Архів - Україна Incognita
Архів

Волошинськими стежками

Як виразно і романтично в статті «Культура. Искусство. Памятники Крыма» (1925 рік) Максиміліан Волошин накреслює лише побережжя Кіммерії: «Курганы и сопки унылых берегов Босфора Киммерийского,оранжевые отмели широких дуг Феодосийского залива; Феодосия с черным кремлем генуэзских укреплений, Коктебель с венецианским городищем и готическим нагромождением Кара-Дага? Меганом с благородно сухими, чисто греческими очертаниями».
Пропоную побачити світ Кіммерії очима автора, його душею, закохатись ще у доволі непізнавану для багатьох Україну - Східний Крим, берегти його природні та культурні пам’ятки. Високий приклад охоронця нашої культури надав нам Максиміліан Волошин. Рушаймо Волошинськими стежками до «Країни синіх вершин», химерної казки Карадагу, готики мисів Толстий та Бугаз, величі Меганому, простору Капсельської бухти, романтики Судакських гір та пейзажів Нового Свєта, перегортаючи ще одну сторінку з «історії нашої землі в її «людському вимірі».

Небеса та пісні Богуслава

Українські землі є сакральними для багатьох народів. До прикладу, більша частина Житомирщини та деякі території Центру України вважаються святими для юдеїв, Східні області для росіян, Галичина для поляків.
У матеріалі статті мова йде про невеличке гірське село Урич, що знаходить на Львівщині. Дослідники не раз зустрічали в цій місцині наскельні малюнки, так звані петрогліфи, і схильні вважати, що це не просто малюнки, але символи таємничих письмен. Територія села Урич відома туристам усього світу, в першу чергу, через те, що там знаходяться своєрідні карпатські піраміди. Потренуватися у скелелазінні на цих природних витворах мистецтва кожного року з’жджається все більше охочих не тільки з України, але й Європи.
Інформація про загадкову «країну Урич» - в репортажі «Дня».

Дійство позитивних образів

Багато історичних місць і визначних пам’яток Києва давно відомі не лише всій Україні, але і світу. Проте це аж ніяк не означає, що всі художні досягнення — в минулому. «День» вирушив у експедицію київськими вулицями та провулками, щоб відшукати новоявлених скульптурних «мешканців». Пропонуємо найзручніший, на наш погляд, маршрут для знайомства з ними.
Відправний пункт — станція метро «Золоті Ворота» — справжнє котяче місце. Тут оселився бронзовий Пантюша — пам’ятник коту-завсіднику сусіднього ресторану «Пантагрюель», а також двійко кошенят, які «видерлися» на дерева: одне — дерев’яне, навпроти бронзового родича, друге — з одноразових виделок, у скверику кав’ярні біля Золотих Воріт. «Тато» двох останніх і багатьох інших цікавих київських об’єктів скульптор Костянтин Скретуцький поставив собі за мету «заселити» місто щонайменше сотнею кішок.

Маршрут №1. Київ – Крути – Батурин – Київ

Батурин, ще до часів правління Івана Мазепи, був місцем перебування декількох відомих українських гетьманів — Дем’яна Многогрішного та Івана Самойловича; згодом, вже після української гетьманської державності, її традиції продовжували Кирило Розумовський й Данило Апостол. Тому не випадково, що саме постаті цих відомих історичних діячів увічнені в новій скульптурній композиції у гетьманському Батурині, що її вчора урочисто відкрив Президент Ющенко. Історичні традиції української Незалежності, зокрема, й доби Гетьманщини — це річ, яка безпосередньо пов’язує державне будівництво далеких століть з нашими днями, а історична пам’ять — це абсолютно необхідний (проте не достатній: є ще конкретна державна відповідальність сьогодення!) компонент політичної зрілості нації. Ось чому думати про Батурин і повчально, і вельми необхідно — зокрема, й для того, щоб не довелося з такими ж зусиллями відновлювати славетні пам’ятки нашої історії — ще через 300 років...

Мандрівка топонімами рідного міста

Так буває — майже все своє свідоме життя живеш у місті, де жили і поховані ще твої прапрадіди, зріднюєшся з ним всіма частками душі й тіла й думаєш, що знаєш про нього якщо не все, то майже все. Бо батько розповідав, що район Смолянка, де він виріс, отримав свою назву тому, що його жителі витоплювали із відходів деревини смолу. І що розташована неподалік місцевість Кривий Брід, де жив прадід по батьківський лінії Кирило і де на річці Тетерів у шкільні роки я купався разом iз двоюрідним братом Віктором і друзями, названа так з тієї причини, що років із 100 тому там проходили піші шляхи через цю ріку. Немало я знав і про інші райони Житомира. Але ось гортаю сторінку за сторінкою видану нещодавно житомирським видавництвом «Волинь» за рішенням і підтримки міськради книжку «Вулиці Житомира», першу із запланованої серії «Енциклопедія Житомира» — і переді мною відкриваються незнані й часто захопливі сюжети з історії й сьогодення рідного міста. Відкриваю для себе, що у Житомирі є райони з народними неформальними назвами, про які раніше не чув, серед них Байконур, БАМ, Дика дивізія, Володимирська Гірка, Бермудський Трикутник
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар