Архів - Україна Incognita
Архів

Підкова щирого золота

Важко навіть уявити, скільки всього бачили на своєму віку ці стіні. Перша згадка про Олеський замок в історичних джерелах припадає на 1327-й рік. Уже тоді на стрімкому пагорбі височіла фортеця, стіни якої сягали 10-метрової висоти і були 2,5 метра завтовшки. Вважають, що його будівничим був нащадок Данила Галицького, один із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича. Потім Олеськ був у васальному володінні Олександра Кориятовича, підлеглого польській короні, належав литовському князю Любарту, галицькому католицькому єпископству. «Відзначилася» фортеця й у боротьбі за возз'єднання з Волинню проти поляків. У своєму листі в липні 1431-го до Великого магістра хрестоносців король Ягайло повідомив про повстання князя Свидригайла Ольгердовича. Саме цей історичний період, героїчну оборону замку, облога якого тривала шість тижнів, Роман Іваничук описав у своєму романі «Черлене вино». Щиро кажучи, кожен, хто приїде в Олесько, знайде для себе щось цікаве

ВОЛИНЬ - Incognita

Один із знаменних пунктів Ківерцiвщини — древнє, нині — невелике село, а раніше — місто, яке змагалося по багатству і чисельності жителів навіть із Луцьком — Олика. Князі Радзивілли, які заволоділи цими землями у XVI столітті, були прямо зацікавлені у зростанні економіки міста, оскільки, відповідно, зростало і їхнє благополуччя. У 1564-му «зразковий приватновласницький маєток» отримує Магдебурзьке право; дещо раніше, в 1558-му, починається історія однієї з головних нині окрас містечка — князівського замку. Звичайно, нинішнього вигляду палац набув значно пізніше: в кінці 50-х років XVI століття тогочасного власника Олики, князя Миколу Чорного, цікавило зведення фортифікаційної споруди — з валом і чотирма бастіонами, де «на випадок чого» зберігалося близько двох десятків різного калібру гармат, сірка, 45 мушкетів, більше семисот куль до них та інша зброя.

Один день у Софіївці

Людині, яка вперше відвідує Уманський дендрологічний заповідник «Софіївка», парк здається дуже великим і замкненим у собі — подібним до спірального Всесвіту. Таке враження складається завдяки різноманітності рослинності та примхливому рельєфу парку з його численними озерами, струмками, водоспадами, стежками, які ведуть невідомо куди, скелями та «полонинами». Вражає й певна, так би мовити, аномалія ландшафту, порушення звичного природного порядку, адже найбільший водний басейн знаходиться вгорі саду, а «гори» — виходи скельних порід — внизу. За якісь чверть години «мандрівник» переходить там зі скельних урвищ на оточену дубовим лісом поляну, або попадає із розлогої відкритої долини на вузеньку, закриту з усіх сторін, стежку між скелями. Неабияким сюрпризом є, після крутого партерного амфітеатру, великий Верхній став — центр водних розваг, який збирає на свої берегах, шлюзах, потішних колісних пароплавах натовпи народу. І всюди шумить річка Кам’янка з її численними романтичними місточками

Своя країна-інкогніта на берегах Тиси

Площинка Говерли вельми нагадувала майдан Незалежності у вихідний день. Так багато там було людей, такі вони були різні й так по-різному поводилися. Одні сиділи великим колом, як на пікніку, з дітьми, собаками, надувними матрацами і підкріплялися; мабуть, капітально — судячи з кількості відходів. У кількох групах голосисті екскурсоводи намагалися пояснити людям, що і де знаходиться: там Рахів, в інший бік — Івано-Франківськ, а ось туди — Відень. Дехто, стомлений підйомом, спав, поклавши голову на рюкзак; бородатий мандрівник заглиблено читав газети; чимало присутніх фотографувалося біля обеліска та Національного прапора. Один чоловік розмовляв (власне, кричав) по мобільному телефону і повторював одні й ті ж самі слова: «Ви в Києві, а я телефоную із Говерли! З Го-вер-ли!!!»
Невелика група немолодих людей співала українські пісні під акомпанемент сопілки. Трохи осторонь розмістилися молоденькі хлопці та дівчата, вдягнені у блакитне. Як виявилося, то були учасники Міжнародного екуменічного юнацького форуму — українці й німці.

Повернення віри

Біля селища Сатанів на кручі височіє над Збручем древній Свято-Троїцький монастир. Його заснував невідомий пустельник ще у ХI столітті. Прадавні печери збереглися й досі — у вапняковій скелі прорубані келії. Збереглася й невеличка підземна церква. Уціліли навіть вузькі кам’яні лежаки. В одній із келій збереглася схожа на терку велика вапнякова плита — «Камінь Випробування». Кожен, хто хотів постригтися у ченці, мусив навколішки простояти на ній у молитві цілу ніч. Випробування не з легких. Я спробував — більше хвилини не витримав...
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар