Авраам ЛIНКОЛЬН. Чесний, добрий і впертий «старий Ейб» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Авраам ЛIНКОЛЬН. Чесний, добрий і впертий «старий Ейб»

Авраам ЛIНКОЛЬН. Чесний, добрий і впертий «старий Ейб»

До річниці від дня народження 16-го президента США
Сергій МАХУН, «День»

Він був у політиці тим, чим Бетховен у музиці, Данте в поезії, Рафаель у живопису, Христос у філософії життя.

Лев Толстой

Століття XIX дуже багате на події й особистості. Імена французького імператора Наполеона Бонапарта, російського імператора Олександра II, «залізного» канцлера Німецької імперії Отто фон Бісмарка, американського президента Авраама Лінкольна, італійського революціонера Джузеппе Гарібальді, українського поета-пророка Тараса Шевченка (цей ряд можна ще довго продовжувати), безумовно, залишили яскравий слід в історії і гідні бути увічненими в пантеоні великих. Тому і ведучі сторінки «Історія і «Я» беруть на себе сміливість приділити більше уваги видатним діячам XIX століття. Тисячу разів був правий американський письменник Ралф Емерсон, коли казав: «Історії, власне, не існує, існують лише біографії» . Ми ж постараємося через уважне їхнє прочитання знайти те зерно, яке допоможе нам на початку XXI століття і третього тисячоліття відчути себе сучасною нацією, що не залишилася на узбіччі світового цивілізаційного процесу.

З огляду на той факт, що шановний американський журнал «Тайм» (див. «День» № 177/2000 р.) після опитування істориків, філософів, журналістів по обидва боки Атлантики, віддав перевагу Аврааму Лінкольну (XIX століття), хотілося б зрозуміти, наскільки виправданий був їхній вибір.

В одному зі своїх виступів у переддень Громадянської війни в США (1861 — 1865) Авраам Лінкольн сказав: «Тільки події створюють президента» . Ці події — загострення боротьби з питання про рабство наприкінці 50-х років — і привели в Білий Дім уродженця штату Кентуккі Авраама Лінкольна. Але шлях його до вершин влади і слави не був укладений тільки трояндами, шипів також було вдосталь.

12 лютого 1809 року в родині бідного фермера Томаса Лінкольна сталася знаменна подія. У хатині-руїні, наспіх збитiй з колод, його дружина Ненсі Хенкс народила хлопчика, якого нарекли на честь діда — Авраамом. Маленький Ейб (так кликали його рідні) з дитячих років звик до важкої фізичної праці — рубав дрова, тягав воду, виносив золу з вогнища. Це загартування дуже пригодилося йому в майбутньому. Наприкінці 1816 року родина Лінкольнів переїжджає в штат Індіана, де пройдуть 13 важких, але й плідних для розвитку хлопчика, років. У 1818 році вмирає мати; мачуха — Сара-Буш Джонстон стала доброю подругою для Ейба та його старшої сестри — Сари. Допитливий розум Ейба знаходив живлющі сили в книгах. «Все те, що я хочу знати, написано в книгах. Мій кращий друг — людина, яка дала мені книгу, котру я ще не читав» , — казав він.

Ким тільки Лінкольн не працював у молоді роки — матросом на вантажному човні в Нью-Орлеані, поштмейстером у Нью-Сейлемі, землеміром у графстві Сенгамон. Він брав участь у 1832 році у війні з індіанцями, вивчав юриспруденцію, намагався (втім, безуспішно) відкрити свою справу. У тому ж 1832 році Лінкольн уперше пробує свої сили на політичній ниві. Перший досвід був невдалий — тільки 8-е місце на виборах у законодавчі збори штату Іллінойс. Саме тоді молодий політик виголосив один зі своїх численних афоризмів: «Виборчий бюлетень сильніший за кулю». Але в 1834 році землемір графства Сенгамон все ж таки обирається за списком партії вігів у збори штату Іллінойс. З багатьох законодавців Лінкольн виділявся особливою поставою, «привабливою силою й енергією, що зробила його загальним улюбленцем». Заняття політикою, вивчення права перемежовувалися з проведенням топографічних зйомок. Вже в 1836 році він отримує патент адвоката, переїжджає до Спрингфілду. Цікавий штрих до портрета його колеги, велемовного адвоката, якого А. Лінкольн охарактеризував так: «В мистецтві укладати максимум слів у саму крихітну думку йому не було рівних» .

Молодий адвокат і політик усе більше займається справами, пов’язаними з проблемою рабства, тому що розуміє, що процвітання на півдні рабства сковує залізними путами рух країни капіталістичним шляхом. Справа захисту прав афроамериканців у 40-х роках XIX століття перестала бути монополією одинаків і груп аболіціоністів (тобто ліквідаторів чого-небудь), і, об’єктивно, стала частиною інтересів буржуазії Півночі. Олігархи-плантатори Півдня не збиралися уступати. Головним їхнім ворогом стала створена в 1854 році республіканська партія США, котра була виразником інтересів національної буржуазії, середніх та дрібних фермерів. Але про виборчі права для афроамериканців не могло йти мови. Сам А. Лінкольн займав досить часто дуже суперечливу позицію в цьому питанні. «Всі люди створені рівними», але і майже одразу ним були сказані слова: «Звільнити рабів і зробити їх у політичному і соціальному відношенні рівними нам? Мої почуття проти цього». Такої позиції (невтручання північних штатів і федерального уряду в справи південних, рабовласницьких штатів) А. Лінкольн дотримувався, і послідовно, аж до початку Громадянської війни в 1861 році.

У листопаді 1842 року сталася «важлива» подія в житті майбутнього конгресмена і президента: його дружиною стала ревнива, уперта жінка — Мері Тод. Очевидці розповідали, що під час вінчання Лінкольн виглядав так, нібито його вели на заклання. Відносини мiж ними були напруженими, але заради законів пристойності в суспільстві подружжя мирилося з таким станом речей. У листі до Сема Маршалла у 1843 році Лінкольн докладно розібрав дві судові справи і коротко додав: «У мене ніяких особливих новин — я одружився, і це для мене джерело нескінченного здивування» .

Остаточний вибір на користь політики перед адвокатською практикою (у судах, до речі, він з кожним роком вигравав усе більше справ) А. Лінкольн зробив у 1847 році, коли він був обраний у конгрес США. Три роки роботи у Вашингтоні не пройшли дарма. Полум’яний оратор з «незграбними жестами» і «фамільярним і безцеремонним стилем» викликав захват у слухачів; загальновідоме його колосальне почуття гумору (як писала газета «Амерікен», після чергового анекдоту, розказаного Ейбом, палата представників буквально ревіла і задихалася від сміху). Але коли Лінкольну треба було досягти своєї мети, суперникам його було вже не до сміху. Майбутнього президента вирізняли такі якості, як потайність, велика впертість. Його друзі-адвокати говорили, що «він шанобливо вислухував усі поради і рідко, якщо взагалі коли- небудь, прислухався до них» .

У 1854 році, під час створення Республіканської партії, А. Лінкольн починає свій довгий шестилітній похід на Вашингтон. Він виголошує промову, квінтесенцією якої була думка, що свобода і рівність — священні завоювання Американської революції — перетворилися на слова, «знущатися з яких вважається гарним тоном». Розкол між Північчю і Півднем набув необоротних форм. Нарешті 16 червня 1858 року на з’їзді Республіканської партії в Спрингфілді (Іллінойс) А. Лінкольн був висунутий на посаду президента США. Його суперник у штаті Іллінойс Стіфен А. Дуглас, суддя, герой несправедливої війни США з Мексикою (у 1846 році американці анексували Нью-Мексико і північну Каліфорнію) був гордим, незалежним, рішучим політиком. Він визнавав, що А. Лінкольн «дуже здатний і дуже чесна добропорядна людина». Між суперниками в серпні-жовтні 1858 року пройшли дебати (які стали неодмінною складовою передвиборної боротьби в США) у трьох містах. Дуглас програв дебати (знаменитими стали слова Лінкольна: «Не варто підіймати питання про рабство в політиці, тому що ви боїтеся збудження умів. Не можна проповідувати проти рабства й у церкві, тому що це не релігійне питання... Виходить, немає такого місця, де можна було б виступити проти рабства» ), але... переміг Дуглас.

Лінкольн прекрасно тримав удар: «Значить, я лише послизнувся, але не впав; послизнутися — ще не значить впасти» . Коли до нього стали направляти помічників для кращої організації справи, він посміхнувся і сказав наведені вище пророчі слова: «Тільки події створюють президента». Події не змусили себе чекати. У 1859 році А. Лінкольн подолав 4 тисячі миль і виголосив 23 багатогодинні промови! Результатом його виступів стало висування «старого Ейба» у кандидати в президенти від Республіканської партії в травні 1860 року. Ця партія бралася за рішення давно занедбаних питань, яких всіляко уникали, і представляла промисловців, комерсантів, робітників та фермерів. «Дивні й суперечливі» елементи «зібралися з усіх чотирьох сторін світу», як казав сам Лінкольн, і створили могутню партію, у якій були поєднані різні програми, молодість і досвід, філософи і честолюбні політики. Демократична партія висунула своїм кандидатом Дугласа, а незгодні з рішенням з’їзду демократів представники 11 рабовласницьких штатів намітили своїм кандидатом Джона С. Брекенріджа. Ще один кандидат також представляв Південь — Белл. Перемогу 6 листопада 1861 року з перевагою майже в півмільйона голосів одержав А. Лінкольн. Він сказав дружині: «Мері, нас обрали».

Перемога Лінкольна стала для рабовласників своєрідним сигналом до початку дій. Ще в жовтні 1860 року влади південних штатів таємно умовилися про спільний вихід зі складу Союзу. А вже 9 лютого 1861 року була створена рабовласницька Конфедерація (до якої увійшли 7 штатів), президентом якої був обраний Джефферсон Девіс. 12 квітня рано-вранці частини Півдня почали бомбардування форту Самтер. Почалася найбільш кровопролитна в історії США війна, яка забрала 600 тисяч життів американців. З огляду на відсталість Півдня, перемога індустріальної Півночі, що спиралась на армію та національну буржуазію, була неминуча. Втім, протягом перших півтора року більш згуртовані частини Півдня здобували перемогу за перемогою; війна перетворилася на своєрідну дуель між талановитими полководцями, командуючими силами протиборчих сторін: Півночі — Уліссом Грантом (майбутнім президентом США), і Півдня — Робертом Лі.

1 січня 1863 року Лінкольн підписав закон — Декларацію про звільнення («емансипацію») негрів. Цей революційний вчинок став початком кінця конфедератів. 8 листопада 1864 року Лінкольн був вдруге обраний президентом США, перемігши з різницею в 10% генерала Мак-Кленана. Перед обранням Лінкольн сказав фразу, яка стала знаменитою: «Коней на переправі не міняють» . У середині листопада 1864 року почався знаменитий марш-кидок армії генерала з Півночi Шермана Атлантичним узбережжям США, який остаточно поховав надії Півдня на перемогу. 18 січня 1864 року конгрес США прийняв 13-у поправку до Конституції, подану Лінкольном. З цього дня усі без винятку негри стали «вільними назавжди». Президент наполягав на звільненні негрів не тільки за законом, але і відповідно до Конституції.

9 квітня 1865 року капітулювала армія Лі. Але свято з нагоди перемоги федералів і вступу на посаду президента А. Лінкольна було затьмарене його вбивством 14 квітня 1865 р. в театрі Форда у Вашингтоні. Вбивця — напівбожевільний невдаха-актор Джон Бут, при цілковитому потуранні охоронця (очевидно, в державних мужів уже маячили на обрії нові інтереси) пострілом у голову смертельно поранив президента. Наступного дня, 15 квітня, Лінкольн вмер, не опритомнiвши. Горе більшості американців було величезним.

Важко переоцінити внесок А. Лінкольна в зміцнення фундаменту американської демократії. Для всіх, навіть для ворогів, він залишився чесним, «добрим Ейбом», для мільйонів звільнених американських негрів — «татусем Авраамом». Нам він цікавий як цільна натура, людина, що сказала про себе: « Я йду повільно, але ніколи — назад» ; як особистість, що зуміла за свій не дуже довгий вік на політичному Олімпi не заплямувати свій образ неправедними вчинками. Нарешті, ця людина була щаслива, і тому вельми актуальний афоризм найзнаменитішого президента США: «Більшість людей щасливі настільки, наскільки вони вирішили бути щасливими» .

2011-07-08 14:37:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар