Аркаси: грецька династія українських патріотів - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Аркаси: грецька династія українських патріотів

Аркаси: грецька династія українських патріотів

Сергій Грабовський

Українську історію завжди творили не лише етнічні українці, а й ті, хто щиро перейнявся духом цієї землі, хто залучився в культурницьку, а нерідко — і в державницьку працю. Чимало достойників за покликом духу, а не крові стали значно більшими, сказати б, патріотами-практиками, ніж ті вусаті щирі українці, які гаряче клялися в любові до «неньки» і водночас, за словами поета Володимира Самійленка, «пролежали цілий свій вік на печі».

До цих достойників належить і рід Аркасів.

Наприкінці ХVIIІ століття грек Андреас Аркас переселився з родиною із Греції, яка тоді перебувала під владою Оттоманської Порти, до щойно заснованого Миколаєва. Він викладав там у штурманському училищі історію та давні мови. Його сини Захарій та Іван служили на Чорноморському флоті. Їх, утім, цікавила не тільки морська романтика. Захарій (1793 — 1866), народжений ще в Греції, заснував у Севастополі Морську бібліотеку і сам написав кілька книжок: «Описання Іраклійського півострова» (про старожитності Херсонеса й Інкермана та їхню історію), «Порівняльна історія еллінських поселень по Евксінському Понту» та «Історія Чорноморського флоту з 1788 по 1866 роки». Навіть три ці роботи, до речі, не перевидані в наші дні, засвідчують сутність інтересів цієї людини. Він все життя захоплювався археологією свого краю, пов’язаною з поселенням греків на терені сучасної України. А молодший син Андреаса — Микола (1816 — 1881) став адміралом і військовим губернатором Миколаєва. А ще він сприяв виданню книжок свого брата, вважаючи, що правдива історія Причорномор’я потрібна широкому колу читачів.

МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ АРКАС (1853 — 1909), ВИЗНАЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИК, КОМПОЗИТОР, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ. ВІН, ЯК І ВСЯ РОДИНА АРКАСІВ, ЗРОБИВ ВЕЛИЧЕЗНИЙ ВНЕСОК У СПРАВУ НАШОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ / ФОТО З САЙТА GALINFO.COM.UA

Син Миколи Аркаса, теж Микола (1853 — 1909), служив у Миколаєві в морському відомстві, згодом став почесним мировим суддею Херсонської округи. Це був перший Микола Миколайович Аркас (далі це ім’я стане родовим); після виходу у відставку з військової служби 1881 року зосередив свою енергію на культурницькій праці. 1891 року він написав на сюжет поеми Тараса Шевченка оперу «Катерина», збирав, обробляв і видавав народні пісні, писав романси та вірші, був автором поеми «Пилип Орлик» і книжки «Історія України-Русі». А ще він власним коштом утримував у своїх маєтках Богданівці та Христофорівці українські школи, фінансував журнал «Киевская старина», був співзасновником і головою товариства «Просвіта» у Миколаєві. Одне слово — був культурницьким діячем широкого кола інтересів, не цурався й політики.

Отож у цьому поколінні сім’я обрусілих греків, звитяжних слуг Російської імперії, учасників ряду військових операцій на Чорному морі, а водночас — і палких аматорів історії, археології та літератури — перетворюється на династію українських патріотів. І не словесних, як це часто було й буває, не таких, хто вимагає оплати за свій патріотизм, а тих, хто доводить істину своїх поглядів діями, та ще й фінансує справи з власної кишені.

Утім, повернімося до творчого здобутку найстаршого Миколи Миколайовича Аркаса. Його «Історія України-Русі» по виході у світ викликала величезний резонанс; здійнялася бурхлива полеміка, в якій брали активну участь Грушевський,  Липинський, Грінченко, Чикаленко, Лотоцький, Хоткевич, тобто когорта найкращих умів тодішньої України  сперечалася, чи хороша, чи погана книжка. А поки тривала суперечка, за популярністю і накладами «Історія України-Русі» стала конкурувати з Шевченковим «Кобзарем»...

Дружні стосунки Миколи Аркаса з Марком Кропивницьким, Павлом Ніщинським та Миколою Лисенком сприяли тому, що він став автором першої опери на Шевченківський сюжет — «Катерина». Це було дуже сміливо — не маючи спеціальної музичної освіти, взятися за такий професійно складний жанр, як опера. З цього приводу музикознавець Леся Олійник зауважує: «Шлях Аркаса до музики був типовим на той час для творчо обдарованих українців, які не здолавши в силу обставин біографії професійних висот, змушені були залишатися аматорами. Ще у вільний від військової служби час Аркас віддавався улюбленій справі — збиранню й запису народних мелодій. Він обробив близько 80 народних пісень, уклавши їх у дві збірки. Не маючи належної підготовки, Аркас, зрозуміло, не міг самостійно впоратися зі складним завданням оркестровки опери. В цьому йому допоміг викладач музичних класів Одеського відділення Російського музичного товариства Петро Молчанов. В радянські часи музичну редакцію «Катерини» зробив Гліб Таранов».

Шевченкову драму Аркас переніс у площину сімейно-побутових стосунків, а російського офіцера, який збезчестив Катерину, понизив у чині до рядового солдата. Ймовірно, таке спрощення було зроблено цілком свідомо, щоб уникнути цензурних перешкод, які у самодержавній Росії виставлялися перед кожним твором української культури. Проте, так чи інакше, опера не була дозволена до постановки в Миколаєві, довелося ставити її у Москві, де цензура була помітно ліберальнішою.

Завдяки ліричним мелодіям, в основі яких звучать інтонації українських пісень, завдяки непідробленій щирості автора опера мала великий успіх. Перша постановка «Катерини» відбулася в Москві  1899 року у виконанні трупою Марка Кропивницького. Того ж року трупа Кропивницького показала «Катерину» в Мінську, Вільнюсі та Києві. Партію головної героїні співали провідні представники української оперної сцени. А увертюра опери часто звучала в симфонічних концертах. Найефектнішим же вважався інструментальний «Козачок», який нерідко доводилося виконувати на вимогу публіки повторно.

Про твір прихильно висловився корифей української музики Микола Лисенко. А набагато пізніше Іван Козловський у листі до миколаївських аматорів сцени написав: «Перед автором опери треба зняти шапку і вклонитися. Думка висловлена високопоетично і дуже доступно. У цьому велич і Шевченка, і Аркаса». До цього додам, що однією з улюблених арій для Козловського завжди була арія Андрія з «Катерини», і вона міститься на «золотому диску» співака серед 20 його найкращих оперних творів.

Звісно, при всіх своїх чеснотах «Катерина» аматора Аркаса навряд чи може бути нарівні з вершинами Верді чи Вагнера, чи кращими творами Лисенка, Данькевича, Губаренка й інших класиків української опери. А проте, для свого часу це був цілком пристойний музичний твір, анітрохи не гірший, ніж жанрово близька «Галька» Монюшка, чи «Продана наречена» Сметани, якими досі пишаються поляки і чехи. Тож не випадково на початку ХХІ століття низка оперних театрів України поставили «Катерину».

Син Миколи Аркаса, теж Микола (1889 — 1938), вихованець Морського кадетського корпусу, так само служив офіцером у армії Російської імперії, а після виходу у відставку став актором мандрівних театральних труп, згодом заснував власну трупу. Схоже, він був непересічним актором, адже його охоче брав до своєї трупи сам Саксаганський. А під час Української революції Микола Аркас повернувся до війська й у чині полковника командував 2-м кінним Переяславським полком 2-ї Волинської дивізії. Далі була еміграція. Від початку 1920-х років Аркас мешкав у Станіславові, Коломиї, Ужгороді, Празі та Хусті. Він працював актором і режисером у театрі Когутюка в Станіславові, в трупі Косака в Коломиї, в українському театрі Товариства «Просвіта» в Ужгороді. Із 1929 року був його директором, викладав співи в учительській семінарії міста Ужгорода, писав пісні та музику для студентів. У Хусті він фактично поставив на ноги театр «Нова сцена», де в його постановці йшли: «Запорожець за Дунаєм», «Сорочинський ярмарок», «Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці». За свої заслуги цей театр, одразу після проголошення автономії Карпатської України восени 1938 року, здобув статус Українського державного національного.

І ще один Аркас увійшов в українську історію. Онук автора опери «Катерина», теж Микола (1898 — 1981), був у трирічному віці усиновлений своїм дідом. Це був син сестри того Миколи Аркаса, який написав «Історію України-Русі», і народного вчителя Самойленка. Від 1918 року він служив у піхоті, захищав УНР, через контузію залишив службу та виїхав до Чехословаччини.

Наймолодший Микола Миколайович Аркас мав ґрунтовну домашню освіту, а в еміграції він навчався в Українському вільному університеті у Празі й у віці 28 років здобув там докторський ступінь із філософії. Він здійснив перший у новітній українській літературі повний переклад «Іліади» з іменним та географічним словниками до нього, переклав також «Слово о полку Ігоревім». Наймолодший Микола Аркас уклав українсько-чеський словник, писав вірші та прозу, склав «Родинну хроніку», написав «Історію Північної Чорноморщини з діб прадавніх і до часів козаччини». Цей Микола Аркас, чий переклад «Іліади», на думку експертів, став важливою проміжною ланкою між давньою роботою Ніщинського-Байди і канонічним на сьогодні перекладом Бориса Тена, був водночас активним членом ОУН. Таким чином, родина Аркасів від поколінь, які виявили український патріотизм, але ще радше в етнографічних, літературних, частково автономістичних рамках, дійшла до абсолютно чіткого українського державництва.

У часи Другої світової війни всі відомі мені уцілілі члени сім’ї Аркасів перебралися на Захід. 1949-го Микола Аркас-наймолодший із таборів переміщених осіб переїхав до Франції, а через дев’ять років — до США. Там він мешкав у містечку Сі-Кліфф і працював натирачем підлоги в шпиталі. Останній Аркас у віці 81 рік помер у Нью-Йорку. Сліди інших губляться в Новому Світі. Невідомо навіть, урвалася династія Аркасів чи ні, це прізвище наразі фігурує на інтернет-сайтах, але пов’язаних не з українською, а з сучасною американською музичною культурою...

Та урвалася творча династія Аркасів чи ні, їх варто вдячно згадати. По-перше, рід Аркасів ствердив велику силу українства. Бо ж українцями Аркаси стали в добу, коли українство було ледь не забороненою справою. По-друге, Аркаси стверджували й доводили українськість Північного Причорномор’я. Нарешті, ця родина є вдячним полем для дослідження того, як люди приходять до українства, — дедалі більш усвідомленого, як трансформуються при тому їхні погляди. А ще ця родина дала нам літературні, наукові, музичні твори, які досі анітрохи не втратили своєї вартості.

Теги:
2017-03-03 02:15:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар