Архів - Україна Incognita
Архів

Велич і біль Качанівки

Качанівка... 260 років збігло з тих пір, як маєток Каченовського став називатися цим ім’ям. Позаду залишилося вже й XX століття, яке завдало садибі та найбільшому в Європі ландшафтному паркові жорстоких ран. Але й тепер, блукаючи осінніми алеями, милуючись нестаріючими краєвидами, порушуючи своєю появою тишу порожніх залів палацу, відчуваєш довкола себе присутність тіней великих людей, неповторний подих СПРЕСОВАНОГО ЧАСУ. Час теперішній просякнутий тут минувшиною, вічністю...
Поворотним в історії Качанівки був момент, коли її власником став генерал-губернатор Малоросії Петро Румянцев-Задунайський. Він і його нащадки володіли маєтком 38 років (1770—1808). 111

Кам’янець-Подільський: перехрестя історії, політики та архітектури

У передсвітанковому тумані, який висить над річкою Дністер, проступили величні контури Хотинської фортеці.
Коли наша група наблизилася до неприступних валів, на неї було вчинено напад. Цього разу це були не турки й не татари. Це був козел.
Софія Глявоне — легендарна дівчина, яку у ХVIII столітті разом із сестрою Марією купив на невільничому ринку в Константинополі посол польського короля. Продала їх власна матуся- гречанка. Через нез’ясовані причини йому довелося покинути їх у Хотині.

«Триста бранок як скло в Локачах полягло...»

У Локачах ми побували в одне з великих осінніх православних свят. Кілька років тому давня капличка розпочала нове життя. Для усіх локачан з діда-прадіда це була святиня їхнього роду. Багато хто зберігає у домашніх архівах поему львівського поета Григорія Печенівського, яка починається словами «Триста бранок як скло в Локачах полягло...» Ще Зинаїда Михайлівна (а вона не так і давно на пенсії) пам’ятає, як щонеділі у великі свята тут правилися молебні, горіло багато свічок. Доглядала її і читала тут молитви колишня гімназистка, «одержима жінка», як каже Тесенюк, Марія Костянтинівна Зайда.
Проте були такі часи, коли капличка, що вціліла і у війну 1812 року (а бій за Локачі тривав два дні!), і у Першу світову, і в Другу світову, постраждала від рук переконаних безбожників.

Феномен Одеси

Перший градоначальник Одеси французький герцог Еммануїл Ришельє називав місто «найкращою перлиною в російській короні». Місто народилося в російському геополітичному просторі на комунікаційних осях захід—схід та північ-південь. Унікальність його в тому, що Одеса розташована на рубежі Великого Євразійського степу і Середземноморського регіону, на стику судноплавних рік (Дніпро, Південний Буг, Дунай, Дністер); наявність глибоководних акваторій сприяла швидкому росту портового міста — головних південних морських воріт імперії.
Одеса стає третім за величиною, багатством та рівнем благоустрою містом Російської імперії після Санкт- Петербурга і Москви, провідним, нарівні з Північною Пальмірою, центром зовнішньої торгівлі та підприємництва, найбільшим європейським портом з експорту зерна.

З вікна келії видно не тільки Турію, а й цілий світ

Збоку Мильцівський монастир видається дуже великим. А зайдеш усередину — всього декілька будівель. Готель для прочан і трапезна. Келії, дзвіниця і два храми... «Рідним» монастиреві, тобто спорудженим разом із ним, вважається Свято-Миколаївський. Молоденький послушник брат Михаїл у монастирі — ще менше року, а історію його розповідає захоплено — як добру, пам’ятну з дитинства казку. Коли саме тут знайшли прихисток ченці — невідомо. Значно раніше, ніж Мильцівський, існував чоловічий монастир під Ковелем, у селі Вербки, на річці Турії. У пошуках хорошої риболовлі ченці могли човнами допливти до дрімучих хащ, котрими тоді була нинішня мильцівська околиця. Місця настільки гарні, що ченці назвали їх «милими», «миленькими» — звідси виводять і назву монастиря, який дав наймення селу, а ченцям — порятунок від татар.
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар