілотів. Всього болгарські збройні сили при у протистоянні при нальотах втратили 41 особу, 49 було поранено. Однією з цілей інтенсивних нальотів союзної авіації на Болгарію в першій половині 1944 року було створити у німців враження, що висадка основних сил союзників має відбутися на Балканах.

Починаючи з вересня 1944 року, в боях проти німців болгарська авіація втратила 15 літаків і 18 льотчиків. Після приходу до влади комуністів 9 вересня 1944 року було вбито і страчено 2618 осіб — офіцерів армії, поліції і чиновників, а також представників заможних класів. Після падіння комуністичного режиму їх було реабілітовано. Загалом Болгарія втратила в Другій світовій війні 23,5 тисячі осіб. З них 18          тисяч — військові та партизани. Ці втрати були найменшими серед німецьких союзників, багато в чому завдяки тому, що болгарські війська не воювали на Східному фронті.

2016-06-24 03:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар